“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Шлях євреїв до Синаю

Пустиня Сур

(Вих. 15 – 18)

         Відсвяткувавши свій чудесний перехід і відпочивши ізраїльський народ під керівництвом Мойсея рушив до гори Синай (Хорив ), щоб там принести Богу подячну жертву, як про це заповідав Господь Мойсею. Караванна дорога до Синаю, якою скористалися ізраїльтяни, йшла недалеко від морського берега. Чим далі просувалися євреї, тим місцевість ставала хвильообразною і гористішою. Це була пустеля Сур. Протягом трьох днів народ насилу рухався вперед, підкріплюючись заготовленою в шкіряних міхах  водою. Але вода швидко закінчилася і спрага охопила усіх людей і тварин. Це безумовно було невтішним початком для нового вільного життя і різко протирічило тому, що ізраїльтяни очевидно, очікували після свого чудового визволення від фараона. На кінець вони пішли до містечка Мерра, де знайшли достатньо води, але вона була дуже солоною і гіркою. Для змучених людей це був непередбачений удар, і у таборі знову спалахнуло невдоволення. Євреї ще були слабкі духом і, не зважаючи на великі чудеса,  які  звершив Бог, вони все ж таки були маловірними. Ось чому Господь не повів їх зразу в Обітовану землю, а направив у глибину Синайської пустині, де можна було випробувати їх силу віри і надії на Бога.

Мойсею трудно було слухати докори свого, народу, і він з гарячою молитвою звернувся до Бога за допомогою. І допомога незабаром надійшла. Мойсей, за Божим велінням, кинув у джерело дерево, і вода зробилась придатною для пиття. Підкріпивши свої сили мандрівники рушили до Єліму,  до прекрасного оазису, що славився своїми сімдесятьма фініковими пальмами і дванадцятьма джерелами кришталево – чистої води. Проте необхідно було іти далі.

Пустиня Сін

      Рівно через шість тижнів після вигоду з Єгипту колона розкинула намети у пустелі Сін, між Єлімом і Синаєм. Сонце пекло неймовірно, і в довершення усіх бід у євреїв вичерпались запаси хліба. Ще  недавно вони страждали від спраги, тепер їй загрожував голод. Перед новою небезпекою вони забули навіть так недавно звершене перед ниюми диво. Проти Мойсея і Аарона знову піднялися жорстокі крики. Збудоражений натовп обступив, намети обох вождів, докоряючи Мойсею і гірко жаліючись на свою долю: «О,  якби ми умерли від руки Господньої в землі Єгипетській, коли ми сиділи біля котлів з м’ясом, коли ми їли хліб досита; бо вивели ви нас у цю пустелю, щоб усе це зібрання виморити голодом». Почувши ці слова, Мойсей з гіркотою усвідомив, як вкоренився у ізраїльтян рабський дух,  якщо хліба вдосталь  і котли з м’ясом їм дорожчі від волі. Проте він заспокоїв євреїв, сказав, що Господь не залишить їх і накормить вволю раніш ніж вони того очікують. У той же день увечері прилетіли, численні зграї перепелів, і в одну мить вкрили землю біля наметів; ослабши від далекого перельоту, вони безпорадно тріпотіли крилами;  так що їх можна, було браги руками. А на світанку ледь тільки сигнал срібних труб розбудив стан ізраїльтяни з захопленням побачили, що весь простір навкруги був вкритий білими мов сніг маленькими кульками. Усі,  як один, вийшли із наметів, щоб поближче роздивитися дивне явище. Мойсей пояснив, що це манна, яку Господь послав    Своєму народові, вона замінить їм хліб. Поївши  манни, ізраїльтяни переконалися,  що вона на смак нагадує хліб з медом і кинулись її збирати. Виявилось, що за день можна зібрати стільки, скільки необхідно для вгамування голоду. З  цього часу протягом сорока років блукань у пустині манна становила їм хліб насущний.

