“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Патріарх Яків

Драбина Якова

        Ховаючись від гніву брата свого, Яків подався в далеку дорогу, як бідний мандрівник з торбою за плечима і з палицею у руці. Він йшов увесь час пішки, ночуючи під відкритим небом. Одного разу, дійшовши до містечка Луз, він вирішив тут переночувати, оскільки сонце вже зайшло і настала ніч. Це було те саме місце де колись Авраам спорудив жертовник Богу. Побачивши декілька каменів, мабуть, залишок цього саме жертовника, Яків поклав один з них собі під голову замість подушки і,  стомлений довгою дорогою, міцно заснув. І   ось під впливом  тільки що пережитих подій, він  бачить чудесний сон: він побачив драбину, яка стояла на землі, а її верх торкався неба. Ангели Божі піднімалися і спускалися по ній, а на самому верхньому щаблі стояв Господь, і милостиво говорив йому: «Я, Господь Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісаака (не бійся). Землю, на якій лежиш, Я дам тобі і спадкоємцям твоїм;      і будуть спадкоємці твої, мов земний пісок.., і ось Я з тобою, і зберігаю тебе всюди, куди ти не підеш; і верну тебе в цю Землю». Пробудившись від сну,  Яків вражений незвичайним видінням,сказав: «Яке страшне це місце! Це ніщо інше, як будинок Божий, це ворота небесні». На згадку про своє незвичайне видіння Яків установив камінь, на якому спав,  і полив його , єлеєм.  А місце це він назвав Вефіль, що означає «Будинок Божий».

Видіння патріарха Якова містять в собі глибокі богословські істини:

  1. Бог не відкидає нас від Себе після нашого гріхопадіння, але знову з’єднує нас з Собою». Символом цього зв’язку  є драбина, яка з’єднує небо і землю.
  2. Співучасниками і служителями Божественної  любові, яка спасає нас, є Ангели. Господь невидимо посилає їх на землю для служіння людям.
  3. Господь, який стоїть на вершині драбини, в певний час зійде на землю для  спасіння роду людського. За тлумаченням святих отців, драбина Якова прообразує Матір Божу, через Яку Син Божий прийшов в світ.
  4. Життя Якова в Лавана

(Буття, 29-30)

        Підбадьорений і підкріплений обітницею Бога, Яків помандрував  далі до місця свого призначення, і через декілька днів подорожі він опинився на багатих пасовиськах міста Харрана з численними стадами великого і дрібного скота. Біля криниці, куди пастухи приганяли  стада на водопій, він запитав у місцевих пастухів, чи знають вони Лавана, онука Нахора. В цей час до криниці підійшла красива дівчина з отарою овець. «Ось Рахіль, –  донька  його», вигукнули пастухи.  Побачивши свою двоюрідну сестру, Яків розчулився поцілував її в щоку. Затим він напоїв її овець і  повідомив їй , що він її родич. Рахіль  дуже зраділа, побачивши Якова, і побігла повідомити батька про прибуття гостя. Лаван прибіг до криниці, обняв Якова і повів його до себе в дім. Під час трапези він без кінця розпитував про Ісаака і Ревекку, про його любу сестру і наслухавшись доволі, поцікавився, що привело Якова до Харрану. Яків розповів про неприємність, яка трапилася у домі його батьків і прохав дядька взяти його до себе на службу. Лаван ласкаво дав притулок у себе племіннику і доручив йому доглядати за худобою.

