Найважливішим і завершальним періодом у творенні нашого богослужбового уставу, а в підсумку – і в розвитку всенічного богослужіння, можна вважати 16-е століття. Саме відтоді добове богослужіння і церковний рік набули свого сучасного вигляду.
Головним у розвитку богослужбового уставу стало чернецтво цього періоду, яке представляє таких гігантів духу, як Марія Єгипетська (522 р.), Симеон Чорногорець (596 р.), Симеон Юродивий (590 р.), Іоан Мовчальний (558 р.). Тому не дивно, що всі свідчення, які дійшли до нас з цієї епохи, обмежуються саме монастирським богослужінням. Якщо робити порівняльну оцінку тодішньому чернецтву за місцями його поширення, то на перше місце слід поставити палестинське і синайське чернецтво. Воно викладено у патерику “Луг Духовний” Іоана Мосха. А наскільки значущими були ці центри в порівнянні з іншими (Константинополь), видно хоча б із того, що тільки вони й залишили по собі літературний слід. Тоді як щодо інших монастирів цього часу ми майже не маємо свідчень.
Центральною фігурою цієї епохи був преподобний Сава Освященний. Отож не дивно, що літературний переказ зводить нинішній тип богослужіння головним чином до нього.
Преподобний Сава Освященний (532 р.) – представник нового типу подвижництва і чернецтва. Поширення мережі монастирів і благоустрій, матеріальний, правовий (через клопотання у влади привілеїв для них) і внутрішній (богослужбова дисципліна) були справою всього його життя. Життя Сави описане його учнем, палестинськими ченцем VI століття Кирилом Скіфопольським.
Зупинимось на аспектах життя преподобного Сави, які вплинули на формування всенічного богослужіння. Зроду багатий каппадокієць Сава почав чернече життя в малоазійському монастирі, де “вивчив псалтир і лад киновіального уставу”, але вже з 18-ти років, відвідавши Палестину, став учнем преподобного Євфимія, котрий за звичаєм віддав його на виховання в киновію Феоктиста. По смерті останнього він, із благословення Євфимія, розпочав пустельне життя (не покидаючи киновії Феоктиста), проводячи по п’ять днів без їжі в повній самоті. Після смерті Євфимія Сава обрав собі керівником Герасима, який прийняв його відразу у свою лавру.
Коли Сава проводив Великий піст, за прикладом Феоктиста і Євфимія, в пустелі, то видінням йому було визначене місце для подвигів і майбутньої знаменитої лаври. Це була печера, розміщена на крутосхилі скелі так, що до неї потрібно було підніматися по мотузці. Після п’ятилітнього осілого життя в цьому місці до Сави почали стікатися пустельники. Коли їх набралося до 70, він влаштував вежу і невелику церкву для звершення богослужіння. До цього храму приходив пресвітер, якого запрошували відслужити Літургію. Але незабаром, знову через видіння, Саві було вказано неподалік на “велику і дивну печеру, яка мала всередині вигляд Божої церкви, тому що зі східного боку там знаходився абсид, а з північного – велике приміщення, з півдня ж – широкий і достатньо освітлений вхід. Прикрасивши при Божій допомозі цю печеру, він завів у ній богослужіння по суботах і неділях”. Церква ця існує і до нині, і посвячена на честь Святого Миколая.
Поступово Сава заснував три лаври. Крім першої, Великої, також Нову, засновану поблизу Фекої, самовільно створену учнями святого Сави, але підлеглу потім Саві, і Семиустну, названу за назвою потоку, при якому вона стояла, а крім того, ще чотири киновії. При лаврах і киновіях Сава влаштовував великі гостинниці. Служби відбувалися багаточисленною братією зі співом, з кадінням, з засвіченням свічок. Зі служб згадується, зокрема, нічна служба, а потім – 3-я година.
Спочатку Сава ухвалив, щоб у суботу богослужіння було в церкві, яку він найперше облаштував у печері, а в неділю – в церкві Богоматері (Семиустній), але потім постановив, щоби в обох церквах щонеділі і щосвята служили всенічне богослужіння з вечора до ранку. У неділю після Божественної літургії для отців, які збиралися з келій в околицях монастиря, економом лаври пропонував трапезу з хліба, оливкової олії, меду, сиру й інших страв.
