Земними шляхами людського буття людство дісталося особливих і незвичайних часів своєї історії. Ця особливість та незвичайність висвітлюються також в історії нашої України – рідної землі українського боголюбивого народу. Долаючи свій “хресний шлях” народ наш дійшов і до своєї Голгофи ХХ-го століття, і був розіп’ятий, і помирав, але з волі Бога небесного він воскрес. Сталося це у 90-х роках минулого століття, коли Україна стала суверенною, незалежною європейською Державою. Тож надзвичайно необхідно їй серед сьогодення не розгубитися, зорієнтуватися та спрямувати подальші кроки своєї впевненої ходи у правильному напрямі.
Визначальна роль у цьому життєво важливому процесі, як це було на всіх етапах нашої багатовікової історії, належить українському православному духовенству. Коли буде воно у своєму служінні на належному рівні, не схибить, не зіслабне, тоді й народ наш вийде з манівців, куди завела його зневіра, атеїзм, богоборча влада, та й повернеться на Божу Путь.
Духовенство наше, православне священство — це, без перебільшення, апостоли сьогодення, трударі Справи Христової, започаткованої ще тоді, 2000 років тому. Дану Спасителеву Справу, яку повинні звершувати у сьогоденні священнослужителі, визначила ще подія Віфлеємської ночі – піснеспівами ангельських хорів, що звеличували та оспівували Христове народження:
“Слава у вишніх Богові і на землі мир, між людьми благовоління!”
Цим піснеспівом стверджувалося, що Месія Христос прийшов на землю, прийнявши людську природу, щоби відновити, передусім, істинну, правдиву Славу Божу. Бо ж із гріхом повінчана душа, ослаблена всіма наступними гріхами, не була спроможною належно й відповідно прославляти Бога. Христос Своїм Втіленням, життям на землі, стражданнями, смертю й воскресінням істинно прославив Бога, показавши усім жителям землі, яким має бути це прославлення.
Поміж людиною і Богом через гріх було посіяно ворожнечу, яка зразу ж поширилася на стосунки між людьми. Христос Своїм викупним Подвигом знищив гріх та провину за гріх і звільнив нас від цієї провини, примирив із Господом Богом, надаючи нам право дітьми Божими бути й до Бога звертатись, як до Батька — “Отче наш”.
У Христі й християнстві не залишилось місця для ворожнечі, умовою християнства стали: любов, примирення та всепрощення.
Спаситель прийшов на землю, спасаючи нас, проголосив також, разом з примиренням — і “між людьми благовоління”, волю благу, добру, – щиру, братську, райську. Кожне Слово Його божественного Євангелія, власне, і сповнено цим закликом і Божим прагненням, щоб так і сталося.
Ось все оце потрійне завдання Христове одвічно й до сьогоднішньої днини стоїть перед пастирями Православної Христової Церкви
Духовенство, як апостоли сьогодення, як представники Христа, як працівники на ниві Спасителевій, як провідники Божественної Благодаті, як роздавачі з волі Господньої Голгофських багатств, покликані в наші дні все зробити, щоб гідною та належною була на землі поміж людьми “Слава у вишніх Богові”. Своєю старанною, дбайливою діяльністю робити все, аби грішну, земну людину через Таїнства Церкви, Богослужіння, через проповідуване Слово Боже примирити з Господом Богом. Одночасно зробити все залежне від священика, аби примирити людей поміж собою: тих, що в гніві, ворожнечі, протистояннях, як заповідав Господь Спаситель. Увесь свій душпастирський, священичий хист, священнослужитель повинен вжити на те, щоби поміж людьми панувало благовоління.
А все це величне та незбагненно значуще завдання лежить у царині священичого проповідництва, в основі гомілетичних знань міститься курс теорії Гомілетики, який і пропонується Українському Православному священству.
Єпископ Іоан (Швець)