«Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа» (І Кор. 1,18). Цими словами апостол Павло навіки закарбував значення хресного знамення для кожного віруючого в викупний подвиг Христа
Спасителя. Хрест, який для євреїв був символом ганьби, а еллінам виглядав дурощами, після того, як Спаситель наш Ісус Христос звершив на ньому таємницю нашого спасіння, став видимим втіленням любові Божої до нас – грішників.
Це не лише певний історичний символ, який нагадує нам про події Великої П’ятниці. Це те, що реально змінило наше життя, надало йому мети та значення. Відтак, із першого дня входу людини в Церкву під час Таїнства Хрещення і аж до самої смерті, зображення святого Хреста є її постійним супутником. Однією з найдавніших християнських традицій є носіння віруючими на грудях хрестика чи іконок.
Перші згадки про нагрудні хрести зустрічаємо ще в святителя Іоана Золотоустого, який в одному зі своїх повчань сварить тих жінок, які одягають на новонароджених немовлят магічні амулети замість спасительного зображення святого хреста Господнього. Натомість святитель Григорій Великий послав цариці лангобардів Феоделінді два медальйони з зображенням розп’яття. Іншим людям він часто посилав хрести для носіння на грудях.
В Актах VІІ Вселенського собору згадується про мученика Прокопія (+303), який постраждав за правління Діоклетіана: він носив на шиї хрест наполовину срібний, а наполовину золотий. Так само носив хрестик мученик воїн Орест (+304).
Сучасні єпископські панагії та хрести священиків є близькими родичами невеличких іконок Богородиці чи хрестів, які часто носили на собі християни перших віків. Однак, у давнину хрестики чи іконки – енколпіони – мали складнішу будову. Вони були значно більшого розміру, всередину їх вбудовували або мощі святих, або частички просфори. Церковні історики зауважують, що подібна традиція прийшла до України з Візантії, разом із хрещенням Руси-України в православну віру.
Енколпіони Київської Русі належать до великої групи пам’ятників, званих мідним литтям. Найчастіше зображувалися Діва Оранта або Одигітрія (Богоматір) з одного боку і розп’яття – з іншого боку. Іноді зображення Богоматері замінювалося великим восьмиконечним хрестом.
Здоровий глузд підказує не носити на одній нитці чи ланцюжку декілька різних хрестиків та медальйонів. Це не прикраса і не амулет, а священна річ. Саме тому важливо, щоб натільний хрестик був на нас постійно, навіть під час купання чи якоїсь роботи.
Вперше хрестик одягається віруючому під час хрещення, однак не варто надавати саме першому хрестику особливого значення. При потребі його можна замінити на інший.
Нині церковний етикет приписує носити хрестики мирянам лише на тілі, а не поверх одежі. Лише священики та єпископи можуть носити хрест або панагію поверх ряси чи підрясника.
Хрестик для носіння на шиї можна подарувати близькій людині – родичу чи товаришу, щоб він, благодаттю Божою, оберігав людину на всіх життєвих стежках. Однак варто, щоб він був уже освячений
Історія використання зображення хресного знамення надзвичайно давня та багатогранна. У різних місцевостях були свої, особливі «хрестики» – відповідно до місця та часу виготовлення. Традиційний православний натільний хрест має восьмиконечну форму. Тому, обираючи для себе хрестик, передусім звертайте увагу на те, щоб він був правильної, восьмиконечної форми: зверху маленька перекладина (символізує напис ІНЦІ), далі одна велика (на руки), а потім – навскісна перекладина, на якій були прибиті пречисті ноги Спасителя. Не важливо, з якого матеріалу, коштовного чи некоштовного його виготовлено – найперше це символ нашої віри.
Новий, щойно придбаний хрестик належить освятити. Для цього необхідно підійти до священика в храмі та попросити його про це. Він помолиться, читаючи особливі молитви на освячення, та окропить хрестик святою водою. З того часу хрестик – не просто прикраса, але й ваша особиста святиня.
Знайдений чужий хрестик можна зберігати вдома, носити самому чи віддати тому, хто його не має. Чутки про те, що чужий хрестик «передає» погану долю попереднього власника, є марновірством. Господь кожному дає власний життєвий хрест і передати комусь свій чи взяти в когось чужий ми не можемо. Важливо пам’ятати, що знайдений хрестик перед носінням також обов’язково освятити.
Хрест – надзвичайно древній символ, що існував задовго до християнства. Тому, зовсім не дивно, що його могли використовувати (надаючи йому при цьому власної інтерпретації) люди інших традицій та вірувань, що не вірують у правдивого Бога. Іноді можна побачити, що в крамницях продають хрестики найдивнішої форми – «жіночі» для носіння на грудях, персні чи навіть сережки. Звісно, віруючим людям такі вироби слід оминати, вважаючи ще одним свідченням людської омани та гріха.
Одягаючи хрестик або осіняючи себе хресним знаменням, людина відкрито засвідчує свою віру в силу Святого та Животворчого Хреста Господнього, через який рід людський отримав спасіння. Ми засвідчуємо цим, що приймаємо смиренно та без нарікань приготовлений для нас від Господа власний життєвий хрест, який найбільше відповідає нашій силі і найбільш сприяє саме нашому спасінню. Ми висловлюємо свою згоду на особисту співпрацю з Христом у справі нашого спасіння. А тому зображення хреста Господнього та розп’яття – наш постійний супутник: видимий – біля серця християнина та невидимий – у самому серці.