Таїнство Євхаристії (у перекладі з грецької – «подяка») встановив Сам Господь Ісус Христос на Тайній Вечері, як це підтверджується свідченнями євангелістів (Мф. 26, 27; Мк. 14, 23; Лк. 22, 17, 19). На спомин цієї події християнська церква, згідно з волею Спасителя (Лк. 22, 19), і прийняла Таїнство Євхаристії. Початок Літургії – Тайна Вечеря Господа Ісуса Христа. Її повторення в спомин, як заповідав Господь, було і стало основою і коренем Літургії. Зовні Тайна Вечеря – це єврейська Пасхальна вечеря, за прикладом якої можна скласти уявлення про первісний порядок і чин Літургії.
У світлі новозавітного вчення Євхаристія є новою угодою між Господом Богом і людиною. Христос Спаситель звершив Євхаристію на противагу старозавітній Пасці та на спомин про Його викупну жертву задля спасіння людей. Це таїнство являє собою дві важливі священнодії – переломлення і споживання хліба, який, за словами Спасителя, є Тілом Його (Мф. 26, 26; Мк. 14, 22; Лк. 22, 19; 1Кор. 10, 16), і благословення чаші з вином, яке Христос назвав Своєю Кров’ю, що проливається за багатьох на відпущення гріхів. Це – зовнішня сторона обох священнодій. Внутрішня ж полягає в тому, що здійснені Пастиреначальником Ісусом Христом священнодії мають глибокий духовний зміст. Речовина, що її споживали ученики Спасителя на Тайній Вечері, була не просто хлібом і вином, а, за словами Господа, – Його Тіло і Кров, і їх повинні споживати всі (Мф. 26, 27; Мк. 14, 23; Лк. 22, 17).
За апостольських часів Євхаристія, за прикладом Ісуса Христа, залишалася вечерею, хоча апостоли не повторювали для неї обряду Пасхальної вечері, а задовольнялися простішими формами суботньої або навіть звичайної вечері, що складалася з переломлення хліба і благословення чаші з вином. Після дня П’ятидесятниці ранні християни постійно перебували в апостольській науці, в спілкуванні, переломленні хліба і молитвах (Дії 2, 42). У книзі Дії святих апостолів повідомляється про переломлення хліба більш яскраво (Дії 20, 7-12).
Першого дня тижня, тобто в неділю (пор. 1Кор. 16, 2), коли учні зібралися для переломлення хліба, апостол Павло розмовляв з ними до півночі, хоча наступного дня мав відправитися далі. Після воскресіння юнака Євтихія «зійшовши, і хліб переломив, і спожив, і «бесіду продовжив аж до досвітку, потім відбув». Тут мова йде про Євхаристійну вечерю, яка відбувалася недільного дня, коли збиралася вся громада, і вечеря не складалася із самої Євхаристії, а саме з вечері, за якою здійснювалася Євхаристія. Така вечеря описана апостолом Павлом в одинадцятому розділі Першого послання до Коринфян, де він говорить про безпорядки і зловживання, які відбувалися у коринфських християн на Євхаристійних вечерях.
Все, потрібне для вечері, приносили самі віруючі. Апостол Павло називає Євхаристійну Чашу – Чашею Благословення. Так називалася остання чаша за єврейською вечерею, на якій потім читалася подяка за їжу. Апостол Павло говорить, що Христос взяв «Чашу по Вечері». Євангелист Лука також згадує про особливу Чашу на початку Тайної Вечері: «Прийміть її і розділіть між собою, бо кажу вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного, доки не прийде Царство Боже»(Лк. 22, 17-18).
Ще за апостольських часів богослужбові зібрання у християн були двоякого роду: Вечеря Господня і зібрання молитовно-повчального характеру. Апостол Павло в 14-му розділі Першого послання до Коринфян докладно описав порядок звершення християнського богослужіння: псалми (читалися або співалися), Святе Письмо і повчання, що явно відповідає єврейському синагогальному богослужінню в суботу, яке складалося із читання Святого Писання (звичайно, Закону і двох пророків), проповіді і ряду коротких молитов за громаду, владу, добрий врожай і подібних прохань, що є сьогодні в наших єктеніях.
Повний виклад первісного порядку Євхаристії подано в пам’ятці I століття «Вчення Дванадцяти Апостолів» (розділ 9 і 10). У 14-му розділі подаються загальні настанови про Євхаристію. У такій формі про неї йдеться в листі Плінія до Траяна (між 111-113 рр.) про віфінських християн. Тому апостоли, виконуючи заповідь Спасителя і наслідуючи Його приклад, повніше розкрили послідовність Євхаристії, поєднали її з деякими обрядами для посилення урочистості дійства (Дії 2, 42-47; 20, 7-12; Як. 2, 1-9; І Кор. 10, 14-22; 11, 18; 14 роз.) і передали його заснованим ними Церквам. Цей чин зберігався в усному переказі. Тому і на початку II століття Євхаристія залишалася Вечерею.
