У ті хвилини, коли Христос був у опльований натовпом, був битий, засуджений суддями, які шукали не істини, а лише потіхи і влади, Вона не засумнівалася ні на мить, що Її Син – істинний Бог, що сила Божа здійснюється в немочі, що і зараз Він іде несповідимими шляхами до слави Своєї, не до слави людської, але до прославляння самого людства… Саме Пресвята Богородиця Своїм прикладом і силою Своєї молитви захищала і зміцнила сотні і тисячі людей, які звернулися до Неї за допомогою у вирішальний момент життя.
У суботу п’ятого тижня Великого посту ми молимося перед образом Пресвятої Богородиці, просимо у Неї допомоги. Але як саме і в яких випадках нам слід звертатися до Богоматері? Для того, щоб відповісти на ці питання, звернемося до історії перших століть християнства і постараємося там знайти насіння, з якого проросло благокринне древо Акафіста і молебних співів, що звертають до Пречистої Діви людське серце, висловлюють прохання про отримання від Неї допомоги в багатьох випадках цього тимчасового життя.
Прості, малоосвічені люди, що стали першими християнами, жили в ті часи, коли правителі-язичники переслідували їх за віру в втіленого Господа. Ці християни не мали такого обширного пласта богослов’я, який був розроблений в наступні століття, і яким сьогодні можемо безперешкодно користуватися ми. Давайте уявимо, що такого простого чоловіка, викритого в сповіданні християнства, хапають римські воїни і відводять в палац префекта. Цей префект – інтелектуал, досвідчений в писаннях мудреців і філософів, добре пам’ятає події останніх років, і, особливо, історію і обставини страти одного іудея на ім’я Ісус, навколо особистості Якого було так багато скандалів. І ось перед правителем, у присутності ката, поставлений черговий послідовник нової єресі іудейського толку. Тепер звернемося до того, що відбувається в душі цього християнина, який опинився перед обличчям смерті. Йому пропонують відмовитися від його уявного Бога, Який був убитий на Хресті, потім Тіло Його за допомогою фальсифікації вкрадено з могили, а всім оточуючим оголошена неймовірна брехня: «Христос воскрес! Він – Бог!»
Що залишається робити неосвіченому простолюдинові, що стоїть перед уявною бездоганною аргументацією на користь безглуздості всіх його переконань, та ще й приправленою витонченими риторичним фігурами, що облачають світлу Христову істину в чорні одежі невігластва? Здоровий глузд підказує, що потрібно зберегти своє життя. Страх перед можливими муками підсилює це судження, а брак часу на роздуми остаточно підписує рішення: відректися від Христа.
Є лише один засіб придушити в собі такі думки в страшний момент вибору – це віра. Тільки тверда віра може заглушити намагання розуму, чіпляється за це життя всіма можливими способами. Адже є людина, котра своїм особистим прикладом від початку зберегла свою вірність Христу, віру в Його Божественність. Це – Пресвята Богородиця, мати Господа Ісуса Христа. Ось чиє життя дає безсумнівну підставу нашій вірі у втіленого Бога.
Діва Марія народилася від простих людей, відкинула всі спокуси світу, киплячого у своїй злобі до всіх, хто посміє відмовитися від його утішних гріховних насолод. Коли Її Син вийшов на служіння, Богородиця часто зверталася до Нього з проханнями, як до правдивого Бога. Вона допомагала зробити вибір нашим ближнім, вибір – залишитися з Христом , прийняти мученицький вінець, але не зрадити Господа.
Треба пам’ятати , що і для нас часи благоденства можуть досить скоро перемінитися на годину лютих гонінь. І перед таким же вибором можемо опинитися ми. Але у Богородиці ми можемо і повинні просити допомоги , не тільки стоячи перед гонителем, але і опинившись в будь-яких життєвих труднощах. Нам слід звертатися до Пресвятої Діви Марії точно так само, як діти звертаються до власної матері. Ми ж знаємо, як у дитинстві, бувало, накоїш що-небудь, про це дізнаються батьки, і ось, у дворі тебе вже чекає суворий погляд батька. І весь день до будинку ні ногою. А до вечора стоїш біля хвіртки; темніє, холодно стало; компанія твоїх друзів розійшлася по домівках; ти розумієш, що все одно доведеться повернутися – адже і поїсти, і поспати хочеться. А покарання боїшся! Залишається тільки один порятунок – якщо на ганок вийде мати. Її-то точно можна буде вблагати, щоб тебе не карали…
А вона обов’язково вийде, і вислухає, і пробачить, і батька ублагає. І коли приходить бажане прощення, як сильно змінюється твоє життя! Входиш в будинок як ніби в перший раз, з острахом, але вже не страхом покарання, але боязню зробити щось неприємне близьким; і думаєш: «Завтра не повернуся знову в цю компанію, адже вона позбавляє мене найдорожчого – тепла, доброти і злагоди в рідному домі!»
Проходять роки, ми дорослішаємо, здається, все: пішли радісні часи дитинства, і нікому тепер нас прощати. Але ж буває у людини такий стан, коли залишишся наодинці з собою, і запитаєш: «Ну чому я такий поганий, Господи? Як хочеться стати хорошим!» Але своїми силами нічого доброго зробити не виходить. З іншого боку, до Бога звертатися теж боязно; здається, що Він скоріше покарає, ніж помилує, побачивши всі скоєні мною капості. І залишаємо все як є. Тим часом в душу тихо закрадається смуток. Дорослішаючи таким чином, ми перестаємо бути християнами. Бо християни – це завжди діти Божі. А ми часто по немочі, через невігластво, гнівимо Отця, і точно так само, як колись, боїмося прийти за прощенням. Але ж у нас є Матір Божа, Вона завжди послухає і ублагає Господа, щоб Він простив нас. Треба згадати про Неї, нашу єдину надію, і помолитися, попросити підтримки. І неодмінно допомога прийде, знову в душу повернуться і радість, і мир, і сили до виправлення. Потрібно тільки вірити.
І ми з вами, разом з хором сонму мучеників, які постраждали за Христа, вимовимо ці найдорожчі серцю слова: «Пресвята Богородице, спаси нас! Багато бо може молитва Матері до благосердя Владики!».
Підготував священник Василь Деркач