Поняття науки передбачає наявність певного предмету досліджень, вивчення ясно визначеної, конкретної царини людської діяльності. Гомілетика – наука про церковну проповідь, яка в систематичному порядку пропонує вчення про цей вид пастирського служіння.
Назва науки походить від двох слів: “гомілія” й “етика”. Гомілією чи бесідою називається перша, найдавніша форма церковної проповіді (Діян. 20. 9, 11). Це найменування визначає зовнішній і внутрішній характер церковної проповіді, яка апостольської доби була простим, доступним і водночас щирим і душевним викладом істин християнської віри. Друге слово – етика – вказує на те, що ця наука має включати вчення про умови моральної сили пастирської проповіді. Саме тому деякі гомілетичні посібники називаються “Етика гомілії”. Зустрічаються й інші назви: “церковна співбесіда”, “церковне красномовство”, “церковне проповідництво”. Особливо цікавим є термін “проповідництво” – руське слово, що означає церковне вчителювання. Коренем слова є слов’янське “вєд”, що вказує на знання, відання, у даному випадку, – відання спасительних істин християнської віри. Таким чином, якщо в терміні “гомілетика” міститься вказівка на зовнішній і внутрішній характер церковної проповіді та її моральні основи, то слово “проповідництво” свідчить про зміст церковного вчительства. Запозичивши свою назву від найдавнішої форми християнської проповіді – гомілії, наша наука вказує на те, що її головним предметом є сповіщення Слова Божого, проповідницька діяльність, проповідництво як одна зі спасительних функцій Церкви Христової. Церковна проповідь належить царині вивчення двох гомілетичних дисциплін: теорії та історії проповідництва. До завдання теорії проповіді входить виклад онтологічних, етичних і методичних основ проповідництва, вивчення яких сприяє найбільш успішному проповідуванню Слова Божого. Завданням історії проповідництва є аналіз змісту проповідницьких зразків у їхній хронологічній послідовності, визначення їхньої форми, внутрішнього характеру, а також знайомство з особистістю автора досліджуваної проповіді. Вивчення історії проповідництва зазвичай пропонується після опанування теоретичного курсу. Вищевказані гомілетичні дисципліни переслідують одну спільну мету – сприяти розвитку творчих здібностей проповідника-початківця в даній царині та, в остаточному результаті, сприяти успіху церковної проповіді. Між теорією та історією проповідництва є нерозривний зв’язок. Протягом століть практичним шляхом формувалися норми проповідницької діяльності на основі святоотецького досвіду. Ці сталі норми проповідництва аналізуються й узагальнюються в процесі гомілетичних досліджень, вони є найкращим обґрунтуванням теоретичних положень і правил. Останні не повинні мати тільки наукове, теоретичне значення. Ґрунтуючись на досвіді попередніх поколінь православних пастирів, вони повинні стати надбанням сучасних пастирів Церкви. Це можливо лише в тому випадку, коли правила гомілетичних дисциплін є основою для творчого розвитку проповідницьких здібностей кандидата на священство. Найкраще цьому розвитку сприяють два методи гомілетичних занять: теоретичний і практичний. Перший полягає у вивченні основ проповідницької діяльності, відповідних правил і рекомендацій. Практичний метод полягає у вправах гомілетичного характеру: у виборі теми, складанні плану проповіді, викладі її в письмовій формі, а потім і в усному виголошенні. Цей метод передбачає ознайомлення з історичними зразками церковної проповіді, а також критичний розбір сучасних проповідей.
Основним джерелом Гомілетики, як й інших богословських наук, є Священне Писання. Крім Священного Писання основним джерелом є також Священне Передання: твори отців та вчителів Церкви, постанови Вселенських і Помісних соборів, у яких викладається вчення як про саму церковну проповідь, так і про особистість пастиря-проповідника та його обов’язки. Норми чинного права нашої Православної Церкви також є керівними в повчальній діяльності православних пастирів (Статут УПЦ-КП, Ставленицька грамота).
Гомілетика має безпосередній зв’язок з іншими богословськими науками. Цей зв’язок обумовлено завданнями пастирської проповіді: освіченістю розуму, вихованням почуттів і волі слухачів. Цим – освітньому та виховному – завданням проповіді якнайкраще відповідає матеріал, що міститься в богословських науках: у Біблійній і церковній історії, у Священному Писанні Старого та Нового Завіту, догматичному, моральному, основному богослов’ї та інших науках. Рекомендації з використання цього матеріалу включено в курс Гомілетики. Крім богословських наук теорія проповідництва користується даними зі сфери логіки, стилістики, психології.