“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Археологічні підтвердження біблійних подій

1.Серед  числених народів земної кулі збереглись легенди про  творення Богом світу і людини, але всі вони дуже спотворенні брехливими язичницькими уявленями про богів і безкінечно відрізняються від піднесеної монотоістичної історії створення світу, викладено у Святі Біблії. Для прикладу наведемо тут вавилонську поему про створення світу,  відому під назвою «Емуна еліш», яку прочитав на клинописних глиняних табличках знаменитий археолог Джордж Сміт.  Ці  клинописні таблички були знайдені на підні Месопотамії і датуються приблизно 1800 роком до н. е. Зміст міфологічного епосу коротко можна викласти так.

Спочатку існувала вода і панував хаос. З цього страшного хаосу народались перші боги. З плином   віків деякі боги вирішили уставовити порядок у світі. Це викликало обурення у бога Абзу ї його дружини Таімат,  дивовижної богині хаосу. Бунтівники  об’єднались під проводом мудрого бога Еа і убили Абзу. Таімат, зображена у вигляді дракона,  вирішила помститися  за смерть чоловіка. Тоді боги порядку під проводом Мапдука у кровавій битві убили Таімат, а її величезне тіло розрубали на дві частини  із яких одна стала землею а друга небом. А кров Абзу змішали з глиною і з цієї суміші виникла перша людина. Але до появи людини боги створили усі необхідні умови для життя. В кінці творення боги боги влаштували бенкет. Закінчення міфологічної поеми являє собою гімн, що звеличує бога Мордука, як головне божество Вавилонсьяого панеону у другому тисячолітті до н. е.

Зрозуміло, що цим епосом і розповіддю святої Біблії наявна величезна різниця. Тому  немає підстави стверджувати, шо біблейське оповідання про творення свіу позичене від вавилонян. Але х іншого боку,  перекази про творення Богом світу у різних народів підтверджує істинність біблейського переказу про цю подію.

  1. На одній з клинописних табличок, датованою початком тисячоліття до н. е. учені прочитали опис творення першої жінки по імені Нін-ті  шумерський вираз, який можна перекласти, як «жінка із ребра» або «жінка, яка творить світ», образ нагадує образ Єви «матері усіх живущих».
  2. У руїнах, одного з месопотамських міст  археологи  знайшли аккадську

печатку (близько 2000 років до н. е.) з вигравіруваною сценою, якою за думкою більшості учених, ілюструє біблейське сказання про гріхопадіння перших людей.  Ми бачимо на цій різьбі дерево із змією,а по обох боках фігури: чоловіка з рогами і жінку. Правда, контури фігур сильно стерті і тому  тяжко розпізнавати. У зв’язку з цим деякі дослідники виразили сумнів в тому, чи має    печатка хоч щось загальне з біблейською розповіддю про гріхопадіння  прабатьків. Проте  так як їм не вдавалося знайти  іншого, більш переконливого   пояснення сценки, то перемагає погляд  більшості учених, що дійсно знайдено доказ існування у древній Месопотамії переказу про гріхопадіння Адамам і Єви.

  1. Серед ранніх шумерських текстів наявні «родовідні таблички», які нагадують родовідні книги Буття (10 – 11). Тут також наявні згадування про десять знаменитих царів, які царювали до великого потопу. Позначений навіть їх вік, який варірує між 21600 і 10800 роками. У порівнянні з цими роками життя великих шумерських допотопних людей, від десяти біблейських патріархів здається дуже малим.

Легенда про потоп

5.Серед людей усіх рас існує величезна кількість легенд про небачену катастрофічно  велику повінь. Усі вони  говорять про трагедію,  яка скоїлась в історії людського роду, але передають цю подію у спотвореному вигляді. І хоч протягом багатьох віків зміст первісної легенда змінився до невпізнання все ж і в спотворених легендах ми знаходимо дивовижні збіжності з біблейською розповіддю про потоп. Так, майже в усіх легендах фігурірують якісь провісники лиха. Цими провісниками є різніязичницькі боги,  які наказують своїм обранцяям побудувати великий корабель.

Інший загальний штрих: у числі попереджений і врятованих від загибелі постійно фігурірує двоє людей – чоловік і жінка (іноді в супроводі дітей).

Слідуюча загальна риса: рятуючиись від лиха, яке насувалося, попереджені беруть з собою різних тварин. Коли ж води потопу починають спадати, врятовані висаджуються на вершині гори, першої, що з’явилась з під води.

Біблейський Ной, для того, щоб дізнатись чи закінчився потоп час від часу випускав із свого ковчега птахів. Легенди різних континентів говорять. що і їхні люди, які врятувались від потопу, діяли так само як і біблейський Ной. Загальним у всіх легендах є тако ж райдуга, що з’явилась на небі, знаменуючи собою завершення потопу. Усі ці схожі деталі, а також повсюдність звіс ток про потоп дають нам підставу ствежувати, що в основі їх лежить реальна подія, яка дійсно стала у світі, про яку й розповідає книга – книга Біблія. Нижче  ми наведемо найдавнішу шумерську легенду про потоп, яка була знайдена у клинописних табличках, знайдених у бібліотеці Ашшурбаніпала у Ніневії.

Гільгамеш, – як розповідає нам клинописне письмо,  вирішив забезпечити собі безсмерття і вирушив у довгу подорож, переповнену пригодами, щоб знайти предка Утнапіштіма, від якого він надіявся дізнатись таємницю вічного існування, якою  боги наділили його. Коли він досяг острова, на якому жив Утнапіштім, Гільгамеш запитав у нього «Таемницю життя». Утнапіштім повідомив його, що він колись у  жив Шурупаке і був вірним шанувальником бога За. Коли боги  вирішили знищити людство при допомозі потопу, За попередив відданого йому Утнапіштіма і дав йому такий наказав: «О, чоловіче з Шурупаке, син Убара Туту зруйнуй свій дім, побудуй замість нього корабель. Не турбуйся про своє майно, радуйся, якщо спасеш своє життя. Принеси насіння різних видів живих істот у корабель, який ти повинен побудувати. Нехай його розміри будуть добре виміряні».

У відповідності з наказом бога За, Утнапіштім будує корабель і говорить: «На п’ятий день я зажився на його план. Підлога була 200 кв.футів. Стіни були 200 футів висотою. Я дав йому шість поверхів і розділив висоту на сім. Його внутрішність я розділив на дев’ять. Шість сар смоли вилив в піч».

Коли Утнапіштім закінчив будівництво корабля, він влаштував розкішний банкет. Він забезпечив м’ясом з оленів і бараниною, хто допомогав йому в роботі по будівництву корабля і роздав «яблувдий сік, пиво, масло і вино людям, що все лилося мов річка».

Затим він продовжує: «Усе, що я мав, я навантажив із насіння усіх істо що жили. Я завів на корабель усю свою сім’ю і родичів. Тварин польових, звірів польових, усім майстрам,  я наказав ввійти на корабель. Я увійшов на корабль і закрив мої двері. Тільки лиш промені світанку засяяли на небі,  з’явилась чорна хмара на небі. У середині її гримів Адад (бог грому). Лютість Ада  досягла небес, перетворюючи увесь світ в темряву».

