Острів Евія (Евбея) мало схожий на острів: таким він став через землетрус. Від більшості грецьких островів він вигідно відрізняється бурхливою рослинністю і зеленню. Від материка острів Евія відокремлений вузькою протокою, в якій від постійних припливів і відливів напрямок течії змінюється вісім разів за день. Гори острова покривають змішані ліси. За кілька століть до Різдва Христового столиця острова, Еретрія, була великим торговим центром. До захоплення острова венеціанцями тут господарювали пірати-сарацини, а після падіння Візантії острів потрапив під владу турків.
З 1924 року це місце стало відомим по всій Греції і в православному світі як місце останнього спочинку святих мощей святого Іоана Руського, який помер в турецькому рабстві. Цей святий користується любов’ю не тільки православних усього світу; його шанують і самі турки.
Святий Іоан походив з козацького роду і народився на Полтавщині. Слід зазначити, що загони українських козаків брали участь у російсько-турецькій війні під прапорами Петра І у 1711 році. Праведний Іоан, як і багато інших його побратимів, потрапив в полон до турків. Залишок життя йому судилося прожити рабом на чужині. Полоненого солдата Іоана купив на невільничому ринку один з начальників турецької кавалерії, який проживав в селищі Прокопіон. Новопридбаного раба намагалися примусити прийняти іслам. Але український козак твердо відповів господареві, що він швидше помре, ніж зречеться своєї Віри. І якщо йому не стануть перешкоджати в сповіданні своєї віри, то він охоче виконуватиме всі накази. У господаря твердість Іоана викликала повагу. Його поставили доглядати за кіньми і незабаром довірили багату хазяйську стайню, над якою зробили начальником. Господарі любили свого слугу і виділили йому кімнату у власному будинку, але Іоан вважав за краще спати в стайні, де ніщо не заважало аскетичному способу його життя і молитві.
Недалеко від будинку знаходився невеликий православний храм, зведений на честь святого великомученика Георгія. Тут, в притворі храму, Іоан проводив у молитві ночі безперервно, а щосуботи причащався Святих Таїн. Якось відправився господар в паломництво, в Мекку. Його дружина, дізнавшись, що чоловік благополучно дістався до Мекки, влаштувала в селі подячний бенкет. Згадавши про те, що її чоловік любить плов, який подавали на святі, вона висловила жаль, що чоловік не може його спробувати. Іоан. що прислуговував на бенкеті підійшов до господині і попросив тарілку плову для господаря. Всі навколо засміялися, але господиня виконала прохання слуги. Іоан відніс тарілку в стайню, став на коліна і почав гаряче молитися Богу про те, щоб ця тарілка виявилася в Мецці, у господаря. І незабаром тарілка зникла. Через кілька тижнів повернувся господар. Він розповів, що, будучи в Мецці в такий-то день (тоді, коли в Прокопіоні був бенкет), коли він прийшов із мечеті, виявив у своїй кімнаті тарілку гарячого плову. Підійшов ближче і здивувався, бо тарілка була з його будинку, про що говорили вигравірувані ініціали. Тарілку на підтвердження слів він привіз назад додому, щоб показати домашнім. Всі здивувалися; чудо це стало відомо в усьому селі. Про Іоана стали говорити, як про Божого чоловіка.
Іоан у віці сорока років захворів. Передбачаючи свою швидку кончину, він попросив запросити священика, так як сам ходити вже не міг. Причастившись Святих Таїн, Іоан Руський мирно відійшов до Господа 27 травня 1730 року.
Через три роки жителі села побачили таємниче світло над його могилою. А місцевому священику, який в останній раз причастив хворого, з’явився уві сні сам Іоан і сказав, що його тіло не зазнало тління. І що Богу угодно, щоб воно було підняте і шанувалося як мощі. І християни, і мусульмани благоговійно діставали нетлінні мощі святого з землі. Їх перенесли в сільський храм святого Георгія, а пізніше побудували великий храм на честь Іоана Руського, де вони залишалися до 1924 року, коли при обміні населенням були перевезені на Евбею.
Сьогодні в містечку Нео Прокопіон стоїть храм на честь Іоана Руського, де зберігаються його нетлінні мощі. Сюди, за допомогою святого, прибувають з усього світу тисячі паломників. Священик, патер Іоанніс, служитель храму, дбайливо «збирає» чудеса, що відбуваються за молитвами стражденних до святого. Книжечка отця Іоанна при кожному перевиданні поповнюється новими розповідями про зцілення невиліковних хвороб і явну допомогу святого.
Також десниця (права рука) праведного Іоана зберігається у Пантелеймоновому монастирі на Святій горі Афон. Святиня потрапила сюди після того, як у 1878 році один з ченців Свято-Пантелеймонового монастиря, отець Андрій, на зворотному шляху з Прокопіона був дивним чином врятований за молитвою святого Іоана Русина.
На кошти Руського на Афоні Свято-Пантелеймонового монастиря був побудований новий храм, в якому і була покладено раку з мощами шанованого греками українського святого.
В 1881 році в супроводі ієромонаха Діонісія і одного з шанованих старійшин селища Прокопіон десницю праведного Іоана передали на Святу Гору Афон.
З тих пір десниця святого Іоана Русина ось уже понад 130 років є однією з найбільш шанованих святинь Пантелеймонового монастиря. Тисячі паломників з усього православного світу, що прибувають на Святу Гору, мають можливість помолитися біля цієї великої святині, біля якої й по сьогодні звершуються численні чудеса.