“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Тлумачення 50-го псалма

“Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї і з великого милосердя Твого прости провини мої. Особливо обмий мене від беззаконня мого і від гріха мого очисти мене” (Пс. 50, 1-4).

Допустившись багатьох великих гріхів, Давид просить відпущення їх. Він не впадає у відчай, а кається. Чим пильніше дивився він у глибину своєї совісті, тим болючіше бачив свою гріховну рану. Тому він серед каяття благає Бога омити і очистити заподіяні гріхи.

“Бо беззаконня моє я знаю і гріх мій повсякчас переді мною. Проти Тебе Єдиного я згрішив і лукаве перед Тобою вчинив, отже, праведний Ти в слові Твоїм і справедливий в присуді Твоїм” (5-6).

Давид зворушений думкою про милість Божу і, хилений нею до каяття, усвідомлює гріхи свої з допомогою заповідей і милості Божої. Давид не тільки зрозумів і визнав гріхи свої: він має їх постійно в пам’яті і так ними обтяжений, що вони завжди були перед його очима і совість не давала йому спокою. Він прислухався до її докорів, щоб смиренно і щиросердно каятися і очиститися від своїх гріхів, бо у цьому єдиний спосіб звільнитися від мук сумління.
Гріх Давида був, по суті, зневагою величі Божої і злом перед очима Його, тому псалмоспівець готовий прийняти кожний присуд Божий. Подібно до Давида, і ми повинні не шукати виправдання своїм гріхам, тим більше, що чинимо гріх перед лицем Божим у відповідь на Його милості.

“Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя. Бо Ти істину полюбив єси, невідоме й таємне мудрости Твоєї явив Ти мені” (7-8).

Дальшу основу своєї надії на милість Божу Давид знаходить у тому, що вже від зачаття гріх живе у ньому. Бог любить істину, тому Він дав нам закон, але він тільки тоді може бути виконаний в житті псалмоспівця, що відпав від істини, коли Бог спершу простить йому гріх і подасть благодать для праведного життя.
Ми, християни, благаючи в Бога прощення гріхів, підкреслюємо, як і Давид, гріховну схильність нашого походження. Серцевідець Господь знає слабку природу нашу, нещирість не може сховатися перед Ним.

“Окропи мене ісопом – і очищуся, омий мене – і стану біліший від снігу. Дай мені почути радість і веселість, і зрадіють кістки мої упокорені” (9-10).

В’язкою гілок ісопу, омоченою в крові жертовної тварини, окроплювали люди себе і предмети для очищення (Вих.12,22; Лев.14,4-7).

Молячись словами Псалма, просимо Бога, щоб Він зцілив наші зранені душі ласкою своєю, щоб ми могли почути це в сумлінні, зрадіти душею, впевнитись, що ми видужали духовно.

“Відверни лице Твоє від гріхів моїх і прости всі беззаконня мої. Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму” (11-12).

Дух і серце можуть затвердіти в гріхах, як камінь, коли з ними поєднується погорда, яка навіть величається гріхами проти Бога і людей, і її слід викорінювати смиренням.

“Не відкинь мене від лиця Твого, і Духа Твого Святого не відніми від мене. Поверни мені радість спасіння Твого і духом могутнім укріпи мене” (15-14).

Молячись так, ми просимо Бога, щоб Він не відмовив нам у Своїй любові й догляді, дарував нам духа щирості й мужності, щоб ми встояли на шляху святості.

“Навчатиму беззаконників шляхів Твоїх, і нечестиві навернуться до Тебе. Визволи мене від вини кривавої, Боже, Боже спасіння мого, і язик мій сповістить хвалу Твою” (15-16).

Гріх Давида був великий, тож він обіцяє прикладом свого каяття навертати людей, які порушують заповіді Божі.

Господь прийняв покаяння Давида, але через пролиття ним крові не дозволив йому побудувати Єрусалимський храм (1 Пар.22,8).

“Господи, відкрий уста мої і язик мій сповістить хвалу Твою (17) – Давид кається і молиться, щоб Господь відкрив уста його, немовби закриті від полону гріховного і гніву Божого. Тільки після слів і погроз пророка Нафана Давид наважується хвалити Бога. Так і кожна людина у покаянні повинна хвалити Бога.

“Бо коли б Ти жертви забажав, приніс би я: всепалення Ти не бажаєш, жертва Богові – це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш” (18-19).

Старозавітні жертви були встановлені Самим Богом, щоб прообразувати жертву Спасителя. Від такої віри залежала вся сила цих жертов, як говорить апостол Павло: “Закон вихователем був до Христа” (Гал. 3,24).

Ми, християни, покликані милістю Божою до покаяння, повинні також сполучати його з молитвою церковною і особистою, Таїнство покаяння з причащанням Пречистого Тіла і Крові Христової.

“Ущаслив, Господи, благоволінням Твоїм Сион, і хай збудуються стіни Єрусалимські. Тоді буде угодна Тобі жертва правди, приношення і всепалення: тоді покладуть на жертовник Твій тельців” (19-21).

Давид каявся і молився, щоб Господь відпустив йому гріхи, дарував сили бути стійким у добрі, помилував за пролиту кров. Він просить Бога, щоб його покаяння і помилування послужили його родині, Єрусалиму і всім людям.

Подібно до Давида, кожний християнин повинен молитися за свою родину, Церкву, Батьківщину, старатися вірно служити Богові і ближнім, згідно з Євангельськими заповідями.