“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Богословські аспекти духовно-морального виховання молодого покоління

Удосконалюючись, суспільство зустрічається з багатьма проблемами, які неодмінно потрібно вирішувати. Тепер справа виховання молодого покоління вже проходить у зовсім інших умовах, ніж декілька десятиліть тому, але суть і методика православного виховання залишаються сталими, адже це – набуток тисячолітньої практики Святої Православної Церкви та сукупність вічних, богодухновенних істин Священного Писання, що ніколи не втратять своєї вартості. Але, попри все, час висуває свої нові вимоги. Сучасні діти, на жаль, у переважній більшості вже не уявляють свого життя без телебачення, комп’ютерних ігор та інших надзвичайно різноманітних розваг і засобів. Убивають свій час, заповнюючи духовний вакуум.

Дитяча злочинність, наркоманія та проституція – проблеми, що в наш час привернули увагу всього суспільства. Все це вимагає відповідної оцінки та реагування з боку Церкви, держави і всього здорового суспільства.Тому основні виховні інституції нашої держави – сім’я, школа, Церква і громада в пошуках сучасних аргументів виховного процесу повинні взяти до уваги релігійно-богословські аспекти і закласти їх в основу духовно-морального виховання молодого покоління. Адже вдумливому спостерігачеві важко знайти в житті людства силу, яка протягом віків відігравала би більшу роль, ніж релігія. Від кам’яного віку до сучасної епохи живе вона нероздільно з людським духом, людською культурою. Її вплив розповсюджується на всі сторони людського життя: від грандіозних соціальних потрясінь до найінтимніших глибин людського серця. Вона була вирішальним імпульсом у багатьох важливих історичних подіях.

Саме релігія була основним рушієм розвитку культури. Значення релігійності людини в її культурній творчості неможливо переоцінити. Культура визначається передусім тим, як розуміє молода людина оточуючий світ, думає про себе, про життя, про Бога, які етичні принципи керують її вчинками, які ідеї надихають. Іншими словами, культура зароджується в надрах того, що ми називаємо світоглядом. Навіть дослідники, недружелюбно налаштовані щодо релігії, вказували, що мистецтво, етика, наука, філософія, суспільні ідеали зобов’язані своїм походженням релігії. Мистецтво зародилось як культове мистецтво, наука і філософія були спробами осмислити і обґрунтувати релігійний погляд на світ, мораль, право, сім’ю – всі вони базувались на релігійних основах. На всій планеті немає жодного безрелігійного суспільства. Враховуючи те, що релігія є найдавнішою світоглядною формою та першоосновою культури яка має велике значення в духовно-моральному вихованні молоді. Чим, наприклад, була б самобутня велика українська культура без Православної Церкви?

У даний час проблема християнської релігії – це насущна проблема духовного життя молодого покоління, пов’язана з питанням про аспекти культури, про головну рушійну силу дум і дій мільйонів молодих людей. Духовно-патріотичне піднесення починається, власне, в церковній сфері. Виключну життєздатність виявила Православна Церква, яка витримала значні внутрішні і зовнішні випробування протягом багатьох десятиліть.

Що таке християнська релігія з точки зору богословської (теологічної) науки та які її основні аспекти у виховному процесі? Першим і головним богословським виховним аспектом є визнання особистого, досконалого надсвітового Початку – єдиного Бога в Пресвятій Трійці, що є джерелом всього існуючого, в тому числі й людини. Догмат про Святу Трійцю – основа християнської релігії, вершина Одкровення Бога людині, що відрізняє християнство від інших монотеїстичних релігій. У сповіданні тайни Святої Трійці міститься досконалість богослів’я та істинне благочестя. Святий Григорій Богослов пише: «Ми сьогодні прозріли і проповідуємо коротке богослів’я Трійці, від Світу – Отця, прийнявши Світ – Сина, у Світі – Духу». Догмат про Святу Трійцю займає винятково важливе місце в системі християнського віровчення, оскільки на ньому ґрунтуються інші догматичні аспекти, зокрема, про створення світу й людини, учення про Таїнства Церкви, та й у цілому все християнське віровчення. За словами Володимира Лосського, тайна Пресвятої Трійці, відкрита Церкві, «є не тільки основа, але й вища мета богослів’я», тому що, на думку Євагрія Понтійського, «пізнати тайну Пресвятої Трійці в її повноті – це означає ввійти в єдність із Богом, досягнути обоження свого єства, тобто ввійти в Божественне життя Пресвятої Трійці».