Пройшов місяць перебування Якова у Лавана. Одного разу Лаван покликав Якова і сказав: «Невже ти даром будеш служити мені?  Скажи мені, що заплатити тобі?». У Лавана було дві  доньки     – Лія і Рахіль. Старша Лія була короткозорою, і взагалі вона не відрізнялася красою. Зате молодша, Рахіль, була така красива, що Яків не міг надивитися на неї. Набравшись  сміливості, Яків сказав Лавану: «Я буду служити тобі сім років за Рахіль, молодшу доньку твою». Лавану ця умова сподобалася, і так як угода здавалася йому вигідною, він охоче погодився. Ісаак був прекрасним скотарем і в невдовзі отари  Лавана, почали збільшуватись , як  ніколи раніш. Сім років для закоханого Якова пролетіли, мов сім днів. Прийшов  час Лавану розплачуватись. Він запевнив Якова, що стримає обіцянку і скликав гостей на весілля Рахілі. Весілля відсвяткували гучно, додержуючись усіх звичаїв того часу. Під кінець дня, згідно обряду, жених пішов у темну кімнату, куди повинні були привести наречену. Усе звершилося точно згідно обряду. Але вранці, коли у кімнаті стадо світло, Яків проснувся і з жахом виявив поряд з собою не Рахіль, а Лію. Він  зразу зрозумів, що Лаван підло обдурив його, влаштувавши таким чином свою негарну дочку. Обурений він кинувся до тестя з різкими докорами. Але старий хитрун сказав з не зворушливим виглядом: У нашому місті так не роблять, щоб молодшу видати раніше старшої: закінч тиждень цієї, потім дамо тобі іншу за службу, яку ти будеш служити  в мене іще інших сім років». Як не обурювався Яків, але все ж йому прийшлося змиритися. Він зрозумів, що поплатився за свій обман.  Весілля з любимою Рахіль відбулося через неділю після першого весілля. Таким чином, у Якова одразу опинилося дві дружини. Безумовно, він віддавав перевагу Рахілі,а  з Лією поводився погано. Дома не було згоди, сестри  ревнували одна до одної Якова, і кожна старалася  привернути його до себе. Через  це часто  були суперечки. Господь,  бачачи невинність і покірливу лагідність Лії, благословив її чадо родієм, між тим, як горда Рахіль залишалася безплідною. Лія народила вже чотири сина – Рувіма, Сімеона, Левітана та Іуду, а в Рахілі ще не було ні одної дитини. У відчаї Рахіль звернулася до Якова: «Дай мені дітей, а якщо не так, я умираю». Яків розсердився і відповів різко: «Хіба я Бог, Який не дав тобі плоду черева?»

Рахіль, не бачачи іншого виходу, вирішила скористатися старовинним звичаєм

свого народу: вона  взяла свою служницю Валлу і дала її Якову в наложниці. Валла згодом завагітніла. Коли вона народжувала дитину Рахіль тримала її на своїх колінах, щоб згідно звичаю, дитина рабині рахувалася її дитиною. Так народився хлопчик, по імені Дан. Рахіль не приховувала своїх радощів і говорила: «Судив мене Бог, і почув голос мій, і дав мені сина». Через  деякий час Вала народила другого сина,  якого Рахіль назвала Неффалімом. Лія,бачачи, що перестала народжувати, віддала Якову у наложниці свою  служанку Зелфу. Зелфа народила Якову двох  синів, яким Лія дала імена Гад і Асір. Після  цього Лія народила іще двох синів, Ісааха і Завулона, і доньку Діну.

Таким чином, коли нелюба чоловіком Лія мала вже шість синів і одну доньку, любима Якова Рахіль все ще була безплідна. Це змусило її на кінець змиритися і з молитвою звернутися до Бога. « І почув її Бог, і отверз утробу її. Вона завагітніла і народила сина… І нарекла йому ім’я Йосиф».

Ставши батьком великого сімейства, Яків почав подумувати про те, як би йому бути самостійним і зробитися незалежним господарем свого дому. Пройми слідуючи сім років служби, і Яків вирішив повернутися в обітовану землю. Але Лаван його утримував і обіцяв Якову велику винагороду, як що той буде продовжувати доглядати його худобу.

Яків погодився, і незабаром у нього з ‘явилася своя худоба. Його  стада швидко збільшувалися і за шість років, тобто на дванадцятий рік життя Якова в Месопотамії, у нього уже було більше  худоби, ніж у Лавана. Це викликало завидки  синів Лавана і вони почали говорити: «Яків заволодів усім, що було в батька нашого, і з маєтку батька нашого здобув усе багатство це».

Яків залишає Харран

(Буття  31)

