Автокефалiя – це споконвiчна форма устрою Вселенської Православної Церкви. Термiн “автокефалiя” – грецького походження, що складається з двох слiв: аутос (cам) i кефалi (голова, глава, край, вершина, джерело) – “сам собi голова” або “сам керую”. Саме це виразно з’ясовує статус автокефальної Церкви: це незалежна самоуправна i самобутня Церква, яка живе й дiє серед певного народу, певної країни. Православна Церква у всьому свiтi –єдина, хоч має багато окремих самостiйних частин. Однак, усi Помiснi Православнi Церкви самостiйні та незалежнi. Найхарактернiша риса, що вiдрiзняє Православну Церкву вiд Католицизму – це її нацiональнiсть. Кожна Православна Церква – нацiональна, тодi як Католицька Церква – iнтернацiональна. На вiдмiну вiд РКЦ, у Православ’ї нема єдиного адмiнiстративного центру. Так званий Вселенський Патрiархат у Стамбулi-Константинополi має значення швидше координуючого, нiж керуючого центру. Запровадження християнства у його православному виглядi в певнiй країнi зазвичай пов’язують з апостольською наступнiстю, багаточисельними мучениками, сповiдниками, подвижниками благочестя, святими отцями й вчителями Церкви. Ще у текстi Нового Завiту згадується ряд Церков, що iснували ще за апостольської доби: Єрусалимська (Дiян. 8,1), Антiохiйська (Дiян. 11,26), Коринфська (2 Кор. 1.1), Македонська (2 Кор. 1,16), Єфеська (Одкр. 2,1), Смирнська (Одкр.2, 8) та iншi.
Упродовж столiть колись єдина Християнська Церква зазнала подiлiв на автокефальнi помiснi (нацiональнi) Церкви. Одновiрнiсть Православних Церков проявляється передусiм у визнаннi ними Єдиного Зверхника (Голови) – Пастироначальника й Найвищого Архиєрея Iсуса Христа, а також догматiв вiри, що викладенi у Св. Письмi та Св. Переданнi. Цi Церкви мають також єдинi закони (канони): Апостольськi Правила, постанови семи Вселенських та десяти Помiсних Соборiв, правила свв. Отцiв.
Спочатку всi мiсцевi Церкви були незалежним, отже фактично–автокефальними, хоча термiн “автокефалiя” вперше з’явився у V ст. Таким чином, автокефалiя – це не дар, а право кожного православного народу. Пiсля появи у перших столiттях по Р.Х. найдавнiших схiдних Церков – Єрусалимської (в Iзраїлi), Антiохiйської (у Сирiї), Олександрiйської (у Єгиптi), Константинопольської (у Вiзантiї, тепер – Туреччинi) процес формування нових тривав одночасно з вiдпадiнням держав вiд Римської iмперiї. Там виникали власнi Церкви: Кiпрська, Грузинська, Синайська та iншi. Утворення нових помiсних Церков вiдбувалося також на тлi занепаду Вiзантiйської iмперiї: Болгарська, Сербська, Руська (Росiйська), а також внаслiдок розпаду Османської iмперiї: Румунська, Елладська, Албанська. У бiльш пiзнiй час за певних icторичних обставин виникли такi Церкви, як Польська, Чехословацька, Американська.
З плином столiть постiйно змiнювалася полiтична ситуацiя в свiтi, а разом з тим вiдбувалися змiни i в життi Церкви. З’явилося багато нових конфесiй, а деякi – з piзних причин припинили своє iснування. Iнодi новi автокефальнi Церкви поставали з лона вже iснуючих Церков, iнодi ж – вони зростали на цiлинному релiгiйному грунтi . Кожна автокефальна Церква певного народу зазвичай дiє на територiї його країни, але може мати представництва чи окремi парафiї поза її межами для обслуговування своїх вiруючих, що живуть за кордоном. Як нацiональна Церква, вона формує кадри iєрархiї та священства зi свого народу. Як Церква певного народу–така автокефальна спiльнота традицiйно дбає не лише про задоволення його духовних потреб, але й про релiгiйну освiту та культурний розвиток. Етнiчно локальна автокефальна Церква з часом набуває нацiонального характеру, заохочує вiрних до збереження власних обрядiв, традицiй та звичаїв. З особливою повагою нацiональна Церква ставиться до мiсцевих святих, вшановує мiсцевi святинi та релiквiї. Нацiональнi традицiї вiдтворюються у богослужiннi, церковних спiвi, архітектурi, мистецтвi. У цьому аспекті нацiональнi традицiї не шкодять Православ’ю як єдиному вiровизнанню, але є проявом рiзноманiтностi бажаного для Бога прояву людських здiбностей i талантiв. Вселенська Православна Церква – це родина Церков-сестер, повнiстю незалежних, рiвноправних, об’єднаних спiльнiстю вiровчення, канонiв та богослужбового чину.
Царгородський архиєпископ з VI ст. має титул Вселенського Патрiарха, але це не надає йому жодної особливої влади i є лише визнанням iсторичної ролi Царгороду в iсторiї свiтового Православ’я. Автокефальнi Церкви перебувають мiж собою у догматичному та канонiчному зв’язку, визнають загальноприйнятий церковний устрiй (з можливими мiсцевими особливостями). Коли першоiєрархом певної Церкви стає нова особа, то про це повiдомляються вci iншi Помiснi Церкви. Спiльнi для всього Православ’я питання вирiшуються повнотою Православної Церкви на Соборах чи нарадах представникiв усiх автокефальних Церков У нашi днi накопичилось багато питань у галузях мiжцерковних взаємин, церковного статуту, богослужбового чину, календаря, постiв, моральних проблем сучасного свiту, задля вирiшення яких необхiдна спiльна думка всiх автокефальних Церков. З цiєю метою тривалий час ведеться пiдготовка Вселенського Собору.
У сучасному свiтi icнує 14 Помiсних (автокефальних) Церков, чия самостiйнiсть i канонiчнiсть не оскаржується нiким у православному свiтi та 1 Церква – в Америцi, чий автокефальний статус визнається не всiєю повнотою Православ’я. “За честю” Православнi Церкви посiдають мiсця згiдно священного диптиху, щодо якого також нема однодумностi у православному суспiльствi. Наприклад, за диптихом Константинопольської Церкви 6-е мiсце належить Сербськiй Церквi, 7-е – Румунськiй, 8-е – Болгарськiй, 9-е –Грузинській; у диптиху ж Російської Церкви Грузинській Патріархії належить 6-е місце, Сербській – 7-е, – і т.д. тому за диптихом Константинопольської Церкви автокефальні Церкви розмістилися у такому порядку:
1) Константинопольська, 2) Олександрійська, 3) Антіохійська, 4) Єрусалимська, 5) Російська, 6) Сербська, 7) Румунська, 8) Болгарська, 9) Грузинська, 10) Кіпрська, 11) Елладська 12) Албанська, 13) Польська, 14) Чеських земель та Словаччини. А за диптихом Росiйської Церкви перелiк має наступний вигляд: 1) Константинопольська, 2) Олександрiйська, 3) Антiохiйська, 4) Єрусалимська, 5) Росiйська, 6) Грузинська, 7) Сербська, 8) Румунська, 9) Болгарська, 10) Кiпрська, 11) Елладська (Грецька), 12) Албанська, 13) Польська, 14) Чеських земель та Словаччини, 15) Православна Церква України.