“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Дух українського храму

Без особливого пафосу: українці — громада воцерковлена. Докази? — Будь ласка. Великодні богослужіння щороку відвідує близько чверті громадян України. Натомість в Росії цей показник складає не більше п’яти відсотків, а у деяких країнах Європи навіть у це «свято над святами» храми все одно стоять пусткою… Втім, про інших — silentium. А про себе скажемо просто: українська нація сформувалася та вийшла на історичну арену як нація християнська. Відтак найкращі набутки народу, його споконвічна культура — і духовна, і матеріальна, — мають виразно християнський зміст.

Взагалі для православ’я характерно усвідомлення буття як богослужіння, в якому здійснюється освячення життя. Тому й храм для українця споконвіку є тим місцем, де людина відновлює свій божественний образ через прилучення до Христа. Відповідно й церковна архітектура, живопис, богослужбові речі покликані бути проповіддю у формах, образах і фарбах; проповіддю, яка розкриває духовні істини, показує цілісну картину світу. Ось чому так важливо знати й розуміти символіку православного храму.

Церковний символ — це не «умовний знак» того, що він зображує. Церковний символ таємниче містить в собі те, що він зображує, і тому відповідає своєму небесному чи божественному першообразу. Предметні, або речові церковні символи прийнято поділяти на знамення (або знаки) і образи.

Знамення передають духовне значення вічних істин, не зображуючи їх безпосередньо. Найперше знамення — це хрест, що нагадує про розп’яття. Так само до знамень належать зовнішні і внутрішні архітектурні форми храму, а також його деякі частини і все церковне начиння, що не має на собі ніяких зображень.

Образи — це священні зображення і предмети, що оречовлюють не тільки духовну сутність, але і зовнішню подібність Божественних і небесних осіб та предметів. До образів найперше належать ікони, Хрест Господній із розіп’ятим Спасителем, а також облачення (богослужбовий одяг) духівництва.

Предмети, згадані в Апокаліпсисі (вівтар з царськими вратами, горнє місце, семисвічник, престол, кадило, свічки, лампади, і навіть дим від кадила) є водночас і образами божественного Об’явлення, і знаменнями глибоких духовних істин.

Особливе місце в церковній символіці займають антимінс (шовковий плат) із вшитими в нього мощами святих угодників Божих, а також напрестольні Євангеліє і хрест. Вершина всієї символіки — Святі Дари, тобто Тіло і Кров Христові, без яких православний храм перетворюється лише на матеріальну оболонку, позбавляючись свого істинного призначення — бути не мертвим музеєм, а живим і духовним завершенням Всесвіту.

Богословським обгрунтуванням храмового символізму займалися видатні святі отці і мислителі. Найвідоміші з-посеред них — Діонисій Ареопагіт (Новий), св. Максим Сповідник та св. Симеон Новий Богослов — створили довершену систему, яка лежить в основі храмового зодчества всієї Східної Церкви, в тому числі і Української Православної Церкви. Ця система, синтезована із місцевими архітектурними здобутками, стала потужним творчим джерелом, що живило і живить вітчизняне храмобудівництво вже понад тисячу років.

Звісно, не всі українські зодчі були всебічно обізнані з усіма тонкощами храмової символіки. Та вони, маючи релігійну інтуїцію, жили в живому творенні символічних форм і таким чином завжди правильно відображували співвідношення між Богом, духовним і земним світом, будовою всесвіту і складом людини.

