“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Батьківство у православному віровченні

Кардинальна трансформація суспільних поглядів на роль чоловіка та жінки в соціумі та сім’ї, що відбулася та спостерігається у наші дні, призвела до появи «нових образів» чоловіка та жінки. І хоча прерогатива у догляді за дітьми залишилася за жінкою, а функція забезпечення сім’ї – за чоловіком, суспільство та наука все частіше акцентують увагу на виключно важливій та незамінній ролі батька у процесі виховання дітей.

Надзвичайно цікавим на сьогодні є дослідження образу чоловіка, його обов’язків та функцій у сім’ї з точки зору православного віровчення, що є однією з найпотужніших  християнських течій. Перш ніж перейти до розгляду та опису власне батьківства у православ’ї, доречно коротко охарактеризувати християнську модель сім’ї, що внесе ясність бачення, якими, згідно з християнським віровченням, є ролі матері та ролі батька.

Як підкреслює В.Н.Дружинін, християнське віровчення пропонує світу дві моделі сім’ї: ідеальну (божественну) та реальну (земну). Ідеальна християнська сім’я включає Отця, Сина і Матір (Богородицю) та будується за принципом влади – поєднання відповідальності та домінування. Ієрархія за шкалою «домінування-підкорення» така: батько, син, мати. За шкалою відповідальності: батько, мати, син.

Щодо реальної, земної моделі сім’ї, то прикладом слугує так звана «Свята родина», що включає Ісуса Христа (сина), Йосифа (прийомного батька) та Діву Марію (матір). За шкалою відповідальності ієрархія членів сім’ї – батько, мати, син, а за шкалою домінування – син, мати, батько.

У контексті відповідальності за сім’ю і в першому, і в другому випадках головою сім’ї є батько і саме він насамперед відповідальний за сім’ю загалом та за кожного члена зокрема.

Згідно з Біблією, причина і походження будь-якого батьківства – у Бозі («І отцем не називайте собі нікого на землі, бо один у вас Отець, Який на небесах» (Мф. 23:9); «…я схиляю коліна свої перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа, від Якого іменується всякий рід на небесах і на землі» (Еф. 3:15-16)), у владі Творця, який викликає до життя те, що раніше не існувало («… перед Богом, … Який оживляє мертвих і називає неіснуюче як існуюче» (Рим 4:17)).

Батько – це той, хто породжує дітей («…Господь сказав до Мене: «Ти Син Мій, Я нині породив Тебе» (Пс 2:7)) і виховує їх («І ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, а виховуйте їх у вченні і наставлянні Господньому» Еф 6:4)).

Батьківство – це милість Божа. Дітей дає Бог – вони є даром Божим («…багато синів дав мені Господь…» (1Пар. 28:5); «…діти, яких Бог дарував рабу твоєму» (Бут. 33:5); «Ось і діти – насліддя від Господа; нагорода від Нього – плід утроби» (Пс 126:3); «…ось, Я благословлю його, і зроблю його плодовитим, і дуже, дуже розмножу; дванадцять князів народяться від нього; і Я породжу від нього великий народ» (Бут. 17:20)). Зазначимо, що цей дар отримує не кожний («І молив Ісаак Господа за свою жінку, бо була неплідна, і Господь вислухав його молитву, і зачала Ревека» (1М. 25, 21)).

Найпершим обов’язком батька є навчання та наставляння своїх дітей в Законі Господа («І ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, а виховуйте їх у вченні і наставлянні Господньому» (Еф 6:4)). Якщо батько поклоняється ідолам, то відповідальність за цей гріх несуть і його діти (Ісх 20:5). Таким чином, батько не може чинити будь-що лише за власними бажаннями.

Обов’язок батька полягає і в тому, щоб забезпечити дітям харчування та задовольняти їхні потреби («Який з вас, батьків, коли син попросить у нього хліба, подасть йому камінь? Або коли попросить риби, подасть йому змію замість риби? Або, якщо попросить яйця, подасть йому скорпіона?» (Лк. 11:11); «Не діти  повинні збирати майно для батьків, а батьки для дітей» (2 Кор. 12:14); «Коли ж хто про своїх і особливо про домашніх не піклується, той відрікся від віри і гірший за невірного» (1 Тим. 5:8)).

Батько повинен добре керувати дітьми, навчати і виховувати їх («І навчай їх, дітей твоїх, і говори про них, сидячи в домі твоїм і йдучи дорогою, і лягаючи, і встаючи» (Втор 6:7); «Бо і я був син у батька мого,… і він учив мене, і говорив мені: нехай утримає серце твоє слова мої; зберігай заповіді мої і живи» (Притч. 4:3-4); «…дітей тримає у слухняності: з усякою чесністю» (1Тим. 3:4); «…добре правив дітьми і домом своїм» (1Тим. 3:12)).