Детальний опис Літургії вперше знаходимо в Апології святого мученика Юстина Філософа (II ст.), яка написана близько 150-155 р. Святий Юстин описує Євхаристію двічі: по-перше, коли Євхаристія поєднувалася із Таїнством Хрещення, і по-друге, коли він говорить, як вона відбувалася при ньому в недільний день. Саме в неділю, за словами святого Юстина, Євхаристичне зібрання, як і сучасна Літургія, складалося з читання Святого Письма, проповіді, молитов і причастя.
Пізніше Євхаристія була відокремлена від Вечері Господньої і приєднана до ранкового богослужіння. Від Вечері, ймовірно, Євхаристія відокремлювалася і раніше, як згадує про це святий Юстин, описуючи Євхаристію, поєднану з Таїнством Хрещення. Причину з’єднання Євхаристії в недільний день саме з ранковим богослужінням потрібно шукати в побожному ставленні християн до Євхаристії як до Тіла і Крові Христових, приймати які слід було до споживання їжі. Крім того, для невеликої громади можливо було влаштувати вечерю, але коли вона ставала великою, важко було знайти відповідне приміщення. По неділях, як повідомляє святий Юстин, християни з сіл і міст збиралися в одне місце: якщо відстань до нього була велика, то було важко приходити двічі – на ранкове і вечірнє богослужіння. До того ж виникали різного роду незручності через переслідування з боку язичників. Невідомо де спочатку приєднали Євхаристію до ранкового богослужіння, бо найімовірніше це сталося на Сході – в Сирії або Малій Азії.
На сьогодні в православній церкві залишком давньохристиянської Вечері Господньої є Чин приношення Панагії – Чин роздавання богородичної просфори. Зараз він відбувається лише в монастирях, а в давнину широко практикувався в різних церковних громадах. Тому нині цей Хліб підноситься при особливому виголосі на Літургії: «Особливо за Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Владичицю нашу Богородицю і Приснодіву Марію», де зосереджується вся увага на прославі Божої Матері – заступниці у всіх наших потребах і випробуваннях. Цікаві відомості про це подає блаженний Симеон Солунський (XIV-XV ст.) в книзі «Розмови про звершення святих священнодійств і таїнств церковних».
З плином часу утворилося декілька чинів Літургії: східні (сирійські,єгипетські чини) і західні. Найбільше значення мають Климентова Літургія, Літургія святого апостола Якова (Єрусалимсько-Антіохійська церква) і Літургія апостола і євангелиста Марка (Єгипетські церкви). Всі вони і послужили основою для Літургій святих Василія Великого та Іоана Золотоустого.
Всі відомі з глибокої давнини чинопослідування Божественної Літургії подібні між собою в основному в звершенні Євхаристії, але відрізняються в деталях. Під благодатним впливом Святого Духа апостоли вільно розкривали в чинопослідуваннях сутність Божественної Літургії. Як і в часи, близькі до апостольських, так і пізніше, в I – II століттях, такою же свободою користувалися і наступники апостолів – предстоятелі церков (єпископи), коли надзвичайні благодатні дари в церкві припинилися і чин звершення Божественної Літургії передавався із покоління в покоління усно, бо ще не був записаний. Так утворилася різноманітність в чинопослідуваннях Божественної Літургії – не тільки між Помісними церквами, але й усередині однієї і тієї ж церкви. Ця різноманітність не припинялася і опісля, коли чинопослідування Божественної Літургії святих апостолів Якова та Марка і святого Климента були записані. Це здебільшого стосувалося молитов, які, будучи подібними за змістом, розрізнялися способом розкриття і розміром.
1.Єрусалимська група
Климентова Літургія знаходиться в VIII книзі апостольських Постанов. Починається вона читанням Старого Завіту, перемінним співом псалмів, потім читаються Дії святих апостолів, послання апостола Павла і Євангеліє. Далі йдуть повчання пресвітерів і єпископів, чотири єктенії і молитви над оголошеними, над тими, що каються, і одержимими. Наступні чотири молитви – нові, порівняно з Літургією, яку описує святий Юстин. Далі Літургія йде за давньою схемою. Після молитви вірних починається приготування до причастя. Закінчується Літургія молитвою над віруючими, що схилили свої голови, а диякон виголошує: «Ідіть з миром». Зокрема, Літургія Іоана Золотоустого вельми схожа з Літургією святого Климента: послідовність єктеній і їх виголоси подібні між собою, однак в деяких ектеніях Літургії святого Іоана Золотоустого є додаткові прохання і вони інакше розташовані.