Увінчані хрестами церковні бані зв’язують небесний і земний простір в цілісний знак освяченого Всесвіту. Духовним осердям храму є вівтар у його східній частині, в центрі якого знаходиться святий престол, місце присутності Слави Божої. Все, що відбувається у вівтарі, у світі вишньому, стає видимим у будові іконостасу. Іконостас між вівтарем і навою, середньою частиною храму, за православним вченням, не глуха стіна, а навпаки — система духовних вікон, крізь які стає видимим духовний світ. Тому для православних українців храм без іконостасу — недовершений, неповний. Високий іконостас українських храмів — суто національне явище, що виникає з початку XV і остаточно формується наприкінці XVI сторіччя. Поява високого іконостасу, відтак, свідчить про високу побожність українського народу, що мимовільно підтвердили і деякі сусідні народи, запозичивши з України багатоярусні іконостаси. Таким чином громада вірних у наві має можливість живого і благодатного переживання присутності Христа. Третя частина українського храму — бабинець або притвор — служить місцем молитовної підготовки перед богослужінням, нагадуючи про необхідність очищення людського єства в разі бажання йти шляхом обоження своєї природи.

Храм зображує собою той святий і чистий стан усього сущого, в якому земне і небесне перебували до гріхопадіння людини, в якому вони перебувають тепер в Ісусі Христі, і в якому перебуватимуть повік після другого славного пришестя Христового. Тому православний храм своїми настінними розписами, іконами та архітектурними формами зображує і самий процес очищення і відродження у Христі людини і космосу в цілому.

Отже тридільність українського храму означає відповідно: а) Триєдиного Бога в його окремій від творіння і незбагненній області буття, духовний і речовий світ; б) Божественне єство Христа Спасителя і Його людські душу і тіло; в) дух, душу й тіло людини.

Просторова орієнтація православного храму на схід обгрунтовується Святим Письмом і географією. По-перше, якщо плисти від темряви до світла, то необхідно плисти із заходу на схід. По-друге, саме на сході був насаджений рай (Бут. 2, 8). По-третє, Господь наш Ісус Христос, як Сонце Правди (Мал. 4, 2) прийде зі сходу і Сам іменується Сходом (Лк. 1, 78).

За призначенням православний храм є ковчегом спасіння для віруючих людей. Тому традиційна українська церква зазвичай споруджувалася у вигляді корабля, у якого за щогли правлять бані, а за вітрила — хрести на них. Це особливо яскраво виявляється в архітектурних формах тридільних дерев’яних храмів — найпоширенішого і либонь найдревнішого в Україні типу православного храму. Втім, типологія українських церков за тисячоліття християнства в Русі-Україні склалася досить розмаїтою. Але не було серед них жодної споруди, яка не відповідала б церковним канонам і випадала б із традиційної картини християнської символіки.

Так, храми у вигляді хреста в плані означають, що Хрест Христовий — основа Церкви і ковчег спасіння для людей. Храми круглі, або ротонди, свідчать про кафолічність, тобто вселенську соборність і вічність Церкви і Царства Небесного. Восьмикутні в плані храми знаменують собою Вифлеємську зорю і Церкву як провідну зорю до спасіння в житті майбутнього віку.

Кількість бань на українських храмах теж не є довільною, а несе в собі глибокий віронавчальний і догматичний зміст. Традиційні три бані знаменують Святу Трійцю. Одна — єдність Бога і досконалість творіння. Дві — відповідають двом єствам Боголюдини Ісуса Христа. Чотири — Четвероєвангелію, або чотирьом кінцям світу. П’ять бань знаменують Господа Ісуса Христа і чотирьох євангелістів. Сім верхів — сім таїнств Церкви і сім Вселенських Соборів. Дев’ятибанні храми (наприклад, знаменитий Троїцький собор в Новомосковську) свідчать про дев’ять янгольських чинів. Тринадцять бань київського храму Святої Софії — Премудрості Божої означають Христа і дванадцять апостолів…

Ні, це не суха схоластика. Аби жити й перемагати в цьому передапокаліптичному світі слід збагнути і прийняти: український храм — не лише архітектура. Це гармонія Божого світу в її земній проекції, світобудова, взята у приступній для людини перспективі. Тому не буде перебільшенням сказати, що храм для українця — і рідна домівка, і одвічна мрія про втрачений рай… Чи простіше, по-святоотцівському, — земне Небо…

прот. Андрій Власенко