«День радісний і веселістю сповнений настав нині: сяйвом бо істинних догматів палає і сяє нині Церква Христова, прикрашена встановленням ікон святих і сяйвом образів, і утверджується богошанована однодумність вірних».
Дорогі у Христі брати і сестри, проживши першу седмицю Великого посту Свята Православна Соборна і Апостольська Церква святкує сьогодні день свого торжества. Маючи своїм засновником Самого Господа нашого Ісуса Христа, як чиста і неосквернена Його невіста, Церква за весь період свого існування піддавалася великим гонінням, і ці гоніння тривають і до нині. Але, як ми знаємо, найбільші гоніння випали на перші століття християнства, на період розколів і єресей. На семи Вселенських Соборах святі отці і вчителі Церкви відстоювали святість і єдність Церкви. Весь цей період закінчився перемогою Православ’я над єресями, і у 842 р. за візантійського імператора Михаїла і його матері Феодори, коли Константинопольським Патріархом був святитель Мефодій, встановлено свято «Торжества Православ’я». У цей день по всій землі світло засяяло з неба, радість і Божественний захист дарувало. Це незаходиме світло благочестя засяяло повелінням богонатхненних пастирів і їхнім богомудрим словом, яким вони утвердили православне шанування ікон. Пишеться і правдиво шанується образ Владики, Якому поклоняємось, і знову Церква набирається сміливості благочесно Його прославляти. Церква звільняється від печалей і темряви єресей і носить одежу радості, і Божественною й світлоносною покривається благодаттю. Ось тому, нинішня неділя називається саме «Неділя Православ’я». А що таке Православ’я? Святитель Ігнатій (Брянчанінов) говорить: «Православ’я є справжнє богопізнання і богошанування ; Православ’я є поклоніння Богу в дусі і істині; Православ’я є прославляння Бога істинним пізнанням Його і поклонінням Йому». Де немає Православ’я, там нема спасіння, бо як навчає нас святий Афанасій Великий: «Хто хоче спастися, перш за все належить йому триматися кафоличної віри, і коли хто не збереже її цілою і непорочною, а ставиться з якимись сумнівами, той навіки загине». В цей день ми ще і ще раз возвеличуємо Церкву – неосквернену, чисту і святу невісту Христову. Слова «Торжество Православ’я» сьогодні звучать як переможна пісня у славу Святої Православної Церкви. Церква – стовп і утвердження істини, духовне й містичне тіло Христа Спасителя. Вона не може помилятися, брехати, не може вчити гріхові чи покривати його, бо вона – тіло Христове, велика сім’я, Глава якої – Бог, а Мати – Пресвята Діва Марія.
Ми часто шукаємо в Церкві звільнення від своїх гріхів, хвороб і пристрастей, приходимо до неї наче хворі в лікарню зі своїми хворобами, але часто не помічаємо Церкву духовну. Люди забувають про те, що Церква – це сила Божа і благодать, а дивляться тільки на вірних Церкви і на їхні недостатки. А з цього виникають різні єресі і розколи. Але потрібно пам’ятати, що якими б немічними, якими б грішними ми не були, ми залишаємось членами Святої Церкви. Господь покликав нас, і ми прийшли в храм тому, що відчули Його поклик, відчули Його благодать, прийшли, бажаючи спасіння.
Саме тому Церква і називається невістою Христовою, невістою, за яку Господь пролив Свою Божественну кров. Тому поки ми в Церкві, ми перебуваємо в любові Спасителя, ми зігріваємось теплом Його Божественного милосердя. Якщо Церква є Тілом Христовим, є досконалою досконалістю, то не може бути в ній ніякої плями, яка б оскверняла її. Якщо ж вона є святою і досконалою, то не може бути в ній і пороку.