Боги Месопотамії. залякані потопом, рятуються у верхніх частинах неба, де має своє житло бог Ану. Перш ніж увійти «вони згинаютьса і з’юрмлюються, подібно як собак». Вони засмучені і дуже     вражені тим, що трапилося, і з сльозами, в дуже пригомшеному стані подають свою скаргу.

Але потоп вирує не зупиняючиесь, як про це розповідає Гільгамеш: «Шість днів і ночей скаженів вітер, повінь, циклон спустошував країну. Коли настав сьомий день, циклон, повінь, – боротьба закінчилась. Все де разом билось, мов армія. Море зробилося спокійним, циклон зовсім припинився. І усе людство перетворилося у глину. Грунт був плоским, немов дах.

Далі Утнапіштім розповідає пригніченому Гільгамешу, що  сталося, коли лихо     скінчилось; «Я відкрив вікно і світло впало на моє обличчя. Корабель  лежав на горі Нізір. Потім Утнапіштім випустив з вікна голуба, ластіку, ворона, а  коли    переконався, що земвя висохла, вийшов із корабля і приніс богам жертву.

Порівнюючи легенду з біблійською розповіддю, можна побачити,  як з поширеням язичества люди загрязнали чисте джерело первісної легенди.

Вчені  про потоп

  1. Повсюдні легенди про потоп поставили перед ученими запитання, чи не є ці легенди відгомоном стихійного лиха давно минулих часів, яке глибоко васіло в пам’яті багатьох поколінь. Це питання блискуче рішив знаменитий англійський археолог Леонард Вуллі, який відкрив у 1923 році місто Ур. У величезній кучі сміття, яка протягом тисячоліть накопичувалась під стінами міста Ур, колись шумейської столиці, прорив шахту і на глибині  чотирнадцяти метрів виявив гробниці шумерських царів третього тисячоліття до н. е., у яких були величезні скарби і людські останки. Але Вуллі виршив обов’язково вияснити, що саме ховається під місцем поховання. Коли був викопаний слідуючий шар землі, археологи наштовхнулися на річковий мул, у якому не було ніяких слідів людського існування. Помічники Вулла вважали, що вони дібрались до незайманого шару грунту, але Вуллі наказав копати глибше. Дальші розкопки кладовища привели до чудового відкриття. Під пластом мулу з’явились нові сліди поселень: цеги, сміття, попіл від вогникщ, осколки кераміки. Яка форма, так і орнамент черепків виробів гончарів свідчили, що вони відносяться до зовсім іншої культури ніж ті, що були знайдені над шаром річкового мулу. Розташування пластів можна була пояснити лише слідуючим чином: якась небачена повінь знищила невідомі нам поселення, невідомої нам давнини, а коли вода відступила, прийшли інші люди і знову заселили Месопотамію. Це були шумери, які після потопу створили найбільш стародавню серед відомих нам цивілізацій світу.

Біля підніжжя давньої ступінчатої башти шумерів у м. Урі і тепер може кожен бажаючий спуститися у вузьку шахту і побачити залишки небаченого катастрофічного потопу, який дав дав осадок у вигляді шару глини. Вираховуючи при допомозі віку шарів, які містять слвди людського життя – а у цьму відношені вони такі ж надійні, як і календар – можна також встановити ймовірно, коли мав місце Великий потоп. Він стався близько чотирьох тисяч років до Різдва Христового. Більшість учених вважають, що це небачена повінь ідентична з біблейським потопом. Сліди йього потопу учені знаходять і на європейському континенті. Вони свідчать, що всю Європу до високих гір, мов сніговим покровом, вкривають делювіальні суглинки, тобто осіла муть мотопу.

Що відомо про Ноїв ковчег?

  1. Біблія повідомляє, що Ноїв ковчег зупинився на вершині гори Арарат. Чи є у нас хоч якісь докази стверджувати, що Ноїв ковчег пролежавши не одну тисячу років, зберігся до наших днів. І чи не буде у вищій мірі безглуздо сьогодні шукати останки Ноєвого Ковчега? Перш ніж відповісти на це питання звернемося до історії.

Перші свідчення про пошуки Ноєвого Ковчегаповідомляє історик древнього світу, язичницький жрець Бероз у 475р. до Р.Х. Він повідомляє про те, що багато хто між людей і в його часи і раніше досягали вершини Арарату, бачили там Ноїв Ковчег і приносили частинки його як реліквії. У християнськи часи про це свідчить Миколай Дамаський, що кістяк Ковчега довгий час залишався у цілості. Іосиф Фладій (I ст.. н. е.) у своїй праці свідчить і св. Феофіл Антіохійський (180 р. н. е.). У 1800 році американець Клавдіус Річ опублікував повідомлення Агі Гусейна, який стверджував, що він добрався до вершини Арарату і бачив останки ковчега.

У 1840 році Константинопольський журнал повідомив про знайдення Ноєвого Ковчега. Турецька експедиція. Яка була споряджена для обслідування сніжних обвалів на Арараті, знайшла величезний каркас із дерева майже чорного кольору, який стирчав із льодовика. Проникнувши в середину ковчега, члени експедиції констатували, що він був улаштований для перевозки тварин і складався з декількох відділень. Турки могли увійти лише у три з цих відділень, а інші були наповнені льодом. В 1898 році архідиякон несторіанської церкви Нурі, вивчаючи витоки річки Євфрату, піднявся на Арарат і офіційно заявив, що він бачив залишки ковчега, що передня і задня частина корабля досяжні, а сердня залишається під льодом. Ковчег зроблений із товстих дощок темно – червоного кольору. Обмірявши ковчег Нуррі знайшов точне підтвердження опису його Біблії.

Після цього повідомлення нічого не було чутно про експедиції на Арарат до першої світової війни. Але у серпні 1916 року руський льотчик Володимир Розколецький, який досліджував турецький кордон, опинився над Араратом і спостерігав з східної частини вершини замерзле озеро. На краю цього озера був каркас величезного корабля. Частина корабля була занурена в лід, а боки корабля відкриті і місцями продірявлені. Була видна одна з стулок дверей. Ці свідчення льотчика були затим підтверджені руською експедицією, документи якої, очевидно, не збереглись.

Необхідно сказати, що не усі досягли успіху, так – як ковчег незавжди показувався іх льоду, який товстим шаром покриває вершину гори. Якщо б корабель занурився нижче зони вічного льоду. То він би згинув безслідно. Якщо б він зупинився на самій вершині, то після Потопу він вкрився б величезним шаром льоду і став би недоступним для людей. Промислом Божим було так влаштовано, що він зупинився у гірському озері на височині 5 км. Де льодовий покров значно менший, у холодні роки Ковчег покритий льодами і снігом і його не видно – у жаркі роки в літку частина його відкривається, що між іншим, буває дуже рідко. Але експедиція французького альпениста Ф. Нваррі була на рідкість везучою. 6 липня 1955 року Нваррі зі своїм сином тринадцятирічним сином Габрієлем здійснив складний підьом на Арарат, знайшов Ноїв ковчег і зробив це відкриття надбанням усього світу.були проведені радіоактивним методом аналізи привезеного ним мертвого куска дерева (шпангоута корабля), які показали. Що дерево (дуб) 5 тисяч років. Аналізи були зроблені у двох лабораторіях: у Каїрі і в Мадриді.

