Велика вечірня – це святкова служба, яка звершується напередодні недільних днів, свята, а іноді й у саме свято. Ідейний зміст та символічні дії на Великій вечірні ті самі, що й на Повсякденній, але, оскільки Велика вечірня більш урочиста й об’ємніша від Повсякденної вечірні, то ми розглянемо символічні дії та зміст тих піснеспівів, які додаються на Великій вечірні.
Перед початком Великої вечірні відкриваються Царські врата у вівтар. Це символ того, що зі створінням світу людині було призначено блаженне перебування в Раю.
Якщо Велика вечірня служиться окремо від утрені, то вона починається виголосом: “Благословен Бог наш…”, і цими словами священик, духовно переносячись у дні Старого Завіту, коли тайна троїчності лиць Божих ще не була відкрита так, як у Новому Завіті, прославляє Єдиного по Сущності Бога.
Якщо ж Велика вечірня служиться разом з утренею (Всенічне бдіння), а перед Всенічним бдінням повинна відслужитися Мала вечірня, на якій уже відкрита людям Пресвята Трійця, згадано пришестя на землю Світла Тихого (Ісуса Христа – другої Особи Пресвятої Тройці), то ця Вечірня починається виголосом: “Слава Святій, Єдиносущній, Животворчій і Нероздільній Тройці завжди, нині і повсякчас, і на віки віків”.
Після виголосу священика духовенство у вівтарі тричі співає “Прийдіть, поклонімось…”, після чого хор співає першопочатковий 103-й Псалом: “Благослови, душе моя, Господа”. Підчас співу цього псалма священик з кадилом, а перед ним диякон зі свічкою звершують кадіння всього храму, що зображає Біблійну розповідь про те, що при творінні світу Дух Божий, те Істинне Світло, ширяв над безоднею (Бут. 1.). Після кадіння Царські врата закриваються і священик, зображаючи собою вигнаного з Раю Адама, стоїть перед вратами, читаючи покаянні світильничні молитви. На знак покори перед Богом він робить це з непокритою головою.
Після стихир на “Господи возвах…” в недільні та святкові дні (крім дванадесятих свят) на “і нині” співається Богородичний догматик. Так він називається від слова “δογμα”, що означає “вчення”, оскільки, разом з похвалою Пресвятій Богородиці, догматики вміщують ще й вчення про Сина Божого – Ісуса Христа, про Його втілення та про те, що в Ньому з’єднано два єства – божественне і людське.
Під час співання Богородичного священик з дияконом звершують вхід з кадилом (якщо на вечірні читається Євангеліє, то вхід з Євангелієм). Сам вхід у своїх священнодіях зображає собою те, що для людей засяяло Тихе Світло – Христос. Царські врата підчас входу відкриваються на знак того, що з пришестям у світ Сина Божого людям відкривається Царство Боже.
Відкривши Царські врата, священик з дияконом (двічі) хрестяться, священик цілує Євангеліє і престол, а диякон – тільки престол, після чого ще раз хрестяться і диякон, просячи у священика благословення на кадило, промовляє: “Благослови, владико, кадило”; священик, благословляючи рукою кадило, промовляє молитву: “Кадило приносимо Тобі, Христе Боже наш, як пахощі духовні. Прийми ж його у наднебесний Свій Жертовник і пошли нам благодать Пресвятого Твого Духа”. З кадилом вони обходять навколо престолу. Попереду іде один або два свічконосці зі свічками, за ними – диякон з кадилом, а за дияконом – священик. На Горньому місці диякон промовляє: “Господу помолимось”, а священик читає таємну молитву входу: “Ввечері, вранці й опівдні хвалимо і благословимо Тебе, дякуємо і молимося Тобі, Владико всього, Чоловіколюбний Господи; направ молитву нашу, наче кадило перед Тобою, і не допусти сердець наших до слів чи думок лукавих, але захисти нас від всього, що ловить душі наші; бо до Тебе, Господи, Господи, звернені очі наші і на Тебе ми уповаємо: не посором нас, Боже наш. Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння Отцю і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь”.
Північними дверима з вівтаря, як із неба, виходить священик, який в цей час символізує собою Господа; фелон на ньому символізує одночасно і смирення, і велич. Перед священиком іде, немов Іоан Предтеча, диякон, тримаючи в руці кадило з фіміамом, і це є символом того, що через клопотання Господа наші молитви, як фіміам, підносяться до Бога, і Дух Святий присутній у храмі. Світильники, які виносять свічконосці, знаменують собою духовне світло, принесене на землю Богом.