Сьогоднішній день є перемогою над всіма єресями, в тому числі й іконоборчою єрессю, яка турбувала і турбує Церкву до сьогодні. Єретики часто звинувачують Церкву у ідолопоклонстві. Вони говорять, що ми замість Бога поклоняємось іконам, роблячи з них ідолів. Сучасні іконоборці користуються досить примітивною філософією: з їхньої точки зору ікона – це ідол, тоді як друга заповідь забороняє ідолопоклонство. Але чи може Церква у другій заповіді Божій, у якій говориться: «Не роби собі кумира… не поклоняйся їм і не служи їм» (Вих. 20: 4 – 5), одночасно і забороняти ідолопоклонство, і під виглядом ікон пропонувати його нам. Таке твердження є нелогічним і не витримує жодної критики. Адже, за визначенням Сьомого Вселенського Собору, Бог, будучи невидимим і неосяжним, прийняв людську природу і, прийнявши її, став видимим для всіх, а його образ може бути збережений за допомогою фарб, але не як портрет, а як внутрішній, таємний, образ Божий, пізнаний, пережитий, відомий у церковній традиції. І у сьогоднішньому богослужінні Церква проповідує, що «з писаного образу на Первообраз честь і поклоніння переносимо, вчення богонатхненних наслідуючи».
Як це дивно: у Бога є лице, і це лице ми можемо споглядати, а перед іконою, яка виражає церковний досвід, ми можемо преклонити коліна з любов’ю, благоговінням і ніжністю. Бог став одним із нас, не перестаючи бути недосяжним, великим Богом, самим Життям, самою Святістю. Але сьогоднішнє свято ікон говорить нам не тільки про рукописні ікони, не тільки про те, що Бог може бути зображеним, не тільки про те, що, поклоняючись іконам, ми не впадаємо в ідолопоклонство, але говорить нам про те, що ми теж ікона Божа, адже носимо на собі образ і подобу Божу; говорить нам про те, як ми повинні ставитися до себе і один до одного, якщо ми про це пам’ятаємо. Інколи ікони бувають оскверненими, змарнованими людською злобою, і ці ікони стають для нас такими дорогими, що нам хочеться їх берегти, оточувати їх любов’ю, тому що вони постраждали від людської неправди. А чи не так ми повинні ставитися один до одного, коли людину скалічив гріх. Коли людина спотворена гріхом – як тяжко нам побачити в ній красу і славу Божу. Нам потрібно докласти багато зусиль, всю любов, щоб ця ікона не на дереві написана, а в душі людини, очистилася, зцілилася, освятилася і засяяла славою Божою. Звідси випливає, що ми, поклоняючись іконам, поклоняємося не дереву і фарбам, а першообразу, зображеному на іконі, тому образу, який ще за життя став іконою, з’єднався з Богом і перебуває зараз із Ним у вічності, і молиться Господу за нас грішних.
Дорогі браття і сестри! Сьогодні велике свято Торжества Православ’я, але повне торжество відкриється нам у вічності у всій красі, величі і сяйві. На землі ж Торжество Православ’я полягає в тому, що спасіння можливе тільки в Церкві. І не потрібно вірити тому, що у всякій вірі можна догодити Богові і що всяка віра угодна Богові. Кажучи іншими словами, що правда і брехня, істина і лукавство для Бога є байдужими. Святитель Іоан Золотоустий говорить: «Найсильніша за все на світі Церква, вона захистить і спасе тебе. Церква – це огорожа для овець Христових; поки ти всередині цієї огорожі, ти в безпеці, якщо вийдеш із неї, то тебе розірве лютий духовний звір», а блаженний Августин додає: «Без Церкви можна вірити в Бога, без Церкви можна сповідувати Святу Тройцю, тримати Євангеліє і проповідувати його. Єдине, що не можна зробити без Церкви, – це спастися».
Завершити своє слово, дорогі браття і сестри, хочеться словами святого апостола Павла: «Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує, і з терпінням підемо на подвиг, який чекає на нас, дивлячись на Начальника і Виконавця віри Ісуса, Який замість радості, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого…» (Євр. 12: 1– 2). Амінь.
Ієрей Василь Деркач