У 1959 році журнал «За рубежом» № 52 опублікував лонданську статтю, у якій повідомлялось, що наукова експедиція, організована американськими археологами, знайшла на горі Арарат декілька обламків з деревини на тому місці, де у 1956 році Фернан Наваррі знайшов занурений у лід корабель. Експедиція вирішила у 1970 році підняти на Арарат важкі механізми і обладнання, за допомогою яких можна буде звільнити озеро від великої кількості льоду «навіть ті учені, які скептично ставляться до легенди про Ноя і його ковчег, впевнені, що на дні озера лежить якась велика стародавня споруда із дерева». (стор. 21). На жаль, турецький уряд не дозволив науковій експедиції здійснити свою мету.

  1. Легенда армянського народу гласить, що недалеко від древньої столиці Арменії Нахичивані (що у перекладі буквально означає «Стоянка Ноя»), у долині річки Аракса похована дружина Ноя. Могила її з незапам’ятної древності свято шанується. На скільки достовірна ця легенда, тяжко сказати.

Про Вавилонську башту.

  1. У всіх стародавніх містах на берегах Тигру і Єфрату будувалися дивні по формі будівлі величезної височини. Вони складалися з кубічних або круглих брил, нагромаджених одна на одну рядами, що звужують до верху, подібно до східчастих пірамід. На зізаній вершині, як завжди, знаходився невеликий язичницький храм, присвячений місцевому божеству. До нього вели трьох маршові кам’яні сходи. Під час релігійних празників по сходах під хоровий спів і звуки музикальних інструментів проходила процесія жреців у білих одежах.

Найбільш знаменита серед цих пірамід, які називались зіккуратами, знаходилась у чудовій столиці країни Вавилоні. Археологи розкопали її фундамент і нижню частину стін. Зараз точно відомо, який був її архітектурний облік, тому що крім її описань на клинописних табличках знайдени її зображеня. Зіккурат складався з семи рядів, у фундаменті він був 90х90 м, а висота його досягла такаж 90 метрів. Виникло питання: чи не є вавилонська піраміда ідентичною біблійській Вавилонський башті? Відомий французький учений Андре Парро присвятив цій проблемі цілу книгу і на основі цілого ряду доказів прийшов до переконання, що питання це не викликає ні найменшого сумніву.

У 1976 році іракський уряд вирішив відбудувати Вавилонську башту для того, щоб приїзджі сюди туристи змогли побачити її у всій своїй величині.

Ур Халдейський

  1. Місто Ур довгий час не було відоме історикам, про його існування ми знали лише з Біблії. Але ось настав час, коли учені іще раз доказали, що Біблія все ж права.

У 1923 – 29 роках англо – американська археологічна експедиція під керівництвом відомого ученого Чарльза Леонарда Вуллі розкопала у нижній течії Єфрату стародавній Ур Халдейський – батьківщину патріарха Авраама, і зробила це відкриття надбанням усього світу. Під червоними схилами величезної башти, лежало ціле місто, що купалося у яскравому сонці, розбуджене від свого багаторічного сну, дякуючи терплячим і завзятим трудам археологів. Вудді і його помічники були дуже раді, так як перед ними знаховся Ур, – «Ур Халдейський», про який говорить Біблія. Старанні розкопки показали, що Ур Халдейський був могутнім і процвітаючим, красивим і діловим столичним містом на початку другого тисячоліття до Різдва Христового. У зв’язку з цим відкриттям Вуллі писав:»Ми повинні радикально перемінити наш поглід на єврейського Патріарха. Коли ми бачили, що його роки минули у такому облишеному наївності оточені. Він був горожанином великого міста і успадкував традиції древньої і високоорганізованої цивілізації». В.Кллер, «І все ж таки Біблія права», 1958 р.

Харран – місто стародавнього царства марі

  1. Між Мосул і Дамаском знаходилось місто, назване арабами Тель – Харрі. Одного разу, копаючи на цьому горбі могилу, люди знайшли там кам’яну статуетку, яка на вигляд була дуже древньою. Дізнавшись про знахідку французький археолог Андре Парро поспішив туди і у 1934 році розпочав систематичні розкопки. Уже в перше дні він знайшов фігуру бородатого мущини з молитовно складеними руками. Клинописний текст у підніжжя скульптури говорив: «Я Ламі – Марі, цар держави Марі…»

Ця нова знахідка викликала небачене враження. Про існування у древності Держави Марі,  правда,  було відомо й раніше, але нікому не давалося дізнатись, де вона знаходиться. У 17 столітті; до н.е. країну завоювали вавилонські війська і зрівняли її з землею, так що від неї не лишилося й сліду. Подальші пошуки  Парро підтвердили, що під гробом знаходяться руїни столиці Марі. Були знайдеш храм, жилі будинки, кріпосні стіни Зіккурат і перш за все пишний царський палац, побудований у третьому тисячолітті до н. е.,  який складався з двохсот шестидесяти кімнат.

Найкрупнішою знахідко виявився царський архів, який складався з тридцяти трьох тисяч шестисот табличок з клинописними текстами. З  табличок ми дізналися, що населення Марі складали племена амореїв (симітів).  До  складу держави входило також міто Харран, до того ж саме в той період, коли прибула сім’я Фарри (примирім 19 століття до н. е.).У І957 році місто Харран було розкопано британським археологом Давидом  Рейс.

Лінгвістичний  аналіз клинописних табличок із Марі доказав, що  евреї за своїм походженням були дуже близькими до амореїв і навіть складали одну з етнічних гілок, яка носила назву аррамеїв. У стародавні часи від персидської затоки рухалась у північному напрямку могутня хвиля міграції симітських племен, відомих під назвою амореїв. Їх  навіженний потік просувався в гору по Єфрату,  витісняючи шумерів, зайняв майже усю Месопотамію. На  руїнах підкорених маленьких держав амореї творили численні особисті держави, які накінець згуртував у єдину міцну Вавилонську державу дуже видатний серед аморейських царів – Хаммурапі. У переселенні семітських племен без сумнівно приймали участь і євреї. Про це свідчить факт, що спочатку вони жили в Урі, а потім переселилися до Харрану -місто, яке було населене амореями. Але і тут частина Єврейського племені довго не затрималась.  Приблизно у І850 році до н. е., коли орди ар’їв з боями просувались по індійській землі,а на Євфраті аморіти поклали початок Вавилону, натовпи пастухів у яскравих одежах, підганяючи овець і кіз рухались по дорогах Сирії. Пастухи  йшли з Харрана направляючись в Хаанську землю. Цих  людей очолював вождь або шейх Авраам. Їх  було більше трьохсот чоловік, і їхній вихід не привернув великої уваги. У ті тривожні роки багато сімей залишали обжиті місця і подавались на пошуки нових земель.

Між  іншим, ця зовні  непримітна подія відкривала новий розділ історії всесвітнього Богошукання.

  1. Якщо ми б побажали уявити собі,   який мали люди Авраама під час свого переселення в Ханаан, то досить глянути на одну Єгтпетську фреску того часу, яка зображувала прихід сірійських бедуїнів в землю фарасків.

Попереду каравану виступав шейх племені. Він і його супутник ведуть прирученого дикого козла – дар пустині. Далі ідуть слідом воїни з луками і дротиками, їх смугляві обличчя обрамолені вузькими борідками, коси їхні густі і хвилясті. Один з пришельців грає на пастушачій арфі. Майно прйшельців нав’ючене на ослів, поряд з якими ідуть жінки. Їх розкішні синяво-чорні коси роипані по плечах і лише на лобі витончено перехоплені білою стрічкою. Вбрання жінок мало відрізняється від вбраня мущин. Це просторі, спадаючі прямими складками сорочки, прикрашені синьо-червоними узорами і залишаючи одне плече оголеним. Усі взуті у шкіряні сандалі. Діти мандрують на ослах серед вузлів і міхів з водою. Якби єгипетський художник побажав зобразити Авраамових людей під час їх «виходу» із Харрана, його б картина мало чим відрізнлася би від цієї.

  1. Звичай усиновляти дітей дійсно мав місце у древній Месопотамії. У архіві, знайденому серея руїн будинку багатого месопотамського купця в Нузу, знайдений шлюбний контракт сім’ї Тегаптілі  (близько 1500 р. до н. е.), у ньому містяться, зокрема, слідуючий параграф: «Якщо у дружини будуть діти, чоловік не мав права брати другу дружину. Якщо ж у неї не буде дітей, вона сама вибере чоловікові рабиню, а дітей, народжених від цього союзу ваховає сама, як своїх особистих.

Пошуки Содому і Гоморри

  1. Учені не сумніваються у тому, що біблейські міста Содом і Гоморра існували в дійсності, але поки що їм не вдалося знайти їх місце знаходження.

Ось коротко результати  пошуків, досягнуті на сьогоднішній день.

1.Вже у середині  19 століття англічани установили, що від, вузького мисуЛісан, на східному  березі Мертвого моря, тягнеться під водою високий скелястий гребінь, який розділяє це озеро на два окремі басейни. Південний – дуже мілкий, у північному дно різко опускається на глибину чотирьохсот метрів. Гадають, що мілка частина була колись сушею, затопленою в результаті якогось геологічного катаклізму. Згідно Біблії, Содом і Гоморра знаходились у долині Сіддім, «де нині море Сооне» (Бут. 14, 3). Недевно  знайдені уривки з «Первісної історіі» фінікійського жерця Санхунятака, який пише: «Долина Сіддім провалилася і стала озером…»

  1. Геологічні обслідування виявили різних вулканічних катаклізмів у долині Іордану, біля підніжжа гір Тавр на Син айському півострові. Геологи  установили навіть дату цього стихійного лиха. Воно відбулось приблизно за дві тисячі років до н. е., тобто з часів Авраама.
  2. Льотчики, які здійснювали регулярні рейси над Мертвий морем, стерджуют, що помітили контури якихось руїн, причому саме у тому місці, де здогадно знаходились Содом і Гоморра. Спустились на  до Мертвого моря і розібрались, що там знаходитись, надзвичайно важко. Вода містить двадцять п’ять процентів солі і така каламутн, що на віддалі витягнутої руки нічого не видно. Крім того щільність води така, що людина може спокійно влягатись на поверхню і читати книгу. Але, не дивлячись на всі  ці труднощі археологи надіються на успіх.

Діброва Мамре

  1. Місцевість Мамре, де Авраам, а потім Ісаак благоденствували у затінку діброви, взагалі ніколи не щезали протягом усієї історії Палестини. Вона розташована у трьох кілометрах на північ від Хеврону. Араби називають її Харам-Рамет-ель-Халіль (священна височина Друга Божого, тобто Авраама). Там здавна оточені релігійною повагою дуб, криниця і жертовнак Авраама. Під час археологічних розкопок тут знайшли древній колодязь і фундамент жертовника, на якому потім побудували християнський вівтар. Крім того, у наколишніх печерах знайдено велику кількість  людських  останків, що свідчать про те, що у давні  часи у Мамрі знаходилось велике  кладовище. Над  печерою  у Махпелі, де, згідно Біблії поховані патріархи Авраам, Ісаак і  Яков, знаходиться одна з найбільш шанованих ісламських мечетів.

16.Довгий час залишалось загадковим питання про статуетки і про домашні божки, які  викрала Рахіль. Яка  причина спонукала Рахіль викрасти ідолів і чому Лаван надавав ім такого значення. вповідь була знайдена лише    недавно. У архіві  клинописних табличок із Нузу було виявлено заповіт, в якому батько залишає  старшому сину статуетку домашнього божка – покровителя роду, і головну долю спадщини. Батько підкреслює у своєму заповіті, що інші сини мають право приходити у дім основного спадкоємця і приносити жертви ідолу.Згідно законодавства Хаммураді, зять,  який володіє статуеткою тестя користувався правом на рівні з синами.

Виходячи з цього,можна припустити, що Рахіллю керували чисто практичні міркування; укравши статуетку, вона забезпечувала своєму чоловікові право на спадщину. Лаван  знав про це  саме тому так настиртиливо  добивався повернення украденого. Археологами були розкопані руїни міста царя  Еммора, де сини Якова здійснили свою кроваву помсту. Найбільш древній шар розкопок відноситься до 19 століття до н.е. там  знайдені залишки кріпосної стіни, палацу і храму.

Євреї вЄгипті

17.Незадовго до того, як Йосиф був проданий у Єгипет, країну фараонів спіткало велике лихо. близько 1780 року в Єгипті спалахнуло народне повстання, наслідки  якого довго давали про себе знати, так що  17 столітті політична могутність Єгипту сильно похитнулась. У цей період політичного занепаду країну приголомшило страшне нещастя. Зі сходу наблизилось нещисленне військо чужеземних воїнів і мов гірська лавина звалилась на Єгипет. Загарбники закуті в залізні лати, озброєні довгими мечами з швидкістю блискавки мчались на боцових колісницях, запряжених кіньми. Єгипетські солдати билися в пішому строю і майже голі; перш ніжж вони всигали скористатись своїми списами і луками їх топтали кінські копита і давили колеса бойових колісниць. За короткий час непереможна протягом віків єгипетська держава була стерта з лиця землі і слава фараонів згасла майже на два століття. Загарбниками були гіксоси. Їх вожді перейняли усі зовнішні атрибути влади фараонів і протримались в підкореному Єгипті майже сто п’ятдесят років (1730-1580), вогнем і мечем придушуючи найменші прояви бунту. Гіксоси правда, окупували лише Нижній Єгипет з дельтою Нілу, але провінційні правителі Верхнього Єгипту теж стали платити данину. Столицею завойовників стало місто  Аваріс у дельті Нілу. Сама назва – гіксос – означає «вожді пустині» або «царі чужеземних країн». Гіксоси були симітами і говорил мовою, більше всього, наближалась до ранньої форми древнє єврейської мови.

Виникає запитання: яке відношення до цих подій мають патріарх Якрв і його сини? Вчені у наші дні одностайно сходяться в думці, еміграція сімдесяти п’яти  ізраїльтян у Єгипет співпадає зперіодом панування гіксосів. Якова і його нащадків у Єгипті зустріли готинно не лише в зв’язку із заслугами Йосифа, але й тому, що вони були в близьких родинних зв’язках з окупантами, які для зміцнення своєї влади проводили політику заселення Єгипту симітськими народами. На цьому політичному фоні багато епізодів біблійського сказання знаходять своє тлумачення. І перш за все роз’яснюється питання піднесення Йосифа на посаду намісника фараона. Тяжко собі уявити щоб в звичаних умовах родовиті єгиптяни погодились довірити високу посаду одному з тих азіатів, до якого ставились з призиством. У книзі Буття (46, 34) про євреїв буквально сказано так: «Мерзенність для єгиптян усякий пастух овець».

Але якщо Йосиф відіграв велику роль у політичному житті Єгипту, то чому неає про нього  жодної згадки у єгипетських хроніках ? Взагалі вони дуже всесторонні, повні у подробицях. Такого роду прогалина у  єгипетській історіографії для деяких учених здавався підозрілим і збуджував сумніви і реальності патріарха Йосифа. Але тут не потрібно забувати про дуже важливу деталь. Гіксоси  викликали до себе таку ненависть що єгиптяни знищили все, що нагадувало про пеоіод їх влади. Історичні хронічки зненацька обриваються на І730 році до н. е. ї відновлються лише після 1580 року до н. е.

На початку 16 століття проти гіксосів спалахнуло повстання. За короткий час єгиптяни вигнали зі своєї країни ненависних їм завойовників і на престол поставали свого національного фараона. Фараони – єгиптяни повели по відношенню до ізраїльтян  зовсім іншу політику. Вона перетворил симітськи  племена у рабів і заставали їх виконувати  тяжкі роботи йа будівництві міст. Особливо тяжко приходилось євреям під час правління третього фараона дев’ятнадцятої династії Рамсеса ІІ (317 – 125 роки до н. е.), розширив будівельні роботи. При  ньому була побудована нова столиця, що носила його  ім’я, а також місто Піфом.  Археологи розкопали руїни цих міст у дельті Нілу і встановили їх походження необхідно сказат, що Расес II був видатним фароном, під час його правління Єгипет досяг вершини своєї великодержавної могутності. Тому сумнівно, щоб ізраїльтянам вдалося піти з Єгипту під час життя Рамсеса. В наш період значна більшість дослідників вважають,  що вхід ізраїльтя із Єгипту  здійснився у 1250 році до н. е.  при фараоні Мернепті,  спадкоємцеві Рамсеса ІІ.

Завоювання Ханаана

  1. Може виникнути запитання: як взагалі було можливе вторгнення первісного, погано озброєного народу у країну , яка далеко пішла у розвитку цивілізації, країну, яка мала багато укріплених міст, добре озброєні війська. Успіх ізраїльтян однак, стане зрозумілим, якщо ми порівняємо його з політичною ситуацією тодішнього світу. Ханаан, як місто між Африкою і Азією, постійно служив об’єктом суперництва великих держав – Месопотамії і Єгипту. Після вигнання гіксосів він протягом трьох століть залишався єгипетською провінцією і був розділений на велику кілкість мілких князівств.

В той час коли Мойсей привів свій народ до Йордану, єгипетська могутність вже похитнулась під ударами хетів і особливо під натиском індоєвропейських племен, або, як їх тоді називали, «народів моря».

Здругого боку, у Месопотамії, царства Ассірійське і Вавилонське вели боротьбу за волдіння всього Дворіччя і менш за все звертали увагу Сирію і Ханаан. За думкою вчених, це був один з тиз дуже рідких періодів  історії Древнього світу, коли у Ханаані не стикалися експансіоністсськи спрамуваня Азії і Єгипту.

Бувші ханаанськи васали Єгипту тепер відчули себе незалежними суверенами. Прагнучи розширити кордони своїх крихітних держав, вони вели між собою бої за кожну ділянку землі. Ворожнеча ханаанських царів дійшла до такого ступеню, що в мить найбільшої небезпеки вони не змогл створити загальний фронт оборони. Про ступінь цієї роздрібленості свідчать книги Ісуса Навина, у яких говориться, що він вбив тридцять одного царя. На фоні цих політичних відношень і того морального розділення ханаанських племен, про які згадується в Біблії, тає зрозумілим успіх Ісуса Навина, єдиним, але всемогутнім, союзником у якого був Єгова.

Чудесний перехід Йордану

Згадане у тексті місто Адам дало можливість дослідникам біблії висунути припущення про Іорданське диво, археологи розкопали руїни біблейського міста Адама, який був розміщений на березі Іордану. Іордан тече там по глибокому яру між стінами з вапни і глини. Обидва береги часто відчувають підземні поштовхи вулканічного походження. Не раз траплялось, що скелясті стіни обвалювались в русло річки і створювали греблю, яка зупиняла потік води. У 1927 році Іордан був таким чином перекритий майже на цілу добу. В той час, коли води зібралися від бувшого міста Адама, південний відрізок річки від греблі Мертвого моря став таким мілким, що його можна було перейти, ледве замочивши ноги.

Можливо і в той час, коли ізраїльтяни стояли біля Іордану готуючись до переходу, Господь звершив для них диво при допомозі звичайного природного явища – землетрусу. Для пілтверження цієї гіпотези ми знаходимо слідуючі місця і Святому Письми. Так, наприклад, пророчиця Девора і своїй натхненій пісні перемоги: «Коли виходив Ти, Господи, від Сеіфа, коли йшов з поля Едомського, коли земля тряслась…» А в псалмі стотридцятому ми знаходимо слідуючі слова: «Іордан повернув назад. Гори стрибали, як вівці, і горби як ягнята».

Сліди завоювання

Археологи розкопали руїни м’ясо Вефіля, Лехіса , Єглона, Давіра, Хеврона які були зруйновані і спалені Ісусом Навином. Всюди у прошарку землі 12 столітя до н. е., виявлені  очевидні сліди насильства і пожежі.   Але не знайдено слідів пожежі  і спустошень  у місті Гаваоні, що саме підтвеірджує білійське сказання. Правда, сумніви виникли у зв’язку з розкопками в Єрихона. Руїни  Єрихона утворюють величезний горб, який на західномуберезі Іордану. Результати проведених розшуків дійсно гідні  подиву. Знайдені  товсті кріпосні стіни, будинки, колодязі і могили, наеслоєні у декілька рядів. Британська експедиція (1952 р.) підтвердила, що Єрихон дійсно був розрушений агресорами, але попелища і зруйновані частини будів знаходилась у шарі, який відноситься до І4, а не до 13 століття до н. е.  Правда, такої точки зору пртримкйються не всі вчені.

Відкривачі Єрихона також вважають, що ця фортеця могла стати жертвою землетрусу  і пожежі, до казом чого служать закопчені купи камінів і цегли, обвуглені куски дерева, а також товстий шар попелу, що вкриває розвалнии самого верхнього культурного шару.

Якщо ми тепер спробуємо з’єднати на карті рисочкою ті міста, про які відомо, що вони буди спалені у 12 столітті до н. е., то ми отримаємо шлях завоювань Ісуса Навина. Він не завоював увесь Ханаан, але ішов по лінії

 

найменшого опору, обходячи сильно укріплену місцевість. Похід Ісуса Навина, таким чином, скоріш мав характер поступового проникнення у менш заселені  і слабо захищені частини Ханаану.

Силом – релігійний центр Ізраїлю

  1. У наші дні місто, де знаходилась святиня Ізраїлю, археологами розкопано. Сліди великої пожежі, які знайдені тут, говорять про те, що це місто було филистимлянами  спалене геть. Точку зору археологів побічно підтверджує книга  пророка Ієремії, де сказано:»Підіть же на місце Моє у Сілом, де Я колись призначив перебувати імені Моєму, і подивіться, що зробив Я з ним зе нечестя народу Мого, Ізраїлю» (7, 1. І  далі Пкорок говорить про руйнування Єрусалиму: «Дім цей буде мов Силом імісто це опустіє, залишиться без жителів».

З цього нам стає зрозумілим, чому Самуїл після Ілії  пішов з Силома і поселився у своєму  рідному  місті  Рамафаімі.

Гіва столиця царя Саула

  1. У 1922 році американський археологі сходознавець Олбрайт знайшов в п’яти кілометрах на північ від Єрусалиму руїни Гіви, столиці Саула. Розкопки показали,що це була міцна гірська фортеця, проста по конструкції, але зовсім неприступна. Її захищали дві кутові башти і дві лінії стін із кам’яних блоків. Між стінами знаходились таємні переходи і склад продовольства. Серед руїн знайшли  величезну кількість бронзових наконечників стріл і кам’яних снарядів для пращі. Вчені встановил, що руїни відносяться до другої половини ІІ століття до н. е. а час правління ізраїльського царя Саула.

Сметь Саула

21.Археологи Пенсільванського університету відкопали у 1921і в 1933 роках руїни міста Бей-Сана. де филистимлян глумилися над тілом царя Саула. Згідно Біблії (1 Цар; 31, 10; 1Пар. 10, 10) вони помістили голову вбитого царя у храмі Дагона, і його зброю – у храмі Астрати , а туловище повісили на міській стіні. Біблія і на цей раз виявилась правою. У шарі землі, що відносився до епохи Саула, виявлені руїни двох розміщених поряд один з одним храмів Дагона і Астрати. Камені цих храмів були свідками великого филистимсько-ізраїльського конфлікту, який закінчився загибеллю мужнього царя і трьох його сивів.

Взяття Єрусалиму

  1. Біблейська розповідь про взяття Єрусалиму (1 Пар. 11, 4-8) говорить, що Іоаву, полководцю царя Давида, пощастило взяти неприступнн фортецю хитрощами. Вірогідно,  він пробрався туди по якомусь таємничому каналу, і напав

на ієвусеїв з тилу.

Дякуючи одному сенсаційному  відкриттю догадка вчених була підтверженна.

У 1867 році англійський офіцер, капітан Уоррен оглянув Єрусалим і його найближчі околиці. він зацікавився джерелом святої Діви Марії, де, згідно благочестивій легенді Божа Мати прала пелюшки Свого маленького Сина. Серед руїн мсульманської мечеті Уоррен виявив яму, що вела у глибочінь земель. Спускаючись по видовбаних у скелі сходинах, він  дійшов допідземного водоймища з джерельною водою. Хоч був тут напівморок, Уоррен помітив над джерелом круглу нішу в скалі. Роздобувши драбину і мотузок, він заліз у глибочінь. Це був видовбаний у стіні канал, який проходив спочаку горизонтально, а потім по вертикалі. Пройшовши увесь підземний хід Уоррен, на свій подив опинився в середині древніх стін міста. Тунель, як установили учені, був побудований в кінці другого тисячоліття до н. е.,  і був тим самим каналом, по якому Іоав з воїнамипроник у місто. Цей тунель служив жителям Єрусалиму під час облоги безпечним і потаємним проходом до води.

Царство Соломона

  1. «І було у Соломона сорок тисяч стійл для коней колісничних і двадцять тисяч для кінноти» (3 Цар. 4, 26). «І побудував Соломон… міста для колісниць і міста для кіноти» (3 Цар. 9, 17 – 19).

У 1925 році американська археологічна експедиція знайшла у долині Єзреєль руїни міста Меггіддо. Місто це мало велике стратегічне значення: воно захищало північні рубежі долини, через нього проходив торговий шлях із Азії у Єгипет. Давид і Соломон перетворили Мегіддо у сильну фортецю. Серед руїн цієї фортеці були виявлені побудовані Соломоном конюшні на чотириста п’ятдесят коней. Розміри і розташування цих конюшень на головном торговому шляху доводять, що Мегіддо був основною базою торгівлі кіньми між Азією і Єгиптом. «Коней же царю Соломону приводили з Єгипту із Куви… таким же чином вони руками своїми доставляли все це царям Хеттським і царям Арамейським» (3 Цар. 10, 28 – 29).

Цар Соломон був лише торгівцем кіньми, але й промисловцем. Але з усією вірогідністю він тримав монополію на виробництво міді, що дозволило йому диктувати ціни і отримувати ті величезні прибутки, про які говориться у Біблії. У 1937 році археолог Нельсон Глюк наштовхнувся у пустинній долині Вадіель – Араба на видоблену у скелі шахту мідного рудника. Руїни кам’яних бараків, у яких жил шахтарі, і стіни для захисту від нападів з боку розбійницьких племен пустині, переконали Глюка, що це рудник Соломона. Недалеко від затоки Акаба Глюк зробив іще більш важливе відкриття. На просторій площаді, оточеній кріпосною стіною, знаходилась велика кількість печей для виплавки міді, будівництво яких датується роками царювання Соломона.

Цариця Савська

Біблія оповідає, що в Єрусалим приїхала цариця Савська, щоб побачити і випробувати мудрість Соломона (3 Цар. 10 – 13). Де знаходилась країна цієї цариці? Тепер вже відомо точно.

У XVIIII ст. француз Гавелі і австрієць Глазер знайшли в Аравійській пустині руїни великого міста Меріб. Серед знайдених надписів учені прочитали назву чотирьох південно – аравійських держав: Мінеа, Гадрамаут, Катабан і Сава. Як з’ясувалось, резиденцією Савських Царів було місто Меріб (зараз воно знаходиться у державі Йемен).

Археологічні сліди від часу розділу ізраїльського царства до полону вавилонського (930 – 586)

Дослідники Біблії щасливі тим, що історія Ізраїлю та Іудеї була зв’язана з історією великих держав давнини Месопотамії і Єгипту. У Вавилоні, Ассірії, у ново вавилонському царстві халдеїв у Єгипті збереглись величезні архіви, а також надгробні написи, в храмах і на скелях. У текстах, що стосується цих держав, міститься велика кількість зауважень, які проливають сенсаційне світло на події у Ізраїлі і в Іудеї. Дякуючи цим відкриттям удалось не лише з’ясувати причинні зв’язки багатьох біблійських відомостей, але й установити, що ці відомості вірогідні і не можуть піддаватися ніякому сумніву. Більше того, удалось навіть обмислити приблизно роки правління ізраїльських й іудейських царів і уточнити найважливіші дати в історії обох держав.

Прикордонне місто Міцпа (Массіфа)

  1. Після розділення у 930 році Єврейського царства на Ізраїльське та Іудейське між цими царствами розпочалась запекла ворожнеча. Захищаючи свої кордони від нападу братів – ізраїльтян, іудейський цар Аса побудував цитадель Міцпи – (3 Цар. 15. 22). З 1927 року по 1935 роки американська експедиція під керівництвом Уільєма Бейда в семи милях на північ від Єрусалиму відкопала залишки надзвичайно масивної кам’яної кладки древньої прикордонної фортеці і говорить нам, якою тяжкою і гіркою була громадська війна між північчю і півднем.

Нашестя Сусакіма

  1. Археологічні відкриття зроблені у Єгипті, дивним чином підтверджують

очність і достовірність біблійських розповідей. Так, наприклад, у Біблії сказано, що через п’ять років розділення Єврейського царства фараон Сусакім вдерся у Іудею і пограбував Єрусалимський храм. І ось у храмі міста Корнака археологи знайшли барельєф із зображенням цього походу. Ми побачимо там єгиптянського бога Амона, який веде на мотузці сто п’ятдесят шість іудейських полонеників. Кожен полонений уособлює собою один із населених пунктів, захоплених і пограбованих фараоном. Сусакім по – єгипетський звучить Шешенк.

У 1938 – 39 роках археологи розкопали у Танісі поховання фараона Шешенка, де знайшли повністю збереженну мумію із золотою маскою на обличчі.

Палац із слонових кісток

  1. У третій книзі Царства говориться, що Ахав побудував у Самарії пелац з слонових кісток (22, 39). Тривалий час скептики вважали це біблійне повідомлення просто плодом багатої фантазії, типової для народів Сходу. Але археологічні розкопки на руїнах Самарії доказала, що це зовсім не вимисел.

У 1931 – 1935 роках група американських і англійських археологів провела там ретельні розкопки. Під руїнами був палац Ахава та Ієзавелі. Він був розташований на підвищенні звідки відкривається чудовий краєвид на Середземне море. На дворі були знайдені викладені каменем береги і дно згаданого у Біблії ставка у якому вимили окровавлену колісницю Ахава. Коли археологи почали просівати обламки, їх охопило здивування: серед цегли, каміння і попелу попадались тисячи обламків плиток із слонових кісток з барельєфними зображеннями різних кольорів і тварин.

Палац, зрозуміло, не був збудований із слонових кісток, але його стіни і меблі були прикрашені такою великою кількістю цих плиток, що дійсно могло показатись, неначе він увесь побутований із слонових кісток.

Що розповідає Маовітський камінь?

  1. Біблія говорить, що цар ізраїльський Амврій підкорив собі маовітське царство і протягом сорока років брав з свого васала величезну данину (3 Цар. 3, 4 – 27). У царстві Іорама Меса, цар маовітський відмовився платити данину Ізраїлю. Тоді Іорам у союзі з Єдомом та Іудеєю пішов проти Моава і переміг Месу. У світлі цього, дещо дивною здавалась біблійська фраза про те, що переможці «відступили від нього, і повернулись у свою землю» (4 Цар. 3, 27).

Цю загадкову фразу пояснила археологія. У 1868 році німецький місіонер Ф.А.Клен знайшов на сході від Мертвого моря величезну брилу голубого базальту з надписом на маовітській мові. Із апису на камені видно, що спочатку Меса дійсно терпів поразку, і закрившись у фортеці Кір – Гасефор, приніс свого маленького сина в жертву богу Кемосу, щоб привернути його до себе. В слідуючих рядках повідомляється з радістю, що Меса  розгромив ворогів і «Ізраїль загинув назавжди».

Отже, ми бачимо, обидві сторони вихваляють свої успіхи. Але, оскільки Іораму не вдалося остаточно підкорити Моав і він, як говорить Біблія, «повернувся у свою землю», то можна зробити висновок, що війна була жорстокою, але остаточну перемогу так і не вдалося отримати нікому. Але все ж Меса дійсно звільнив свою країну від багаторічного іга.

Чорний обеліск Салманассара ІІІ

28.Найбільшу цікавість  цікавість у науковому світі викликав так званий «чорний обеліск», знайдений у 1846 році англійським  археологом Лайярдом серед руїн міста на горбу  Тель Німруд. Ставок з чорного базальту покритий з усіх боків текстами і барельєфними зображеннями. На одному барельєфі зображений Салмаанассар ІІІ. Він стоїть, гордовито виструнчившись, а якийсь вельможа у розкішно розшитому плащі б’є йолом  чолом. Коли  учений Роулінсон розшифрував надпис, то виявилось, що  б’юча чолом фігура – це ізраїльський цар,  який викорінив увесь рід нечистивого Ахава (4 Цар. 9- 10). Напис під барельєфом говорить: «Данина царя Ітуя з Беф –Умврія» тобто «із царського родуАмврія): срібло, золото,  золота чажа, золоті блюда…».  З  іншого тексту, знайденому  у 1961 році, відомо, що Ііуй приніс цб данину на вісімнадцятому році царювання  Салманассара,  тобто близько 842 року до н. е. Біблія обходить мовчанням той факт,  що Ііуй був васалом ассірійського царя. Ассірійський  напис пояснює,  чому цар Дамаску вдерся у простори Ізраїлю і зруйнував його міста. Це була п омста за те, що Ііуй   зрадив антиассійському союзу,  який був укладений з Сирією і перейпов на бік Ассірії. Таким чином, ці короткі відомості із царського палацу у Німруді підтверджують і доповнюють біблійські перекази про ізраїльський царів.

Ізраїль – данник Ассірії

  1. З іменем ізраїльського царя Менаіма зв’язаний початок загострення відносин між Ассірією й Ізраїлем. У 733 році до Різдва Христового Менаім припинив платити данину Ассірії. Через декілька років ассірійський цар Фул рушив свої війська у Палестину і підступив, як оповідає Біблія, до стін Самарії, заставив Менаіма відкупитись тисячею талантів срібла.

У одному із палаців ассірійських царів у Німруді, Лайярд знайшов велику кількість кам’яних плит із написами, які місили життєописання Тіглатполасар ІІІ. Серед загальних похвал там фігурують  такі записи: «Я отримав данину від…Реціна з Дамаску, Менаіма з Самарії, Хірама з Тиру». Далі йде довгий перелік предметів, що входили в цю данину. А іще далі повідомляється, очевидно, з іншої воєнної експедиції в Ізраїль: «Що стосується Менаіму то я уразив його, мов сніжна буря, і він тікав мов одинокий птах і впав мені у ноги. Я повернув його, на місце.і взяв з нього данину». Невиключено, що тут у більш рожевих висловах описаний одвн і той же похід проти Ізраїлю. Але як би там не було. Біблейське повідомлення і Ассірійське джерело повнісьтю підтверджують один  одного.

