“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Великий покаянний канон

На богослужіннях у період Великого посту православна церква пропонує нашій побожній увазі Великий покаянний канон, зворушливий і повчальний твір святого отця нашого Андрія, архієпископа Крітського.

Зміст цього канону такий глибокий, що кожну найгрішнішу й закам’янілу душу може розчулити і настановити на шлях до спасенного життя. Так говориться в Синаксарі на ранній четверга п’ятого тижня Великого посту.

Батьківщиною творця цього канону було місто Дамаск, де св. Андрій народився (VII ст.) і жив до 14 років. Далі його життя проходило в Єрусалимі, тут святий подвижник високим благочестям і побожним життям здобув всенародну любов та повагу. За обізнаність у Святому письмі і мудрість патріарх Софроній надав йому право брати участь у діяннях VI Вселенського собору. Після собору вій був направлений в сані архієпископа на острів Кріт.

У духовну спадщину православному світові святий Андрій залишив декілька творів, найвідоміший з яких – саме Великий покаянний канон. Твір був надісланий у Константинополь разом з оповіданнями про життя й подвиги преподобної Марії Єгипетської. Ці побожні твори складені патріархом Софронієм. Відтоді вони стали складовою частиною великопостових служб, бо в дні святої чотиридесятниці православна церква наполегливо закликає нас «вдягнутися у світлу одежу посту». «Засяяла благодать Твоя, Господи, – співає церква під час Великого посту, – засяяло світло для душ наших; тепер час найсприятливіший, час покаяння. Відкладімо ж діла темряви, вдягнімось у зброю світла, щоб, перепливши велику глибінь посту, досягти нам Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, Який спасає наші душі».

Зміст Великого покаянного канону спрямовує наші думки на глибоке усвідомлення заподіяних гріхів і подає приклади каяття. Святий оплакує жалюгідний стан грішника, який очорнив душевну свою красу.

Великий канон складається з дев’яти пісень. У його змісті знайшли відображення майже всі події Старого і Нового Завіту. По черзі проходять перед нами постаті древніх патріархів, покірних у всьому волі Божій: Ной, який врятувався від потопу у ковчезі; Авраам, який розмовляв з Богом про загибель городян Содома та Гоморри, та інші. В думках вимальовуються образи великих пророків, гнаних силою духовного прагнення в пустиню. Бачимо, як вони гнівно картають безбожних царів і розбещений народ, палаючи вірою в Бога. Слова їх немов насичені буйним подихом вітру, жаром розпечених скель, гірким пилом пустинь.

Нерозумне життя людей, які забули Бога, жахливі гріхопадіння, неминуча смерть і тління, вся безпорадність земного існування навіть цим, великим вірою в Бога, людям Старого Завіту завдавали глибокого суму й кидали їх у розпач. Наприклад: Соломон зневіряється в тому, що «противними йому стали його діла, які робляться під сонцем, тому що все суєта і томління духу» (Еклез. 2, 17). Пророк Ілля благає у Бога смерті (3 Цар. 19, 4).

Повсякчасна думка про плинність життя і невблаганність смерті пронизує всю свідомість старозавітної людини. «Ми помремо і будемо наче вода, вилита на землю, яку не можна зібрати» (2 Цар. 14, 14). «Життя моє подих, око моє не повернеться побачити добре» (Іов 7, 7). По всій землі страждають люди і ллються «сльози знедолених, а утішителя немає» (Еклез. 4, 1).

Аж ось темрява зникає. Важкий тягар гріхів знімає всесильною рукою Господь Ісус Христос, Який бере на Себе всі гріхопадіння людей, закликаючи її до каяття. Смерть втрачає своє жало, вона стає радісним переддвер’ям вічного життя. «Покаяння, встановлене Богом, всесильне. Немає гріха, який би встояв перед силою каяття. Покаяння – неоціненний дар Божий, даний людству. Покаяння – це зв’язок землі з небом, воно – сходи до неба» (Св. Ігнатій Брянчанінов).

Святий преподобний Андрій в своєму каноні  навчає якраз нас покаяння – в найрізноманітніших його проявах. Заклик до покаяння становить основу канону. Тут бачимо смирення митаря й блудниці, хананеянки і кровоточивої, великого в своїй вірі апостола Петра і його тимчасову розгубленість при сумнівах. Зміст канону такий, що в ньому грішник сам звертається до своєї душі і закликає її сповідати власні гріхи. Душа сповідника стає ніби полем усіх подій – як внутрішніх, пов’язаних безпосередньо з нею, так і зовнішніх, які, хоч і далекі від нас, але мають щось спільне за ознакою тих чи інших гріхопадінь. Потоп, посуха, буря, вбивства і віроломство, самопожертви і подвиги – все це наче відбувається в душі кожного з нас.

Канон дає нам картину всього різноманіття падінь душі людини, гріха в усіх його проявах і розкаяння, за яким незмінно йде прощення гріхів, зцілення душевних недугів, наслідування Царства Божого.

«Соромся своїх гріхів, – каже святитель Феофан Затворник, – але не соромся покаяння. Гріх супроводжується соромом, а покаяння – дерзновенням». «Сатана спотворив природжений погляд на гріхопадіння: гріхові надав він дерзновення, а покаянню – сором», навчає святитель Іван Золотоустий. Тому гріх – це падіння, в якому є межа, кінець, а покаяння безмежне, бо веде нас до вічного життя.

Протягом року Великий покаянний канон Андрія Крітського читається під час богослужіння двічі, тільки в час Великого посту. На першому тижні в піст він прочитується один раз. Тут читання канону буває на Великому повечір’ї, що відправляється ввечері у понеділок, вівторок, середу і четвер, де кожного дня читається певна частина тропарів канону. А другий раз канон читається повністю на ранній четверга п’ятого тижня Великого посту. Ця служба служиться звечора в середу.

Покаянний канон, складений святий Андрієм, пастирем Крітським, починається словами ірмосу пісні 1: «Помічник і покровитель…». Перед тропарями канону слідує особливий приспів: «Помилуй мене, Боже, помилуй мене». Перед деякими тропарями, які написані на честь преп. Марії Єгипетської чи св. Андрія Крітського, слідує приспів «Преподобна мати Маріє, моли Бога за нас» чи «Преподобний отче Андрію, моли Бога за нас». Великим він називається і за змістом, і за обсягом. За змістом: «бо зберігає в собі Старого і Нового Завіту повість, від Адама і до Христового Вознесіння», а за обсягом: «бо тоді, коли інші канони мають по 30 тропарів чи трохи більше, то цей канон має загалом 250 тропарів».

Для того, щоб по-справжньому «почути» Великий канон, потрібно, звичайно, знати Біблію і здатність засвоювати значення біблійних образів у власному житті. Якщо в наші дні багато хто вважає його таким, який не підходить для сучасного життя, то це тому, що віра їх не живиться із джерела Святого писання, яке для отців церкви було саме джерелом їхньої віри. Ми повинні знову навчитися сприймати світ таким, яким він відкривається у Біблії, навчитися жити в цьому біблійному світі, і немає кращого способу навчитися цьому, як через церковне богослужіння, яке не тільки передає нам біблійне вчення, але й відкриває біблійний спосіб життя.