Підійшовши до Царських врат, священик стає перед ними, свічконосці – за амвоном, а диякон кадить ікону Спасителя, Божої Матері та самого священика. Після цього стає ближче до ікони Спасителя, бере кадило в ліву руку і, вказуючи орарем у бік сходу (на вівтар), промовляє: “Благослови, владико, святий вхід!” Священик благословляє вхід словами: “Благословен вхід святих Твоїх завжди, нині і повсякчас, і на віки віків”. Диякон відповідає “Амінь”, знову кадить священика і стає в Царських вратах.
По закінченні співу Богородичного диякон, зображаючи в Царських вратах знак хреста, виголошує: “Премудрість! Станьмо побожно!” Хор співає: “Світе тихий”. Диякон, зайшовши у вівтар, звершує кадіння престолу з чотирьох боків, а після престолу кадить священика. Під час кадіння дияконом престолу священик цілує ікону Спасителя, благословляє людей, цілує ікону Божої Матері і, зайшовши у вівтар, разом з дияконом хреститься. Перехрестившись двічі, священик цілує Євангеліє і престол, а диякон тільки престол, потім, перехрестившись ще раз, відходять на Горнє місце.
Знак хреста на “Премудрість! Станьмо побожно!” показує нам те, що через хресну дорогу Господь відкрив нам двері Раю. Слово “Премудрість” вказує людям на те, що піснеспів “Світе тихий” та читання зі Святого Письма прокімну або паремій відкривають нам премудрість Всевишнього Бога. Виголошуючи “Станьмо побожно”, диякон закликає людей стояти благоговійно, не відволікаючись сторонніми думками.
Підійшовши до Горнього місця, священик з дияконом хрестяться до нього, кланяються один одному і, повернувшись, стають обличчям до народу. Диякон виголошує: “Будьмо уважні”, священик: “Мир всім”. Хор відповідає: “І духові твоєму”. Диякон промовляє: “Премудрість” і виголошує прокімен дня, а з суботи на неділю – Великий прокімен: “Господь воцарився…”.
Після прокімну в деякі дні читаються паремії (паремія означає притча). Так називаються читання зі Священного Писання Старого, а іноді й Нового Завіту, які вміщують в собі пророцтва про згадувані того дня події.
Якщо на Всенічному бдінні буде литія, то після єктенії “Доповнімо вечірню молитву нашу Господеві” буває вихід в притвор. При співанні стихири храму або свята туди іде священик, перед яким несуть підсвічник із запаленою свічкою, та диякон з кадилом. У притворі диякон кадить ікони, настоятеля та хори. Вихід в притвор на литії буває для тих, що стоять в притворі й каються. Він зображає собою те, що і для вірних вхід на вечірній.
Після литійних стихир диякон виголошує молитву “Спаси, Боже, людей Твоїх”. У молитві висловлюються прохання про спасіння людей, благословення всього насліддя Божого, про позбавлення від голоду, землетрусу, потопу, вогню та нашестя ворогів. Це моління на литії закінчується молитвою: “Владико Многомилостивий…”, яку читає ієрей або архієрей, схиливши голову, і в якій він просить, щоб Господь прийняв нашу молитву, дарував прощення провин, відігнав від нас всякого ворога і супротивника і помилував нас.
Після звершення литії, при співанні стихир на стиховні, священнослужителі входять у храм, посередині якого стоїть блюдо з п’ятьма хлібами, пшеницею, вином та єлеєм.
Після “Нині відпускаєш…” та виголосу на “Отче наш” – “Бо Твоє є Царство…” співається тропар. Під час тропаря диякон тричі звершує кадіння навколо столу, на якому лежить литійниця. Потім він кадить ікону свята на аналої, потім священика і знову стіл з литійницею. Далі читається молитва “Господи, Ісусе Христе…”, в якій священик просить у Господа благословити хліби, пшеницю, вино та єлей, примножити їх у всьому світі, а вірних, які ці дари споживають, – освятити. Після молитви – «Амінь», і всі священнослужителі входять у вівтар, а співаки співають: “Нехай буде ім’я Господнє благословенне”, просячи, щоби благословення, якого ми сподобилися, тривало до віку. Далі співається 103-й псалом, після якого священик, благословляючи, виголошує “Благословення Господнє на вас того благодаттю…”. У древності благословення хлібів відбувалося для підкріплення сил тих, хто моляться.
Після цього буває Великий відпуст або початок утрені.