Господь Бог є безначальне вічне буття, вищий Розум, завдяки Котрому існує все духовне і матеріальне буття в усьому різнобарв’ї його форм, пізнаних і не пізнаних людиною. Божественна Трійця «є Альфа і Омега, початок і кінець» (Одкр.1:8) духовного шляху кожної людини. Необхідно усвідомлювати молодому поколінню, що сповідуванням Пресвятої Трійці ми починаємо своє духовне життя. Хрещенням в ім’я Божественної Трійці ми входимо в Церкву і в ній знаходимо шлях до Отця, істину в Сині і життя у Святому Дусі. «…Бо ми Ним живемо, і рухаємось, і існуємо…» (Діян.17:28). Пресвята Трійця є джерелом і подателем животворчої благодаті Божої людям через віру і добрі справи.

За вченням апостола Павла людська природа складається з духа, душі і тіла і є образом Пресвятої Трійці. «Сам же Бог миру нехай освятить вас у всій повноті, і ваш дух, і душа, і тіло у всій цілості нехай збережеться непорочно на пришестя Господа нашого Ісуса Христа» (1Сол.5:23). Вроджений образ Божий нагадує переважно про дар Божий людині, а подоба – про духовно-моральні обов’язки людини зберігати цей дар і сприяти його втіленню. Образ Божий – найважливіша риса чоловіка і жінки. Подібно до Бога вони можуть господарювати на землі. Адже, крім розуму та волі, в яких святитель Василій Великий і святий Іоанн Дамаскин бачать риси вродженого образу Божого, людині властива «здатність уподібнюватись Богові», без якої, за словами Василія Великого, «своїми власними силами ми не осягли б подоби Божої». Людині не тільки багато дано, але й багато задано, і від того, як вона використовує свою здатність до богоуподібнення, залежить і ступінь її богообразності. Наданий людині образ Божий може бути затьмарений або просвітлений.

Богослів’я як наука містить у собі віровчення про Бога в Самому Собі і Його відношення до світу і людини та духовно-моральні положення, які є необхідні в процесі виховання молодого покоління. Богослів’я є не лише теоретична сума знань, воно є каталізатором моралі, любові, миротворчості, сімейного, суспільного щастя та добра через віру.Божественне Одкровення свідчить про глибокий зв’язок, що існує, зокрема, між вірою і християнською мораллю, між догматами і заповідями. «… Якщо будете перебувати в слові Моєму, то ви істинно будете Моїми учениками; і пізнаєте істину, і істина визволить вас» – навчає нас Ісус Христос (Ін.8:31-32). Так, з одного боку, глибина і досконалість християнського віровчення відкривається молодій людині в міру духовного зросту, в міру виконання нею євангельських заповідей, а з іншого боку, пізнання Божественної істини звільняє людину від влади гріха. Догматичні істинита моральні між собою тісно пов’язані. Якщо втілювати в життя моральні настанови без глибокої віри в догматичні істини, то духовне життя наше буде неповноцінне, недосконале і незрозуміле. Наприклад, Бог Отець підчас Преображення Господнього свідчив про Христа: «Це Син Мій Улюблений» –істина догматичного характеру; «Його слухайте» – заповідь, істина моральна. «Слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш є Господь єдиний» – богословсько-догматичне вчення.«І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю… полюби ближнього твого, як самого себе» (Мк 12:29-32)– заповіді морального характеру.

Без віри неможлива стійка моральність. Пошкодження догматичної свідомості часто призводить до пошкодження морального життя. І навпаки, хибність морального життя веде до затьмарення і викривлення догматичного світогляду. Догмати є основою моралі, вони вказують людині шлях і засоби для досягнення тих обітниць, які дані в Священному Писанні. Таким чином, християнські догмати мають могутній і доброчинний вплив на все життя і діяльність людини, особливо ж залежить від них релігійно-моральне життя. За свідченням історії, релігійний світогляд має визначальний вплив на життя в усіх його різноманітних проявах і зв’язках не тільки окремих осіб, але й цілих народів. І чим він вищий і досконаліший, тим благотворніший його вплив. Християнство не можна порівняти з жодною іншою релігійною системою, воно завжди було і дотепер залишається головним джерелом прогресу людства.

Старозавітній досвід богопізнання навчає, що «страх Господній – це мудрість» (Йов. 28:28). Однак слово «страх» у гебрейській мові має два варіанти: пархат – тварний страх болю і смерті, таіра – страх зійти зі шляхів Божих, утратити його любов. Декалог (десять Божих заповідей) виступає як завіт любові. Перші чотири заповіді Декалогу говорять саме про любов до Бога, наступні шість – про любов до людини. Христос же чудово показав, що зміст усього Декалогу – цілісний: це саме любов до Бога і людини (Мф 22:27-40). Поза «Усною Торою», вслід Декалогові дані 603 розпорядження, які покликані були в достатній мірі конкретизувати його зміст і «прив’язати» до типових ситуацій життя аж до рішучого вилучення з богообраного народу тих, які ворогують з Богом (Вих. 22:17). Нагірна проповідь Христа, де пояснюється, що таке святість у дусі морального вибору, в аспекті «життя серця», говорить, що на першому місці в цій духовно-моральній системі стоїть не гуманістичний момент, а метафізичний. Християнство, таким чином, полягає найперше у любові до Бога, а вже потім – у любові до ближнього.

