Сутність проповіді. Розпочинаючи виклад теорії церковної проповіді, необхідно передусім дати визначення її сутності. Правильне уявлення про суть проповіді має велике значення насамперед для практичної діяльності пастиря-проповідника. Таке знання дозволить пастирю безпомилково визначати зміст своїх повчань у будь-яких випадках пастирської практики. Чим же є проповідь по своїй суті? У первосвященичій молитві до Бога Отця Христос Спаситель говорить: “Я передав їм слово Твоє; …освяти їх істиною Твоєю; бо ж слово Твоє є Істина” (Ін. 17. 14, 17). Слово Боже є сама істина. Це та найдосконаліша істина, що дається людству в повчальному слові Церкви і яка здатна задовольнити всі його духовні запити. У Слові Божому міститься вчення про Бога-Творця, про світ видимий і невидимий, про людину, її гріхопадіння та спокуту, у ньому дано відповіді на головні питання її тимчасового життя та вічного буття.
Звіщення та роз’яснення світові цього Божественного вчення є головним призначенням Церкви Христової в історії людства. Поза цими Божественними началами неможлива повчальна діяльність Церкви, не мислима й проповідницька діяльність православного пастиря.
Богоодкровенне джерело змісту церковної проповіді є головною її відмінністю від будь-якої промови не церковного характеру. Світський оратор у своїх судженнях виходить з особистих поглядів і переконань та, відповідно до цього, будує зміст своїх виступів. Не так це є в царині церковного вчительства. Пастирська проповідь повинна містити виклад учення, даного з неба, закарбованого авторитетом святої Церкви, у світлі якого розглядаються та пояснюються всі питання особистого та громадського життя людини. Божественна істина, будучи наріжним каменем проповіді пастиря Церкви, повинна мати безпосереднє відношення до його особистого життя й діяльності, оскільки пастир покликаний не тільки провіщати Богоодкровенне вчення, тобто повідомляти й передавати його іншим, а й свідчити про нього. Це можливо тоді, коли божественна істина, сприйнята вірою, стверджується в проповіднику благочестивим життям, особистим подвигом спасіння у Христі. Такий проповідник свідчить істину Божу і словом, і самим життям. Тому християнську проповідь, у своїй суті, можна визначити як свідчення істини Божої, свідчення про Ісуса Христа – Спасителя світу, яке повинно ґрунтуватися на внутрішньому благодатному житті проповідника й виражатися у слові. Саме тому Спаситель і Його апостоли нерідко називали проповідь “свідченням” (Ін. 1. 15; Діян. 1. 8). Найменування проповіді свідченням вказує на таке розкриття в ній предметів, яке не лише зображалося б у слові, а й виявляло б безсумнівну силу, життєву цінність, найдосконаліший характер християнських ідей.
Мета й завдання церковної проповіді. “Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне” (Мф. 4. 17) – цей заклик Христа до людства є осередком євангельської проповіді. Весь зміст проповідей Спасителя і Його учнів є подальшим розкриттям великої та світоносної ідеї Царства Небесного. Мета церковної проповіді – заклик до спасіння (2 Фес. 2. 13, 14), до життя й нетління (2 Тим. 1. 10), тобто до наслідування Царства Небесного. Цією метою повинен визначатися зміст будь-якої церковної проповіді та її завдання.
Вирішення завдань церковного проповідництва має ґрунтуватися на правильному розумінні християнства, що передбачає вільне та свідоме засвоєння його послідовниками божественного вчення. Істина Христова є світло, що просвіщає внутрішній світ людини й відкриває їй шлях істинної волі (Ін. 8. 32), вона відповідає на найсуттєвіші питання її буття: навіщо вона живе та що вона повинна робити. Тому завдання церковної проповіді полягає в тому, щоб дати слухачам розуміння головного сенсу життя, засвоївши яке можна вільно обрати християнську систему життєвих цінностей. Християнський світогляд, стаючи надбанням людини, просвічує світлом істини її розум, почуття й волю, наповнює позитивним змістом не тільки її внутрішнє життя, а й зовнішню діяльність у сфері особистих та суспільних відносин. Тож формування в слухачів християнського світогляду й самого життя у Христі є найістотнішим завданням церковного проповідництва.