       Умови життя у домі Лавана стали дуже напружені. Яків не безпідставно побоювався, що сини Лавана захочуть силою відібрати його майно.  Але Господь, Який завжди був його помічником,  явився до нього і сказав: «Повернись в земно батьків твоїх і на батьківщину твою; і Я буду з тобою». Отримавши благословення Боже, Яків вирішив залишити Харран. Караван Якова був надзвичайно, великий. Там  були верблюди, в’ючи осли вівці, воли і кози;  Якова супроводжували дві дружини, дві наложниці, одинадцять синів, і декілька слуг з своїми сім’ями. Такому каравану неможливо було піти не поміченим. І  все ж Лаван  лише на третій день дізнався, що Яків зник. Він скликав синів і родичів своїх і кинувся в погоню. Але по дорозі йому явився Господь і суворо попередив його: «Бережись, не говори Якову ні доброго, ні поганого». Сім днів продовжувалася погоня. Лаван догнав Якова на горі Галаад, коли той розставляв намети. Лаван, підійшов до втікача і з образою сказав: «Що ти зробив? Для чого ти мене обдурив, і забрав доньок   моїх,  мов полонених зброєю? Для чого ти втік таємно і сховався від мене і не сказав мені? Я відпустив би тебе з весіллям і піснями, з тимпаном і з гуслями; ти не дозволив мені навіть поцілувати онуків моїх ї доньок моїх; безрозсудно ти зробив. Є у руці  моїй сила зробити вам зло, але Бог батька вашого учора говорив до мене і сказав: «Бережись, не говори Якову  ні хорошого, ні поганого».  Але нехай би ти пішов, тому що ти нетерпляче забажав бути в домі батька твого, – навіщо ти украв богів моїх?» Останні слова дуже здивували Якова, оскільки він не знав, що перед від’їздом Рахіль украла з батьківського дому статуетки богів, які здавна заступалися за весь рід Фарри.16 Яків обіцяв стратити злодія дозволив Лавану учинити в його таборі обшук. Лаван старанно обшукав намети       Якова, Лії і двох служниць, після чого прямував до намету Рахіль, провинниця краденого швидко заховала ідолів під верблюже сідло, сама сіла зверху. Лавану і в голову, не прийшло шукати їх там, і він, безумовно їх не знайшов. Тоді Яків з свою чергу обурився, розсердився на тестя за погоню і за образливий обшук. Він нагадав Лавану усі образи, яких він зазнав за двадцять років служби: «Я знемагав в вдень від спеки, а вночі від холоду, і сон мій тікав від очей моїх. Такі були  моїх дванадцять років у домі  твоєму. Я служив тобі чотирнадцять років за двох доньок твоїх і шість років за худобу твою, а ти десять разів переміняв нагороду мою. Якщо б не було зі мною Бога батька мого, Бога Авраама  і страх Ісаака, то ти  б зараз відпустив би мене ні з чим». Лаван продовжував стверджувати, що все майно, яке захопив       Яків, по суті, належить йому. Але все ж, він погодився на від’їзд зятя у Ханаан.  «Доньки – мої доньки, – сказав він Якову, – діти, мої діти; худоба – моя худоба, і усе, що ти бачиш, це моє, чи можу я що зробити тепер з доньками моїми і з дітьми їхніми, які народжені ними?»

Лаван запропонував Якову укласти союз. В знак згоди  вони спорудили горб з каменю. Затим Лаван розцілував доньок і внуків і повернувся до себе в Харран, а Яків попрямував в Обітовану землю.

Зустріч з Ісавом

(Буття 32 – 33)

       Одна небезпека проминула. Господь допоміг Якову позбавитись від гніву Лавана, але попереду мала відбутися інша, ще більш небезпечна зустріч з братом Ісавом.

Яків перейшов кордон  Харрана і розкинув табір у Маханаілі, де до нього з’явилися Ангели Божі. Цілком імовірно, від місцевих мешканців  він отримував тривожні вісті про свого брата. Ісав  поселився біля Мертвого моря на плоскогр’ї Сегір і став правителем країни Єдом. Він займався головним чином полюванням і військовою справою. У Якова тривожно билося серце від страху. Адже він був винен перед братом і не надіявся, що той забув старі – образи. Яків направив до Ісава послів з проханням простити його. Незабаром посли повернулися і  повідомили, що Ісав іде йому назутріч на чолі чотирьохсот озброєних воїнів. з теплою молитвою Яків звернувся до Господа, за допомогою: «Позбав мене від руки  брата мого, від руки Ісава; бо я боюся його, щоб він прийшовши не вбив мене і матері з дітьми».

Після  чого він прийняв всі застережні заходами.  Тварин і людей розділив на дві групи і помістив на такій відстані один від другого, щоб на випадок нападу хоч би одна група змогла спастись втечею. Крім  того Яків вирішив пом’ягчити Ісава щедрими дарунками. З цією метою він виділив з  свого каравану значну частину і послав їх у вигляді подарунку Ісаву.

Заховавши  своє сімейство в безпечному місці. Яків лишився один, щоб помолитися Богу. Настала томлива ніч. У цю ніч звершилося одне  з найбільш таємничих і великих подій у житті Якова. Йому з’явився Господь у людському образі і  всю ніч, до появи, зорі боровся з ним.  Коли з’явилася зоря, Господь перестав боротися з Яковом, благословив його і назвав його новим ім’ям – Ізраїль, що означає Богоборець. Хоч під час борні Господь пошкодив стегно у Якова, він все був бадьорим,  так як нічний випадок розсіяв сумніви, які мучили його усі ці роки. Бог  своїм благословенням узаконив здобуте оманою право первородства і обіцяв, що від Якова виникне велике потомство, в якому «благословляться всі племена земні».

