“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Проповідь на Неділю 17-ту  після П’ятидесятниці (читання неділі 18-ї)

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Возлюблені у Господі браття і сестри, у сьогоднішню 17-ту неділю після П’ятидесятниці святий божественний апостол і євангелист Лука в євангельському літургійному читанні звертає нашу християнську увагу в майже двохтисячолітню історію, і перед нашими духовними очима постає картина: спокійне, тихе, безмежне Генісаретське озеро. Недалеко від берега колихається рибальський човен, а в цьому човні сидить і проповідує благу звістку про спасіння Великий Чудотворець і Учитель Господь наш Ісус Христос.
Генісаретське озеро – чи не найзнаменитіша водойма в усій святій ізраїльській землі. Якщо стояти на одному його березі ви не побачите ні протилежного берега, ні того, що справа, ні того що зліва, а відкриється перед вами лише безкрайній водний простір. У Священному Писанні це озеро зустрічається і під іншими назвами: Галилейське море або море Тиверіядське. Але в цьому уривкові з Євангелія воно фігурує саме як Генісаретське озеро, оскільки події, які сьогодні оповідає нам священний письменник відбуваються зі сторони прекрасної рівнини Генісарет, що простягається на західному узбережжі. Земля тієї рівнини є досить плодюча.
І ось на березі вже вказаного озера зібралась велика кількість людей. Вони між собою тіснились, деякі навіть зайшли у воду, щоби краще можна було чути науку Ісуса з Назарету, Який для зручності своїх слухачів увійшов у човен Симона Петра, і трохи відплив від берега. Симон Петро, як і решта рибалок мовчки сиділи та слухали науку Спасителя. Напевно в рибалок відчувалася втома, після проведеної цілої ночі не було жодного результату. Риба немов змовилась не попадати в їхні сіті. Те що відбулося цієї ночі з апостолами дуже часто відбувається з нами. Хіба не рідко багато хто з нас в поті лиця трудиться і не має жодного успіху? І не одноразово чуємо нарікання на різні невдачі у житті та в праці. Чому нас переслідують різні життєві невдачі і не вінчаються так бажаним нам успіхом? Причиною є те, що ми часто забуваємо про Бога, рідко звертаємось до Нього, не просимо, щоб Він благословив нашу працю та всі починання. Проте, розраховуючи виключно на власні сили та розум, усіма своїми зусиллями ми не можемо досягнути деколи і простих речей.
Але ми бачимо приклад апостолів, котрі, незважаючи на важку працю протягом цілої ночі, не впали духом, але терпеливо перебирали і складали мережі готуючись в такий спосіб до наступної ночі, щоб знову вийти на своїх човнах і рибалити.
Христос закінчуючи свою проповідь, бачимо, не про Себе думає, про певну якусь втому, але про цих бідних, потерпілих вночі невдачу людей. Він знав, що вся праця в ночі не принесла їм успіху, бо вони не спіймали ні одної риби.
Перед початком Свого повчання, Христос бачив, як майбутні Його послідовники та учні, а зараз ще рибалки, покірно полоcкали сіті. В цей момент оцінивши терпеливість та покору хоче їх якось утішити. Так Господь, коли буде бачити і нашу покору та старання благословить нашу працю та увінчає її успіхом.
Ісус звертається до Симона Петра: «Відпливи на глибину і закиньте сіті свої для лову» (Лк. 5, 4). Симон каже Йому у відповідь: «Наставнику, ми трудилися всю ніч і нічого не піймали» (Лк. 5, 5). Очевидно почута проповідь вплинула на Симона, і викликала в нього глибоку повагу до Проповідника. Тому Симон називає Його наставником. Але в той же самий час він мабуть думав, що цей Проповідник нічого не розуміє в його ремеслі, у рибальстві, і тому дає Йому смиренно та ввічливозрозуміти, що нічого не вийде, бо вони цю справу знають краще за Нього. Однак, все ж слухається слів Спасителя. Разом з іншими рибалками закидають мережі, і, потягнувши назад, здогадується, що вони «наловили дуже багато риби, аж проривалася сіть» (Лк. 5, 6). Якщо трохи раніше вони промивали мережу від трави, бо нічого іншого в неї не потрапило, то тепер вона навіть не витримувала величезного улову і від тяжкості, від руху цієї риби сітки стали прориватися. Вони подали знак товаришам, а ті приплили до місця, де стався чудесний улов, і почали витягати мережі. Вийшло, що вони наповнили не один човен, а обидва, до того ж так, що човни стали тонути. Тобто човни від тяжкості риби занурилися настільки, що їх борти вже зрівнялися з поверхнею води. Ці деталі вказують на те, що описане явище не було випадковим збігом обставин. Виявилась велика різниця між порожніми мережами і човнами, тонучими від великої кількості риби. Святитель Микола Сербський з цього приводу каже наступне: «Ця подія настільки вразила душу Симона Петра, що він тепер називає Христа не Наставником, але Господом. Ще якийсь час тому назад Христос з човна, відпливши від берега, говорив народу мудрі повчання, Симон не назвав Його Господом. Чи бачите ви, наскільки справа важливіше слова?»
На перший погляд сьогоднішнє Євангеліє – звичайнісінька розповідь, яка не має для нас нічого повчального. Проте вся ця історія має таємний внутрішній зміст. Човен означає тіло, сітки, що прориваються – старий, древній дух в людині, глибина морська – глибину людської душі. Коли Живий Господь вселяється в слухняну людину, тоді людина відпливає від берега цього зматеріалізованого світу з його суєтою та бурхливими хвилями і видаляється з плотського мілководдя на духовні глибини. На цих глибинах відкриває Господь незліченне багатство Своїх дарів, яких людина марно намагається домогтися сама, своєю працею всю ніч свого життя.
Що сталось завдяки чуду, яке зробив Ісус Христос? Сталося подвійне диво. По-перше – багатий улов риби, по-друге – апостол Петро побачив себе, свою гріховність і каже: «Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний, недостойний бути біля Тебе». Побачивши свою сутність, апостол вмить пережив своє внутрішнє оновлення. Господь після цього чуда на Генісаретському озері пропонує цим простим рибалкам стати ловцями людських душ. Він звертається до Симона Петра: «Не бійся, віднині будеш ловцем людей» (Лк. 5, 10). Немовби пояснює йому: світ цей є море пристрастей, Церква моя – човен, а Євангеліє моє є мережа (сітка), якою ти будеш ловити людей. Без Мене ти не зможеш зробити нічого, як і минулої ночі ти нічого не зміг зловити, але зі Мною в тебе завжди буде такий улов, що човен твій буде переповнений. Будь тільки завжди слухняний Мені, як був слухняний сьогодні, і ти не будеш боятися ніякої глибини і ніколи не повернешся з лову з порожніми руками. І ці прості рибалки залишили свою справу, родину, дім та стали учнями Ісуса Христа, допомагаючи своєму Учителю розповсюджувати по світу Добру Новину.
Дорогі браття і сестри! Господь покликав на високе служіння апостолів, які сміливо і без всякого зволікання пішли за Ним. Він і тепер не перестає закликати всіх людей обрати істинний шлях спасіння. Якщо ми увірували в Ісуса Христа і вибрали його основою свого життя, стараймося приймати все в дусі щирого смирення, послуху і підкорення Божій волі, витривалою молитвою довіряти його любові, яка бажає нам добра у цьому житті і у вічності, щоби і ми почули той лагідний заклик Спасителя: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25: 34). Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *