Історію навернення митаря Закхея передає нам євангеліст Лука. Господь йде через Єрихон, і от якийсь Закхей, “старший над митарями і чоловік… багатий” (19:2), який чув про Христа, залазить на дерево, щоб побачити Його. Навіщо йому це знадобилося? Євангеліст пояснює: Закхей був малий на зріст і не міг побачити Ісуса через натовп, який обступив Його з усіх боків.
Солідне місто – Єрихон. Кажуть, що це найдревніше місто на землі. І от до найбагатших людей цього великого міста належав і Закхей. Проте він не просто єрихонський багач, і він не просто митар. Хто такі митарі? Безсовісні чиновники – кривдники, зрадники, мучителі простого народу, які наживалися на його горі. Всякий митар – лиходій і беззаконник, і вони це самі прекрасно знали. Але Закхей не просто лиходій, він – князь серед лиходіїв – начальник над митарями. Усе в цій людині солідне, ґрунтовне, благополучне – і достаток, і стиль життя. Тільки – рухнуло все відразу. І не через біди і хвороби. В Єрихон йде Христос. Мандруючий проповідник. Убогий і бездомний. Син теслі. Але кажуть, зцілює, і от щойно повернув зір одному єрихонському сліпцю (див. Лк. 18:35-43). Він входить у древній Єрихон, оточений натовпом роззяв і шанувальників. Хтось чекає дива, хтось просто вийшов подивитися. І от поважна і багата людина, людина з певним положенням у суспільстві – Закхей – біжить попереду натовпу, обганяє народ і лізе на дерево, щоб хоч так роздивитись Учителя. Відома людина, яку, може, не шанують, але вже точно бояться, – сидить на дереві. Люди лізуть на дерева від страху, діти – від неробства і цікавості. Що робить на дереві дорослий і багатий чоловік? Чому він поводиться, як дитина? Адже це просто непристойно – залізти на дерево на очах у всього міста! Мало йому ганьби митаря, він захотів собі титулу місцевого блазня?
А Господь побачив Закхея і похвалив. Назвав його – незнайому людину на дереві – по імені. І сказав, що йде до нього в гості, неначе Він і йшов в Єрихон, тільки щоб зайти до нього, до Закхея. Відвідати його, підбадьорити, розділити з ним хліб, утішитися трапезою і бесідою. І древнє місто знову зашуміло: як Наставник може сидіти за одним столом з цим лиходієм? Це кепкування? Безумство? Чи буде кінець цій безрозсудності? Ні. Ще одне безумство: “Закхей, вставши, сказав Господеві: Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо. Ісус сказав йому: нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів. Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло” (Лк. 19:8-10). Спаситель не виправдовує Закхея. Так, цей багатий митар дійсно гине в гріху, але він кається. У ньому є жадання Бога, Добра і Істини, і це жадання, в праві на яке йому відмовляли жителі Єрихону, Господь побачив і пробудив.
Цей Євангельський уривок завжди читається під час освячення будинків і квартир. Люди приймають священика у своє житло, просять його молитов, повчань, розділяють з ним трапезу. І якби після кожного освячення сучасні лиходії, наслідуючи Закхей, обіцялися роздати половину статків жебракам і віддати вчетверо тим, кого образили – як би радісно стало всім нам, наскільки легше б дихалося людям, як ясно і весело стало б навколо! Але все рідше зустрічаються закхеї і все частіше – митарі. Та й ми, християни, не виховуємо в собі тієї віри в людину, яка будить душі до покаяння і справжньої любові. І не лише віра в людей підтримує їх у виправленні, але і ніжність – забута нами євангельська чеснота – допомагає їм зростати в Богу, у Богу багатіти (див. Лк 12:21).
“Будьте братолюбні один до одного з ніжністю” (Рим. 12:10), – наставляє нас апостол Павло. Чи багато серед християн братолюбства і чи достатньо ніжності? Кожному хочеться ніжності, але її так мало, що навіть це слово ми тепер вимовляємо з побоюванням: а раптом воно все ж означає щось інше? А в Посланні до Солунян апостол Павло згадує про перші зустрічі з місцевими християнами: “Ми могли прийти з поважністю, як апостоли Христові, але були тихі серед вас, як годувальниця, що ніжно поводиться з дітьми своїми” (1Сол. 2:7). От кого наслідував Апостол народів – у ніжності він порівнював себе з годувальницею, яка доглядає малюків. І Спаситель з такою ж ніжністю і терпінням обходиться з нами, і людина, яка ще не втратила чутливості серця до любові і краси, прямує вслід за Христом у нестримному пориві. Нехай жителі Єрихону ревнують про пристойність, а законники засуджують безрозсудність. Адже навіть Христос був для них безумним – як Він посмів розділити трапезу з проклятим і засудженим? Але Господь прийняв і похвалив цей порив віри, жадання Бога, яке спонукає людину забути все в єдиному пориві до Істини. Амінь.