Саме батько має виправляти своїх дітей, а при потребі – і карати («Хто шкодує різки, той ненавидить сина; а хто любить, той з дитинства карає його» (Притч. 13:25); «Хіба є який син, якого не карав би батько? Коли залишаєтеся без покарання для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини» (Евр. 12:7-8); «Бо кого любить Господь, того карає і благоволить до того, як батько до сина свого» (Притч. 3:12); «Карай сина свого, доки є надія, і не обурюйся криком його» (Притч. 19:18); «Глупота прив’язана до серця юнака, але виправна різка віддалить її від нього» (Притч. 22:15); «Не залишай юнака без покарання: якщо покараєш його різкою, він не помре; ти покараєш його різкою і спасеш душу його від пекла» (Притч. 23:13-14) «Карай сина твого, і він дасть тобі спокій, і принесе радість душі твоїй» (Притч. 29:17)).

Особливу увагу привертає ще й такий обов’язок батька, як молитва за своїх дітей. Батько повинен молитися за дітей для їхнього духовного блага («І сказав Авраам Богові: о, хоч би Ізмаїл був живим перед лицем Твоїм!» (Бут. 17:18); «Соломону ж, синові моєму, дай серце праведне, щоб дотримуватися заповідей Твоїх, одкровень Твоїх і уставів Твоїх, і виконати все це і побудувати дім, для якого я зробив приготування» (1Пар. 29:19)), в їхніх спокусах, а також і під час хвороби своїх дітей («І ось проходить один з начальників синагоги на ім’я Іаїр і, побачивши Його, падає до ніг Його і дуже благає Його, кажучи: дочка моя при смерті; прийди і поклади на неї руки, щоб вона одужала і залишилася живою» (Марк. 5:23)).

У православ’ї розрізняють батьків благочестивих та порочних.

Благочестиві батьки:

  • подають добрий приклад своїм дітям («Він чинив угодне в очах Господніх у всьому – так, як чинив Амасія, батько його» (4Цар. 15:3); «І робив він угодне в очах Господніх, і ходив путями Давида, батька свого, і не ухилявся ні праворуч, ні ліворуч» (2Пар. 34:2));
  • навчають свою дитину від початку її життя та в молоді роки («Напоум юнака на початку путі його: він не відхилиться від неї, навіть коли постаріє» (Притч. 22:6)).

У Біблії також знаходимо підтвердження того, що батько може виявляти до дітей ніжні почуття (на прикладі Ісуса Христа): «Дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм… І, обнявши їх, поклав руки на них і благословляв їх» (Мк. 10:14,16).

Таким чином, згідно з православним віровченням, батько в сім’ї несе особливу відповідальність. А основними його функціями є:

  • матеріальне забезпечення сім’ї;
  • виховання дітей;
  • навчання та наставляння дітей;
  • виправлення їх недоліків (при потребі – з допомогою покарання);
  • надання гарного прикладу дітям;
  • молитва за дітей.

Співідношення батьківських функцій у сім’ї та обов’язків стосовно дітей зі шкалами „домінування–підкорення” та „відповідальність” представлено в таблиці.

 

Шкала  

 

у

 

 

 

за

 

Функції
 

Домінування

1)       керуванні сім’єю

2)      матеріальному забезпеченні

3)      покаранні

 

 

Відповідальність

1)      матеріальне забезпечення

2)      навчання та виховання дітей

3)      наставляння в Законі Господа

4)      виправлення недоліків дітей

5)      молитву за дітей

6)      добрий приклад своїм дітям.

 

Тож як би не перебудовувалися суспільні погляди на чоловічі та жіночі ролі в сім’ї, керувати сім’єю, бути її «головою» має чоловік. Саме батько в сім’ї має дбати про матеріальне забезпечення, а мати – займатися домашніми справами. Разом з тим, місія батька не тільки в матеріальному забезпеченні сім’ї, а, що важливіше, – у вихованні та навчанні дітей, а також у їхньому наставлянні в Законі Господа.

Визначальним є ще й те, що православ’я утверджує шанобливе та уважне ставлення до дітей (хоча не виключає при потребі покарання «за допомогою різки»), а також визнає право дитини на повагу до себе та своєї особистості.

 

Ірина ПУШКАРУК

магістр психології