27 липня 2022 р. рішенням Священного Синоду Православної Церкви України, за поданням Синодальної Календарної комісії, було визначено шанувати пам’ять священномученика Кирила (Лукаріса), патріарха Константинопольського, раніше причисленого до лику святих Вселенським та Олександрійським Патріархатами, учасника православного Берестейського собору 1596 р., викладача і ректора Острозької академії.
Канонізований патріарх Кирило (Лукаріс) був Синодом Вселенського Патріархату 11 січня цього року. Роки життя святителя припали на 1572 – 1638 рр. Це помітна фігура в історії православ’я. Він тривалий час займав сан Олександрійського патріарха – з 1601 по 1620 рр. Шість разів обирався Константинопольським патріархом – у 1612, 1620 — 1623, 1623 — 1633, 1633 — 1634, 1634 — 1635, 1637 — 1638 роках.
Народився святитель на острові Крит. Здобув хорошу освіту в Італії – навчався у Венеції та Падуї. У молоді роки перебував на українських землях. Так, у березні 1594 р. тодішній Олександрійський патріарх Мелетій Пігас відгукнувся на прохання князя Василя-Костянтина Острозького допомогти йому з грецькими вчителями. Тоді він відправив послання, адресоване православним магнатам Речі Посполитої, закликаючи їх зберігати вірність православ’ю. Із цим посланням поїхав племінник і довірена особа патріарха – архімандрит Кирило Лукаріс.
У такий спосіб цей діяч опинився в Острозі, при дворі князя Василя-Костянтина Острозького. Вважається, що він викладав у Острозькій академії, був її ректором. Зокрема, про ректорство Лукаріса в Острозі написав протестантський автор Андрій Венгерський у книзі “Історична хронологія слов’янських церков», виданій 1652 р. в Утрехті.
Збереглиcя деякі листи Лукаріса острозького періоду. Так, у листах до архідиякона Кипріяна і братського вчителя у Львові Гаврила Дорофейовича, датованих другою половиною 1594 р., він просить надіслати йому праці Фоми Аквінського, «Хроніку» Кедрина, а також самим приїхати до нього для оволодіння грецькою мовою та «мудрістю». Ймовірно, Лукаріс активно включився тут у навчальний процес. Щоправда, його робота в Острозькій академії тривала недовго. Навесні 1595 р. він переїхав до Вільна на запрошення православного Святодухівського братства. Тут отець Кирило протягом майже двох років викладав грецьку мову у братській школі, а також брав участь у диспутах з місцевими ченцями католицьких монастирів – єзуїтами та францисканцями. Певним свідченням полемічної діяльности Лукаріса у той час є опублікований під його керівництвом братчиками у Вільно у 1596 р. твір Мелетія Пігаса «Діалог про східну віру». Цей твір, як зазначено в передмові, давав духовну поживу для боротьби з різними єресями.
У січні 1596 р. Лукаріс повернувся до Острога, але довго тут не пробув, виїхавши на Галичину. У 1596 р. він брав участь у роботі Берестейського антиуніатського собору як представник (екзарх) александрійського патріарха. Після собору Лукаріс перебував певний час у Вільно, а потім, імовірно, близько року жив у Острозі під опікою князя Василя-Костянтина Острозького, де займався викладацькою діяльністю в академії, про що свідчить лист братського діяча Гаврила Дорофейовича до Лукаріса від 13 червня 1597 р. Також він брав участь у боротьбі проти унії. Судячи з усього, Лукаріс інформував александрійського патріарха Мелетія Пігаса про конфесійну ситуацію в Речі Посполитій, оскільки цей ієрарх був дуже добре обізнаний з нею. Існує думка, що Лукаріс був учителем відомого українського письменника-полеміста Мелетія Смотрицького.
Наприкінці 1597 або на початку 1598 року Лукаріс полишив терени України. Вдруге він побував тут у 1600 – 1601 рр. за завданням Мелетія Пігаса. Тоді Лукаріс контактував з князем Василем-Костянтином Острозьким, православними, протестантськими, унійними та католицькими діячами. Зазнавши переслідувань з боку влади Речі Посполитої, змушений був покинути українські землі.
Подальша доля Лукаріса була пов’язана з православними церквами на теренах Османської імперії. Як зазначалося, він був Александрійським та Константинопольським патріархом. Відомий цей діяч був і як православний теолог.
Життя його скінчилося трагічно. Святитель був обвинувачений супротивниками і суперниками у зв’язках з одновірцями –запорозькими і донськими козаками. Ті 1637 р. захопили турецьку фортецю Азов на Дону і успішно утримували її до 1642 р. 28 червня 1638 р. за наказом султана Мурада IV його задушили й кинули в море. Так цей ієрарх прийняв мученицьку смерть.
Канонізація Кирила Лукаріса (хай і через багато років після смерти) – це належне поцінування заслуг цього церковного діяча. Як бачимо, він мав стосунок до України. Тому має стати шанованим святим для наших православних.
День пам’яті святого – 27 червня (10 липня).