“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Перші роботи Пінзеля з храму в Городенці

Навколо постаті Пінзеля багато таємниць. Про нього кажуть: він прийшов знівідкіль, він пішов в нікуди. Власне український шлях німця за походженням, якого називають українським Мікеланджело, розпочинався, за словами городенківського краєзнавця Романа Смеречанського, з костелу у Городенці.

«Побудований він у 1740–1760 роках на кошти графа Миколи Потоцького. Власне, для будівництва цього храму у Городенці на українські землі вперше були запрошені італійський архітектор Бернард Меретин з Лугано і таємничий, загадковий Іоанн Пінзель. Пізніше вони побудували собор Святого Юра у Львові, ратушу у Бучачі, костели в Наварі і Годовиці на Львівщині», – розповідає краєзнавець Роман Смеречанський.

Граф Потоцький замовив митцям п’ять вівтарів до костелу отців-місіонерів, чотири для парафіяльної церкви та колону зі статуєю Богородиці. Колись у городенківському костелі було 33 скульптури Пінзеля – це більше, ніж зараз у Львівській галереї мистецтв і Олеському замку разом. І за розмірами вони були найбільшими з усіх, створених митцем.

Три скульптурні ангели, які сьогодні експонуються у Луврі, саме з городенківського храму, каже заступник директора Музею мистецтв Прикарпаття Віктор Доскалюк.

«Він створив дуже шикарну вівтарну частину, амвон в костелі місіонерів в Городенці. Власне оці фрагментарно збережені скульптури, які в нас є в експозиції, якими ми дуже тішимося і які до нас потрапили завдяки науковим експедиціям в 1987–88 роках, були фактично врятовані. Вони були кинуті напризволяще, нищилися. Вони б згнили, або пішли б на дрова, їх би спалили. До речі, в нас є скульптура «Добрий пастир» – Ісус несе на плечах ягнятко. По цій скульптурі елементарно пройшлися сокирою. Залишився тільки торс, і ми можемо лише здогадуватися, як вона гарно виглядала», – каже Віктор Доскалюк.

В радянські часи в приміщенні колишнього костелу була військова частина, потім – профтехучилище. У ті роки комусь спало на думку пустити дерев’яні скульптури на дрова. Якби не мистецтвознавець Борис Возницький, який їх фактично врятував, вивізши до Львова, ці твори барокової скульптури зникли б навіки.