Формування духовності – актуальна проблема сьогодення і є важливим богословським аспектом у духовно-моральному вихованні молодих людей. В основі духовного життя людини стоїть заповідь Божа «Будьте святими, бо святий Я Господь, Бог ваш» (Лев. 19:2). З погляду православного богослів’я, духовність – це утвердження людського буття в Бозі. Вона має свій початок у Бозі і є постійним, творчим і безперервним процесом, що відбувається за допомогою таємної дії благодаті Святого Духа. Поняття духовності є надзвичайно глибоким і багатогранним. З поняттям духовності пов’язують передусім уявлення про універсальність людини як носія розуму. По-перше, словом «духовність» виражається невичерпність, багатство і краса внутрішнього світу людської особистості. По-друге, «духовність» означає ступінь преображення людини божественною благодаттю. Вона здатна допомогти молоді побачити своє високе покликання, утвердитись у вірі і моральному переконанні та знайти радість надії на вічне життя. Таким чином, духовний і моральний ріст молодої людини як особистості визначається природними якостями, вихованням, а також дією благодаті Святого Духа.

Сім’я – це є домашня церква. Родинний дім – перша елементарна виховна школа дітей. Отець Олександр Єльчанінов говорить: «Чому такими важливими є враження дитинства? Чому важливо поспішати, щоб наповнити серце дитини світлом і добром з найбільш раннього віку? У дитинстві – сила довір’я, простота, м’якість, здатність до замилування, до співчуття, сила уяви, відсутність жорстокості і закам’янілості. Це – саме той ґрунт, у якому посіяне дає урожай». Тому щастя дітей – якщо вони з дитинства могли бути в тісному контакті з життям Церкви. Для виховання дітей найважливішим є те, щоб вони бачили своїх батьків, які живуть багатим внутрішнім духовним життям, – продовжує отець Олександр Єльчанінов. А святий Іоан Золотоуст говорить про добрий приклад батьків: «Поведінка батьків – це книга, з якої діти вчаться». Тому дуже важливо у вихованні, щоб  батьки не тільки словом, але й прикладом свого життя, взаємною любов’ю і повагою позитивно впливали на духовне формування дітей.

Викладання для дітей у загальноосвітніх школах християнської етики – це перший сміливий і благородний крок. Острозька академія є новатором і рушійною силою розвитку християнської етики, викладання та виховання молодого покоління в загальноосвітніх школах України. Під керівництвом доктора педагогічних наук, професора отця Василя Жуковського написана програма, на основі котрої видані необхідні підручники з християнської етики, в яких поєднана християнська метафізика з моральними принципами. Це дає велику можливість молодому поколінню не тільки здобувати знання, а й формувати християнський світогляд. Тому, вважаю, християнську етику необхідно ввести в навчальний процес як державний загальнообов’язковий предмет.

У процесі духовно-морального виховання молоді загальноосвітній школі важливо тісно співпрацювати з церквою, а набуті в школі знання з християнської етики необхідно закріплювати на практиці через участь дітей у богослужінні, таїнствах, через які Дух Святий наділить і преобразить їх Животворчою Божественною Силою.

Не слід відкидати у духовно-моральному вихованні молоді і соціально-комунікативні аспекти. До об’єктивних чинників духовного розвитку особистості належать надбання світової національної культури, моральні, соціальні та естетичні цінності, набуті людством у процесі суспільно-історичної практики, які становлять критерії духовного життя суспільства. Вони трансформуються в індивідуальну свідомість через систему виховання та освіти, засоби масової інформації, діяльність установ культури та соціальне оточення особистості. Тому можна констатувати, що ставлення людини до різних форм суспільної свідомості, ступінь засвоєння нею культурного надбання людства є допоміжними критеріями в її духовному розвитку.

Таким чином, духовно-моральне виховання молодого покоління, яке базується на богословських аспектах, має досягнути своєї мети в реалізації таких завдань: ознайомлення учнів із християнськими моральними положеннями – істинами віри, благочестя, добра, любові, милосердя, безкорисливості, покаяння, смирення, страху Божого, гідності, обов’язку, патріотизму, совісті і честі; формування свідомої та відповідальної особистості учня на основі християнських духовно-моральних і культурних цінностей; створення належних моральних умов для самопізнання та самореалізації, які ведуть шляхом пізнання Істини, Добра та Краси.

Священик Василь ВЕПРУК