На засіданні Священного Синоду Православної Церкви України, яке відбулося 2 лютого 2024 року, було прийнято рішення встановити 3 лютого свято знайдення мощей святителя Рафаїла (Заборовського), митрополита Київського і всієї Руси, та внести його у Церковний календар Православної Церкви України, тобто це свято вірні Православної Церкви України відзначатимуть щорічно.
3 лютого 2024 року за урочистим богослужіням у Кафедральному соборі православних Київських Митрополитів – Святій Софії Київській відбулось прославлення дорогоцінних мощей святителя Рафаїла. З цього приводу Предстоятель Православної Церкви України, Блаженнійший Митрополит Епіфаній зазначив: “Сьогодні ми звершили відкриття та прославлення чесних мощей святителя Київського Рафаїла – одного з численних угодників Божих, яких народила і виростила за понад тисячоліття від часу Хрещення наша українська земля. У складних зовнішніх умовах, коли Церкву Українську все міцніше зв’язували російські імперські кайдани, святитель Рафаїл ревно служив Богові й людям. Добрий пастир і милостивий отець для вірних, він за життя свого заслужив пошану, а після упокоєння – прославляється серед святих. І нині ми дякуємо Богові за те, що в час великих випробувань Він благоволив явити і прославити угодника Свого, святителя Київського Рафаїла, щоби ми наслідували його чесноти і в його особі мали ще одного теплого молитовника за Україну”.
Святительство угодника Божого Рафаїла припало на першу половину XVIII століття – період боротьби Київської митрополії за свої права і автономію, самобутність та традицію, які нищилися царською російською владою за допомогою Святійшого урядуючого синоду. Вступивши на Київську кафедру, митрополит Рафаїл (Заборовський) зробив все для того, щоб повернути давньому першопрестольному місту і Українській Церкві попередні права і привілеї, які відібрали російські монархи.
Митрополит Рафаїл був ревним пастирем, який піклувався про доручене йому словесне стадо, навчаючи духовенство і мирян словом проповіді і напоумлення, а найбільше – прикладом власного доброчесного життя.
Особливою турботою святителя Рафаїла була духовна освіта. Митрополит був благодійником Києво-Могилянської академії. На вдячність за чисельні пожертви на її відбудову та побудову нових корпусів, на утримання викладачів та студентів прізвище митрополита було внесене в назву школи, і так Києво-Могило-Заборовською академія називалася аж до її реформування на початку ХІХ століття.
Митрополит Рафаїл мав особливе піклування про Софійський собор, який був резиденцією Київських митрополитів і в якому під керівництвом митрополита Рафаїла були здійснені великі реставраційні та будівельні роботи. Святитель був також благодійником Михайлівського Золотоверхого монастиря, де часто звершував богослужіння.
Про особисті якості митрополита Рафаїла так свідчив його сучасник, який уклав рукопис житія святителя: «Муж цей від добродійства сформований; красота пастирів, правило пастви і вмістилище благочестя; в усі свята, в суботи і неділі, і майже щоденно в Святу Чотиридесятницю звершував Літургію. Лагідним був, незлобивим, прощав усім, злочинців напоумлював, милостивий, нічого не приховував; поглядом був милий і веселий, тихий і солодкий словом, дивний своїм нестяжанням так, що часто служителі його були багатшими за свого владику, який роздавав гроші нужденним. В мистецтві риторському знаменитий; в проповіді благословесний, в настановах суворий, всіма любимий і шанований. Ревнитель навчання, і освічених любитель, шанувальник і благодійник. Постаттю прекрасний, тілом не товстий, очі світлі, і веселі, волосся голови прекрасно-кудряві, білі; борода коротка, рідка, мало на середині розділена, сива; уста коралові. Ім’я, мораль і погляд, з’єднавши воєдино, назвеш його ангелом земнородним». Так прекрасно оспівав внутрішній дух і зовнішній вигляд святителя Рафаїла його сучасник-життєписець.
Приблизно у середині 1747 р. архіпастир занедужав та через це вже не міг звершувати богослужіння. А 22 жовтня 1747 р. митрополит Київський Рафаїл (Заборовський) упокоївся.
Через бюрократичні процедури, пов’язані з необхідністю узгоджувати усі обставини поховання із Святійшим урядуючим синодом, тридцять дев’ять днів тіло спочилого митрополита Рафаїла Заборовського перебувало у незакритому гробі, який стояв посеред храму Святої Софії, де щоденно звершувались заупокійні літургії та панахиди за великої кількості віруючих.
30 листопада 1747 р. митрополит Фиваїдський Макарій з архімандритами та іншими духовними особами Київської єпархії у кафедральній церкві Святої Софії звершив чин погребіння митрополита Рафаїла, після чого тіло святителя було покладено у склепі, який ймовірно був споруджений за його ж наказом для погребіння першосвятителів Київських.
Упродовж більше аніж півтораста років пам`ять блаженного митрополита Рафаїла шанувалася киянами з особливим благоговінням. Вважаючи владику Рафаїла великим угодником Божим, багато хто із киян і мешканців близьких містечок та сіл досить часто біля його гробу звершували панахиди і, за молитовним заступництвом його перед Богом, визволялися від різноманітних хвороб, бід і скорбот. Гроб святителя ще тоді не був обмурований і його чесні мощі, на прохання богомольців, відкривалися. Після реставраційних робіт, які проводилися з 1848 по 1853 рік, вхід до склепу було закрито чавунними плитами і з того часу панахиди за блаженним митрополитом Рафаїлом стали звершуватися над усипальницею, а його мощі спочивали у обмурованому гробі до нашого часу.
Довгий час пам’ять про угодника Божого блаженного Рафаїла, митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Русі була несправедливо забута. Та після глибокого вивчення матеріалів життєпису святителя, Священним Синодом Православної Церкви України було ухвалено рішення про його прославлення і зарахування до сонму святих землі Української.
Святителю отче Рафаїле, моли Бога за нас!