Літургія святого апостола Якова має безперечні сліди апостольської Літургії. Вона зазнала протягом століть значних змін, – як у грецькому тексті, так і в сирійському. Той вигляд, у якому вона представлена у рукописах, що дійшли до нас, безумовно, неоригінальний. Пізніші вставки і зміни очевидні, і деякі з них можуть бути датовані з приблизною точністю. Так, наприклад, на самому початку Літургії, точніше, навіть до Її початку, розміщений ряд молитов, що вказують на післяапостольське їхнє походження.
Божественну Літургію апостола Якова можна назвати творінням всіх апостолів. З книги «Дії святих апостолів» відомо, що апостоли, збираючись по домівках, почали здійснювати Таїнство Євхаристії відразу ж після сходження на них Святого Духа. Так було до їх проповідування в різних країнах і під час відвідин Єрусалиму. Всі вони мали постійне літургійне спілкування з братом Господнім, апостолом Яковом, першим єпископом Єрусалиму, поставленим Ісусом Христом, і не могли не вплинути на створення традиції звершення Божественної Літургії, яка і була зафіксована письмово під назвою Літургія апостола Якова.
Сформована в Єрусалимській церкві Літургія апостола Якова починається, як і всі древні Літургії, з Малого входу і, на відміну від Климентової Літургії, містить в собі Символ віри, читання диптихів, «Отче наш» і три інших молитви після Символу віри. Старозавітні читання зникли, а в пізніших редакціях з’явилося «Єдинородний Сину» (близько 536 року) і «Святий Боже» (близько 439 року). У момент приношення хліба і вина також спостерігаються пізніші вставки: Чин Великого входу, піснеспів «Нехай мовчить усяка плоть людська», що могло, як показує історичний аналіз, з’явитися тільки після 573 року. Ніяк не може належати апостольському періоду і Нікейський Символ віри, і піснеспіви «Достойно є» чи «Тобою радується, Благодатна», піснеспіви, які прославляють Пречисту Діву Марію – як Богородицю, Приснодіву, чеснішу від херувимів і славнішу від серафимів.
Розвиток окремих частин цієї Літургії тривав доволі довго і не припинявся аж до X століття. Дослідник А. Петровський про зміни в тексті Літургії апостола Якова каже так: «Одні частини складені й набули свого сучасного вигляду в першій половині V століття (загальний зміст грецької і сірійської Літургій), інші утворилися наприкінці V століття і протягом VI і VII століть (молитви першої частини до читання Святого Письма, Великий вхід із молитвами, що його супроводжують, молитва «Нехай сповняться уста наші»). Належними до більш раннього часу, тобто до IV ст., ми можемо вважати єктенію перед молитвами проскомидії, одну з молитов приношення, частина виголосів прохальної єктенії, молитов перед «Отче наш» і перед причастям. Зрештою, на межі IV і V століть, розширюється практика чину причастя.
Варто зазначити, що Літургія апостола Якова мала великий авторитет як апостольська Літургія і була перекладена на сірійську мову, як згадує святий Кирило Єрусалимський, після 431 року, тобто після Ефеського собору. Сьогодні вона майже зникла з літургійного вживання. До кінця минулого століття її ще служили в Єрусалимі – в день пам’яті апостола Якова, 23-го жовтня (с. ст.) /5 листопада (н. ст.), але потім і ця практика припинилася і, очевидно, без якоїсь спеціальної постанови вищої церковної влади.
Утім, Духовна місія в Єрусалимі Руської Православної Церкви переклала цю Літургію на церковнослов’янську мову і видала як богослужбову книгу. Літургію неодноразово служили в деяких храмах Росії наприкінці ХХ ст., зокрема в Ленінградській духовній академії 23 жовтня (5 листопада).
2.Єгипетська група
Літургія святого апостола Марка – основна Літургія єгипетського типу. Це ранній запис XII століття – не в первісному вигляді. Починалася вона, як і інші древні Літургії, Малим входом, «Єдинородний Сину» і «Святий Боже». Єктеній за оголошених тут немає, а за останніми проханнями єктеній слідують молитви священнослужителя. Частини Літургії, починаючи з Великого входу, внесені з Єрусалимської і Константинопольської Літургій, лише молитва приношення, анафора, мають своєрідні, оригінальні властивості.