В ранці Яків побачив загін воїнів, які наближалися до його табору на чолі з Ісавом. Яків вийшов попереду,  сім разів вклоняючись до землі пішов назустріч братові.Ісав розчулений смиренням Якова, побіг до нього назустріч, обняв    свого брата, почав його цілувати, а потім обидва заплакали. побачивши натовп жінок і дітей, Ісав не міг сховати подиву і запитав у брата: «Хто це у тебе?»  «Діти яких Бог дарував рабу  твоєму», відповів Яків. Яків прохав Ісава  прийняти від нього подарунки, але той і слухати не хотів, ні про які подарунки і прийняв їх після настирливих  умовлянь. У свою чергу Ісав запросив брата до себе у Сеір і пропонував звершити  дальший путь разом. Але Яків, сердечно подякував братові за запрошення, відмовився від цієї пропозиції, так, як дійна худоба і малі діти не дозволяють йому йти так  швидко. Він  попрощався з Ісавом, обіцяв, що обов’язково буде йти за ним і погостює в його домі на плоскогір’ї Сеір.

Дальший шлях Якова до діброви Мамре

(Буття 34 – 35)

       Ісав повернувся до себе в Єдом, а Яків перейшов Йордань  і зупинився біля міста  Сіхема. Сіхемський цар Еммор  дозволив йому поселитися у своїй країні. Яків  купив ділянку землі,  розставив намети, викопав криницю і вирішив там лишитися на деякий час. Але незабаром трапився випадок, який розстроїв усі його плани. Син царя, Сіхем викрав доньку Якова, Діну, коли вона вийшла на прогулянку, і обезчестив її. Коли дізналися про це  сини   Якова вони запалилися гнівом.  Брати Діни, Сімеон і Левіт, перебили усіх мужчин міста Сіхема і забрали сестру із царського дому. Другі брати в цей рабували місто, взяли  у полон  жінок і дітей і украли всю худобу. Яків не знав про змову синів і був дуже розстроєний кровавою розправою. Він покликав до себе Сімеона  Левія і гірко їх докоряв. Тепер необхідно по скоріш піти з Сіхема, поки сусіди не почали не почали мстити за розправу над Еммором. Вночі Якову явився Господь і сказав: «Встань, піди до Вефіля і живи  тамі; і влаштуй, там жертовник  Богу, який явився тобі, коли ти біг від лиця Ісава». На слідуючим ранок Яків прикликав усе своє плем’я очиститись від гріхів і остаточно покінчити з ідолопоклонством. «Киньте богів чужих, які знаходяться у вас, – сказав він, – і очистися, і переміняйте одежі ваші, всаньмо і підемо у Вефіль, там влаштую я жертовник Богу. Який почув мене в день лиха мого і був зі мною в путі яким я ходив. Після цього домочадці Якова закопала під великим дубом поряд з Сіхемам ідолів та інші різноманітні предмети язицького культу, що були привезені з Месопотамії.

Коли Яків вирушив в дорогу, мешканців навколишніх міст охопив жах, і його ніхто не переслідував. Прибувши в Вефіль, Яків побудував жертовник на тому місці, де йому колись явився Господь, і здійснив жертвування. Тут йому вдруге  явився Господь і ще раз підтвердив Його нове ім’я Ізраїль і сказав: «Я Бог Всемогутній; плодися і множся: народ  і безліч  народів буде від тебе, і  царі виникнуть з стегон твоїх; землю, яку Я дав Аврааму та Ісааку, Я дам тобі і потомству твоєму».

З Вефіля Яків попрямував в місто Єфрафу (пізніше Віфлеєм). По дорозі у Віфлеєм,  в Рамі, у Рахілі розпочалися роди.  Вона народила Якову сина, а сама вмерла. Яків назав останнього свого сина Веніаміном. Своїй любимій дружині в Рамі він поставив надгробний пам’ятник.

Якову, як ми бачимо, не судилося  жити спокійно в Ханаані. Його старший від Лії Рувім, зайшов до служниці Валлі і опоганив  ложе свого батька. Але ось, нарешті, караван  Якова підійшов до діброви  Мамре. Свою любиму матір, Ревекку, Яків вже не застав живою1, але Ісаак ще був живий. Ісаак з радістю зустрів свого сина. Незабаром Ісаак вмер, проживши сто вісімдесят років. На похорон прибув Ісав. Брати поховали  батька в сімейній гробниці Махпела, де покоїлися тіла Авраама і Сарри. Після смерті батька Яків залишився жити біля діброви Мамре, але з цього часу історична доля Авраама зосереджується у житті Йосифа.