Сава мав звичай у 14-й день січня усамітнюватися в пустелі і там проводити піст. Аж до Вербної неділі він цілком позбавляв себе від спілкування з людьми. І так чинив майже щороку. З такою ж метою йшли у пустелю й інші лаврські подвижники, схильні до усамітнення. “У всі дні Сава перебував без їжі і задовольнявся тільки Причастям Таїн у суботу й неділю і проводячи увесь час у молитві й у виконанні “свого правила псалмоспівання”.
У свято Відновлення храму Воскресіння, “за звичаєм”, Сава ходив з деякими братами в Єрусалим. Тут в одну з неділь виголошувався проклін єретиків. Єпископи й ігумени виходили на амвон і промовляли: “Хто не приймає чотирьох Вселенських соборів і чотирьох Євангелій, тому нехай буде анафема”. Ця церемонія відбувалася в Єрусалимському храмі первомученика Стефана, який вміщав усіх ченців, які тут збиралися, а їх бувало до десяти тисяч.
Від Сави збереглися і письмові правила монастирського життя, ті, які він перед смертю вручив спадкоємцеві своєму Меліту: “Дав йому заповіт непорушний зберігати правила, введені у монастирях своїх, вручивши йому їх на папері”. Правила ці цікаві як один з найдавніших ктиторських уставів, що давалися монастирям їхніми засновниками і послужили взірцями для нашого типікона. Ці правила поміщені в єрусалимському рукописному типіконі XII століття.
Відома церковно-богослужбова книга «Ірмологіон» має надписання: “Ірмологіон за правилом лаври святого отця нашого Сави”, що вказує на її походження саме з лаври Сави Освященного. З життя останнього відомо, що преподобний був суворим охоронцем правил псалмоспівання і вимагав знання цього правила всіма ченцями. Коли хтось приходив, щоб прийняти в лаврі постриг, Сава вимагав попередньо вивчити правило псалмоспівання. З цією метою він спорудив окремий монастир, у який посилав тих, хто бажав прийняти чернецтво, там останні “перебували доти, поки не вивчать це правило”. Воно починається першою кафізмою псалтиря, розділеною на три “Слави”, при цьому жодних вказівок на час їх читання немає. Вона виявляється за наступними годинними службами «Ірмологіона», що викладаються у такому порядку: 1) у першу годину дня, 2) у третю годину, 3) у шосту годину, 4) у дев’яту годину, 5) для причастя Святих Таїн, 6) вечірнє правило, 7) у першу годину ночі. На викладі правил цієї години рукопис обривається.
Лавра Сави і після його смерті не втратила свого центрального і керівного значення в палестинському чернецтві, хоча пережила немало внутрішніх і зовнішніх потрясінь. Так, сюди ледь не проникнув орігенізм в особі ігумена Георгія – VI століття. У 614 році вона була пограбована військами перського царя Хозроя, причому ченців катували, вивідуючи, де заховані скарби лаври, і убили 44-ох з них. Ченці, які врятувалися від персів, відновили лавру при сприянні архімандрита Феодосієвої киновії Модеста (пізніше – патріарха Єрусалимського). Проте після цього руйнування свідчення про лавру до VIII століття майже припиняються. З цього періоду про неї є одна, щоправда, немаловажна звістка, що її архімандрит Іоан першим підписав послання палестинських ченців до папи Мартина стосовно скликаного у 649 році Латеранського собору проти монофелітів.
Але за цей період найбільшою заслугою обителі перед церквою загалом і в створенні богослужбового уставу зокрема стало те, що її стіни виплекали знаменитих піснетворців: Андрія Крітського (712 р.), Іоана Дамаскіна (780 р.), Косьму Маюмського (787 р.), Стефана Савваїта (807 р.), Феофана Затворника (850 р.) і інших. А Сава Освященний, як настоятель обителі, написав перший устав послідовності церковних служб, відомий під іменем Єрусалимського і прийнятий усіма палестинськими монастирями. Цей устав, як і всенічне богослужіння загалом, чимраз більше наповнювалося красою церковного співу, обрядовістю і сьогодні це духовне дійство досягло апогею. Достатньо зайти до храму Божого і послухати вечірнє богослужіння, одразу в уяві постає особистість Сави Освященного, котрий, незважаючи на життєві труднощі, цілковито присвятив своє життя Богові.
Отже, роль Сави Освященного в нашій церкві є надзвичайно великою. Ми безперечно повинні брати за приклад його життя і діяльність, намагатися жити згідно із заповідями Божими, любити свою державу – Україну, рідну мову і свою Українську Церкву, на благо якої свого часу ревно потрудився і преподобний Сава Освященний.