3.Візантійська група
Літургії святих Василія Великого й Іоана Золотоустого
Ці дві Літургії найбільше привертають увагу, тому що вони збереглися здавен, ввійшли і залишилися у повсякденному вжитку, витіснивши з практики православні Літургії апостола Якова й апостола Марка. Дослідження їхнього історичного розвитку представляє чимало труднощів через брак достовірних свідчень і документів. З одного боку, переказ свідчить про складання цих євхаристичних чинопослідувань особисто великими вчителями і просвітителями Василієм Великим і Іоаном Золотоустим; з іншого боку, жодних документальних і достовірних підтверджень тієї епохи ми не маємо.
В своїх записах святий Прокл, архієпископ Константинопольський, завідчує, що Василій Великий скоротив чин Літургії, що існував до нього, тобто Літургію апостола Якова, не тому, що вважав її занадто довгою, а задля полегшення для людей, їх слабкості і неуважності щодо того, що відбувалося при Євхаристії.
У «Житті святого Василія Великого», яке приписують його сучасникові святому Амфілохію, єпископу Іконійському (344), і перекладеному в IX столітті дияконом Урсусом на латинську мову, є розповідь про те, як святий Василій Великий складав свою Літургію. Будучи єпископом, Василій Великий молився Богу за дар благодаті, мудрості і розуміння, молився своїми словами, роздумуючи, як йому здійснювати приношення Безкровної Жертви. Він так ревно служив Богу, творячи молитву вдень і вночі, що на сьомий день, сповнений благодаттю Святого Духа, побачив у видінні Христа з апостолами. Поклавши на жертівник хліб і чашу, Господь сказав: «Нехай сповняться уста твої похвали» і дозволив святому здійснювати приношення безкровної Жертви згідно з його бажанням. Після цього святий Василій приступив до жертівника, почав говорити і писати на пергаменті: «Нехай сповняться уста мої хвали, щоб мені прославити Твою славу, Господи Боже наш, Який створив нас і привів у це життя», а також інші молитви Божественної Літургії. Після закінчення молитов він підніс хліб, щиро молячись і кажучи: «Вислухай, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, з святого місця Твого і прийди освятити нас, що сидиш разом із Отцем на небесах, і тут невидимо присутній з нами, і сподоби сильною Твоєю рукою подати нам і через нас всьому народові Твоєму Божественні Тайни». Потім: «Святеє святим». Народ: «Єдин Свят, Єдин Господь, Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь». Коли святий розламав на три частини хліб, то одну з них зі страхом і благоговінням прийняв сам, іншу зберіг, щоб її поховали з ним, а третю поклав в золотий ковчег і поставив його на престіл.
Чин Літургії святий Василій Великий починає з молитви приношення, яка слідує за херувимською піснею. Потім, за словами Амфілохія, святитель Василій написав євхаристійну молитву: «Сущий Владико, Господи», молитву перед «Отче наш»: «Боже наш, Боже, що спасаєш», молитву головопреклонну: «Владико, Господи, Отче щедрот» і молитву піднесення Агнця: «Вислухай, Господи». Ці п’ять молитов стояли з ім’ям святого Василія Великого в списках його Літургії, про які повідомляє автор його «Життя».
Зі сказаного бачимо, що Василій Великий записав і запропонував для загального користування відредагований ним чин апостольської Літургії. Святий Іоан Золотоустий дещо скоротив цей чин читанням молитов таємно (тихо) і виголошенням ектеній дияконом.
Є підстави вважати, що Літургія Іоана Золотоустого була буденною Літургією Константинопольської церкви і сформувалася поступово, отримавши ім’я святого Іоана Золотоустого від складених ним центральних літургійних молитов або від його євхаристійної молитви. Таким чином, наші чини Літургії не відповідають древнім чинам Літургії Василя Великого і Літургії Іоана Золотоустого. Всі частини, що передували Малому входу, – пізнішого походження. Трисвяте не могло бути складено раніше 438-439 рр. і внесено в чин Літургії за період діяльності архієпископа Константинопольського Прокла, а молитва Великого входу, по Барбериновому списку, запозичена з Літургії апостола Якова. Молитва перетворення хліба і вина у Святі Дари – з Літургії апостола Марка. Молитва під час співу херувимської пісні не належить раннім укладачам сучасної Літургії, позаяк херувимська пісня і піснеспів «Вечері Твоєї Тайної» введені при імператорі Юстині II (565-578), а піснеспів «Нині Сили Небесні» – в 645 р. Молитва «Нехай мовчить всяка плоть людська» розміщена в першому друкованому типіконі 1577 р.