Занепад Ізраїлю

30.Біблія і  ассірійські пам’ятники одностайні з описі подій згубних дляпівнічногоєврейського царства. Послухаємо  спочатку, як про це говорить Біблія: «У дні Факея, царя Ізраїльського, прийшов Феглаффеласар (Тиглатпалассар ІІІ) цар Ассірійськи, і взяв… Асор, Галаад і Галілею, усю землю  Неффалімову, і переселив їх в Ассірію»  (4 Цар. 15, 29).

А ось як оповідають про це глиняніі клинописні таблиці Ассірії: «Бет-Омрі (Ізраїль),  усі міста якого приєднав до моєї території в часи минулх походів, і не включив лише Самарію. Усього Неффоліма я узяв для Асесрії. Я поставив своїх посадових осіб правителями над ними. Землю Бет-Омрі  (Ізраїлю) увесь її народ і їх володіння я відібрав для Ассірії» (З походу Тиглатпалассара IIІ на захід і похід на Дамаск у 734 – 733 роках до Різдва Христового).

Падіння Самарії

  1. Деякі дослідникі Біблії припускали, що Самарію – столицю Ізраїльського царстваї,  узяв Салманассар, але ось напис на стіні царського палацу у Хорсабаді вирішив усі сумніви. Виявилось, що Салманассар розпочав облогу Самарії, але через рік умер. Місто  вдалося захопити лише його наступнику – Саргону ІІ, у 721 році до Різдва Христового.

У знайденому археологами написі Саргон повідомляє: «У перший рік мого царювання я обклав і підкорив Самарію і     вивів. її як військову здобич двадцять сім тисяч  двісті дев’яносто мешканців…місто я відбудував і зробив його більш прекрасним, ніж колись.Заселив його людьми з підкорених мною країн. Поставив над ними  губернаторів і  зобов’язав   платити таку  ж данину, яку платять усі інші піддані Ассірії».

Канал Езекії

  1. Після загибел Ізраїлю Іудея усвідомила небезпеку,яка загрожувала їй з боку Ассгрії. Цар Езекія терміново став зміцнювати міські стіни і готуватися до захисту Єрусалиму.   Він потурбувався також про водопостачання міста. Старий канал ієвусеїв,  імовірно, на цей час , став непридатним.

Біблія повідомляє  (4 Цар. 20, 20), що Езекія наказав пробити у скелі новий канал, по якому вода із джерела поступала прямо в Єрусалим, де її збирали у цистерну.

Як це часто буває, канал Езекії був знайдений зовсім випадково. У 1800 році група арабських хлопчиків гралися над ставком Силое. Один з них   впав   у водуу, і пливучи до протилежного берега, виявив у скалі вузький прохід. Це був канал на півкілометра у довжину, який був прокладений через вапняну скелю до західної частини міста. Археологи дослідили канал і підтвердили, що це був насправді канал Езекії.

Поневолення Вавилонське

  1. Після зруйнування Ніневії і загибелі Ассірії Іудея попала під владу Нововавилонського царства. Історична картина падіння Іудейського, описана у четвертій книзі царства, у другій книзі Параліпоменон і у книзі пророка Ієремії, була підтвердженою вавилонськими клинописними таблицями. Так, наприклад, у вавилонських документах знайдено підтверження біблійської розповіді про іудейського царя Ієхонію, якого Навуходоносор відвів у полон до Вавилону. Біблія свідчить, що коли на вавилонський престол вступив Євілмеродах, він виустив Ієхонію із в’язниці і поселив у царськоvу палаці. «І говорив (цар) з ним дружелюбно  і  поставив престол його вище престолу царів, які були в нього у Вавилоні. І  перемінив темничі одежі його, і він завжди мав їжу у нього в усі дні життя його» (4 Цар. 25, 28 – 29) .

У  1933 році у вавилонському архіві були знайдені записки управляючого палацом про видачу продовольства різним резидентам,  які знаходяться у царя на утриманні. У списку числиться цар Іудеї Ієхонія, п’ять його синів, вісім чоловік служби. Таким чином, археологія ще раз доказала, що Біблія права.

Годолія – губернатор Іудеї

34.Археологічні відкриття підтвердили також і біблійську сповідь про Годолію, яйого Навуходоносор призначив правителем Іудеї і який  був убитий одним юдеєм, як ренегат. Сред руїн міста Лахіса, знайдена печатка з написом: «Власність Годоїї, поставленого над Іудеєю» (4 Цар. 25, 22 – 26).

Занепад древнього сходу. Завоювання персів

  1. Стрілка історичного годанника наближалась до 500 року до Різдва Хрвотового. Древні Схід,  який проіснував  більше ніж 3000 років, став хилтись до занепаду. Народи «Родючогоо півмісяця» і Нілу старіють, їх творчий імпульс виснажився, вони виконали своє завдання, і вже настав для них час зійти зі сцени історіі. Сонце древнього Сходу спускалося за горизонт  історії і його народи  невиразно відчували наближення ночі. У цей час новий світ засяяв з гір Іраку: йшли преси. Семітські держави і Єгипет поступалися історичною дорогою Індо-європейським народам. У 539 році перси підкорили Вавилон.

Про що розповідає глиняний циліндр Кіра – Визволителя?

  1. Перси  під час  завоювань чужих країн вели  себе значно гума ніше,  ніж симіти. Під час завоювань не видно було стовпів диму, що піднімалися із-за зруйнованих стін міста, храми і палаци не стирались з лиця землі, жоден будинок не був пограбованим. жодна ллдина не була посаджена на кілок, взагалі, жорстокість  і деспотизм були чужими Кіру – правителю світової імпарії

Глиняний циліндр Кіра, знайдений археологами, розповідає нам вавилонськими письменамио&хаш про це слідуючим чином: «Коли я вступив у Вавилон у мирі і встановив свою царську резиденцію у палці принців серед радощів. Мардук, великий господь, прихилив серце до мене… мої війська мирно йшли  по всьому Вавилону. В усьому Шумері і Аккаді я не устрашив жодної людини…Жителів Вавилону… я звільняю від іга, яке стало для них злом. Я – Кір… цар усіх, великий цар Вавилову, цар чотирьох кінців землі…»

Останній вислів наштовхує  нас на думку, що біблійський літописець знав текст глиняного циліндра. «Так говорись Кір, цар Персидський: усі царства землі дав мані Господь Бог Небесний» (2 Пар. 36, 23).

Могила царя Кіра  зберглася до нині. Вона заходиться в південно Ірані, біля Персополіса.  Це  скромна, не вевелика кам’яна споруда. Шість  квадратних плит, утворюючи сходинки, вкдуть до невеликої кімнати, входом в яку колись ще можна було прочитати такий напис: «О, чоловіче! Хто б ти не був і в який би ти час не прийшов, –  тому, що я знаю, що ти прйдеш, я – Кір, який дав персам імперію. Не заздри мені, не заздри цьому клаптику землі, який покриває моє тіло».