“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Поняття про місіологію

Місія з грецької звучить як священноапостольство і апостольська Церква з перших днів свого існування однією з форм свого служіння мала місію. Місія – це та частина церковного життя, де живий благодатний організм  Церкви стикається з непросвітленим світом. Божественна Літургія починається виголосом: „Благословенне Царство Отця і Сина і Святого Духа”. Ми живемо (можливо живемо недостойно і негідно) у передвер’ї Царства Божого в Церкві. Господь говорить Своїм ученикам: „Мир залишаю вам, мир Мій даю вам…”. Цей благодатний Божий Мир, яким і в якому живе Церква, стикається з непросвітленим світом, який не сприйняв спочатку Божу благодать. „І світло в темряві світить, і темрява не огорнула його…”, – світло Святої Христової Соборної Церкви світить у темряві світу цього. Ось саме ця грань, де стикаються світло Церкви і темрява світу – і є полем діяльності місії, місіонерське поле.

Місіологія покликана привідкрити тайну священноапостольства, тайну поширення благодатного світла в безпросвітньому світі. Для цього слід дати уявлення про світ, який спасається і просвічується благодаттю Божою. Треба описати людину і те, як вона благодаттю Божою стає членом Церкви, живе, будує своє життя по відношенню і до Бога, і до інших людей, і до світу. Необхідно зрозуміти, як людина може в свою міру – міру образу і подоби Божої – бути співпрацівником Богу, в його благодатному просвічені іншої людини. Вимагається привідкрити таємниці меж Церкви, співвідношення Церкви і світу. І тоді на основі православних антропології, екклезіології і сотеріології привідкриється тайна священноапостольства, виникає богослів’я місії – місіологія.

До недавнього часу місіологія ще не була обов’язковим предметом для духовних шкіл, не було нормативної програми, канону викладання. Проблема про необхідність цього предмету назріла вже давно. Багато сьогоднішніх проблемних питань вимагають православного осмислення. Тому місіологія як богослів’я місії, як наука про місію церкви надзвичайно актуальна.

Слава Богу, сьогодні можна говорити не лише про необхідність розвитку, Але і про те, що православна місіологія вже почала формуватися як богословська наука. Сюди можна віднести праці грецьких богословів і пастирів, наприклад, митрополита Анастасія Янулатоса (сьогодні предстоятеля Албанської Православної Церкви), праці таких богословів, як протопресвітер Олександр Шмеман, прот. Іоан Мейендорф та інші, а також книгу Якова Стамуліса „Східно-православне богослів’я місії сьогодні”.

Місіологію доцільно було б трактувати як достатньо широку область богословського дослідження, що опирається на історичні та богословські дисципліни, і перш за все на екклезіологію.

Основний нерв православної місіології – прагнення допомогти віруючим (оскільки вони покликані до місії) і невіруючим почути відповідь Православної Церкви на виклик сучасності, на виклик світу. Для цього богословам і пастирям самим необхідно усвідомити цю відповідь, знайти її в Святому Писанні та Святому Переданні, причому зробити це на основі всього досвіду Церкви.

Чому це так важливо для православної місіології? Тому що православне богослів’я немислиме без опори на передання, на традицію, без історичної перспективи.

Сьогодні було б недостатньо визначати місію так, як це робилося в православних книгах ХІХ – ХХ ст.ст. Візьмемо традиційне визначення: „місія – проповідь одного релігійного вчення серед людей іншої віри”.[i] Як правило, так розумілося проповідницьке служіння серед язичницьких народів на територіях, що вони населяли. Сьогоднішня ситуація зобов’язує поглибити поняття місії. Суспільство в значній більшості залишається безрелігійним. Із зовнішнього, завдання місії перетворюється в завдання внутрішньої місії.

Місіонерска проповідь – це не лише проповідь з амвону, а проповідь поза храмом словом і вчинком, реалізація істинного християнського розуміння нагальних проблем: від господарських і соціальних до індивідуально-моральних. Для когось такий підхід може видатися новим, але він вже перевірив себе на досвіді місіонерів-подвижників у різних кінцях світу.

По суті, якщо християнин залишається самим собою і достойно живе по-християнськи, він вже свідчить про свою віру, доносить до оточуючих світло євангельської проповіді. Доброчинність завжди має і місіонерський ефект. Тому сьогодні головне завдання місіонера бути собою, бути християнином, бути істинним свідком того, що християнське відношення до життя допомагає долати кризи і наповнює життя змістом. Нове розуміння місії полягає не в тому, щоб виводити щось нове, що ніколи ще не було в досвіді Церкви, але в тому, щоб засвоїти весь місіонерський досвід і зуміти застосувати його в нових умовах. Це, зрозуміло, не виключає появи нових форм проповіді і нової мови благовістя.

[i] Християнство. Словрь / Под общей ред. Л.Н. Митрохина и др.. – М.,1994. – С.281.