Не тільки древня, але й нинішня грецька церква не знає в момент освячення Дарів читання предстоятелем молитви «Господи, Ти що Пресвятого Твого Духа» з вибраними віршами з псалма 50-го. Піснеспів «Єдинородний Сину» внесено в 536 р. проти несторіан, а «Нехай сповняться уста наші» введено в 624 р.
Вважати сучасний вид цих Літургій оригінальним не доводиться з багатьох причин. Низка піснеспівів у них пізнішого походження: розробка чину Великого входу; особливо деталізована проскомидія, що виділилася з загальної послідовності Літургії і для теперішнього малоцерковного віруючого зовсім недоступна, незрозуміла; нарешті, слов’янська традиція введення (з XIV століття) у центральній частині анафори, читання тропаря 3-го часу – усе це є доказом того, що ці дві Літургії в такому вигляді, як ми їх знаємо нині, звичайно, не належать до IV століття.
Отже, приписувати складання всього чину євхаристійного богослужіння, відомого під ім’ям святих Василія Великого й Іоана Золотоустого, неможливо. Треба хіба що вилучити всі пізніші піснеспіви, як це робилося при дослідженні Літургії апостола Якова. Теперішню проскомидію, яка розділена на дві частини, власне приношення і приготування Св. Дарів, яка звершується під час читання часів та чин Великого входу з перенесенням Св. Дарів на престіл, треба з’єднати воєдино і помістити на місце після єктенії за оголошених, тобто на самому початку Літургії вірних.
Слід зазначити, що святі Василій Великий і Іоан Золотоустий не складали нового євхаристичного чину, а анафора до їхнього часу вже набула форми, яка вже була в сирійському богослужінні. Святителі успадкували літургійну традицію від найдавніших часів, для Літургії взяли деякі молитви з уже існуючих і залишили їх без змін. Усієї Літургії цілком вони заново не складали, проте в деяких місцях вони доповнили древні чини новими молитвами. Тому в цьому питанні всі літургісти погоджуються, що центральні частини їхніх Літургій – їхнього авторства.
Літургісти-реформатори згодом неодноразово користувалися здобутками святих Василія Великого й Іоана Золотоустого. Не всі їхні імена збереглися. Можливо згодом, після смерті авторів, дещо було виправлено, додано й вдосконалено, наприклад, тим же Проклом, архієпископом Константинопольським. Можливо, деякі зміни вніс і Патріарх Константинопольський Герман. Без сумніву, велика участь у виправленні тексту й у статутній частині Літургії належить Патріарху Константинопольському Філофею (1354-76). Але й тоді історичний розвиток цих Літургій не зупинився.
У слов’ян діяльність Патріарха Філофея продовжив митрополит Кипріян. Слов’янська практика внесла читання тропаря «Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа» у момент призивання Святого Духа на Св. Дари. На Сході, як свідчить «Євхологіон» єпископа Порфирія, приблизно в VIII столітті був звичай читання різних заамвонних молитов, що належали до свят. Слов’янська традиція внесла і заупокійну єктенію. Греки останнім часом відкинули єктенію про оголошених і вірних, котрі втратили своє пряме призначення. Чини слов’янської і грецької проскомидії значно відрізняються. Тому кожна Помісна церква ревно і свято дотримується своєї традиції і безболісно не змінює її.
Трульський собор (691р.), за визначенням 32-го правила, говорить, що святі Василій Великий і Іоан Золотоустий своїм ученням наповнили Всесвіт, а це було надзвичайно важливо для церкви того часу. До VI століття Літургії святих Василія Великого й Іоана Золотоустого вже служилися на всьому православному Сході, незважаючи на те, що протягом наступних століть вони постійно доповнювалися і духовно збагачувалися.
Нині доволі часто доводиться вислуховувати звинувачення сектантів у тому, що Божественну Літургію уклали сучасні єпископи і священики православної церкви. Зі всього сказаного бачимо, що Літургію, тобто Євхаристію,основою нашого життя поклав сам Господь наш Ісус Христос, а апостоли записали, розвинули і духовно наповнили Її так, що коли князь Володимир Великий відправив послів до Константинополя і вони побували на богослужінні у храмі Святої Софії, то, повернувшись до Києва, з великим захопленням розповіли князю Володимиру про Божественну Літургію, яку служив Патріарх Константинопольський. «Не знаємо, – говорили вони, – чи на небесах ми були, чи на землі. Ми відчули, що в храмі ангели співають разом з хором і людьми, і знаємо, що там під час богослужіння Бог перебуває з людьми».
Митрофорний протоієрей Микола СИМЧИЧ,
кандидат богословських наук