Ця небачена до цього євреями «манна», що мов іній покривала землю ранками, була, очевидно, застиглим  соком чагарника тамариску, який випадав у вигляді крупин. Він відділявся від стебла у місцях які були прокушені комахами. Бедуїни до цього часу зживають його в їжу, називаючи його манною. Незалежно від того, були це природні явища чи ні,  тут стверджується безпосереднє піклування йога про Свій народ. Манна , що прославляється у псалмах, стає символом  небесного хліба, який кормить віруючих, а у християнському переказі (Порівняння Ін. 6, 26 58; 1 Кор. 10, 3) – прообразом Євхаристії – духовної їжі Церкви як Істинного Ізраїля на шляхах її виходу в небесну вітчизну.

Рефидим

          З пустині Сін, від узбережжя Красного моря, Мойсей повів народ у  глибину Синайського півострова до гори Синай. Останньою зупинкою перед Синаєм  було містечко  Рефидим. Тут  не було жодного джерела і люди знову розпочали страдати через відсутність води. В таборі почались безпорядки, з усіх боків чулися протести і погрози Мойсею. Для чого ти вивів нас з Єгипту, уморити спрагою нас і дітей наших і отари наші? – кричали вони. Тоді, за велінням Божим, Мойсей ударив своїм посохом по скелі гори Хорів. У ту ж мить із утвореної ущелини забив струмом свіжої гірської води. Прославляючи Бога і благословляючи Мойсея  люди встигли  утолити спрагу як з жахом почули грізні бойові крики. Вперше ізраїльтянам треба було помірятися зброєю з войовничими племенами пустині. Це були  амаликитяни, які вирішили перерізати дорогу ізраїльтянам і поживитися здобиччю. Мойсей доручив командування своїми військами хороброму і талановитому  воїну  Ісусу Навину, який  швидко повів свої загони проти ворога. Битва породжувалась з ранку до вечора з перемінним успіхом.  Мойсей у супроводі Аарона і Ора зійшов на гору і старанно молив  Господа про перемогу ізраїльського війська. Коли Мойсей підняв руки і гаряче молився, брали верх ізраїльтяни, а коли від втоми опускав руки, перемога переходила до амалікітян. Тоді Аарон і Ор стали допомагати Мойсею, підтримуючи його руки,  і до заходу сонця Ісус Навин примусив амалікітян відступити. На тому місці, де проходила битва, Мойсей спорудив подячний жертовник. Господь обіцяв Мойсею, що амаликитяни будуть жорстоко покарані за їх підступний напад на ізраїльтян.  Скоро чутка про чудесний вихід євреїв з Єгипту дійшла до Іофора, тестя Мойсея. Взявши Сапфору і двох її синів, Іофор прийшов у ізраїльський стан. Мойсей з радістю прийняв тестя, дружину і синів.

Наступного дня Мойсей сів на підвищене місце і розпочав розбирати, судову справу свого народу.  Він сидів з ранку до вечора допитував, вникаючи в усі подробиці  і виносив вирок навіть по незначних справах. Із здивуванням придивлявся Іофор до того,  як тяжко працює Мойсей і як витрачав час на вирішення незначних справ. Людина, яка була навчена досвідом у мистецтві управління, Іофор відкрито висловив зятю свої міркування: « Для чого ти сидиш один, а увесь народ стоїть перед тобою з ранку до вечора?… Ти змучиш і себе і народ цей, котрий з тобою, бо дуже тяжка для тебе ця справа; ти один не можеж виправляти його».

Мойсей запитав його, як же слід поводитись і тесть порадив йому розділити ізраїльтян на групи числом у тисячу,  сто, п’ятдесят і десять чоловік і на кожною з цих груп поставити начальників, котрі одночасно були б суддями, вирішували незначні позови і повідомляли Мойсею лише про найбільш важливі справи. Порада мудрого Іофора була запроваджена в життя, – так ізраїльські маси знайшли перші ростки свого майбутнього суспільного ладу.