Основною темою четвертої неділі посту колись була притча про Доброго самарянина. Про це свідчать літургійні тексти, якими молимося у цю неділю – багато з них є алюзією саме на цю притчу. Незважаючи на те, що притча про Доброго самарянина сьогодні читається у 25 неділю після П’ятидесятниці, а четверта неділя посту має своє Євангельське читання (Мк. 9, 17-31), все ж у четверту неділю Великого посту та весь наступний тиждень літургійно згадуємо головних персонажів притчі про Доброго самарянина та через призму дійових осіб притчі дивимося на власний духовний стан.
У сьомій пісні канону Утрені цієї неділі співаємо: Розум мій опанували помисли неприкаяні і, поранивши пристрастями, зоставили мене мертвенного з безліччю гріхів, але, Спасе, зціли мене. Відразу видно з цього тропаря канону, як і з багатьох інших текстів четвертої постової неділі, що ми ототожнюємо себе отому чоловікові, що на нього напали розбійники по дорозі з Єрусалиму до Єрихону. Притча говорить нам, що чоловік був побитий людьми-розбійниками (див. Лк. 10, 30), тоді як згаданий вище тропар виявляє всецілу трагедію людини, яка начебто сама себе по-розбійницьки побила. Для того, щоб розум людини опанували, наче розбійники, помисли неприкаяні, людина мусить дати на це дозвіл. Лихі думки, які є зовні від людини, приходять до неї незалежно від її волі, але вони не можуть опанувати людський розум без волі людини. Це одне, коли лихі думки надходять і ми їх відкидаємо, і зовсім інше, коли ми їх приймаємо для того, щоб обдумати. Якщо ми їх приймаємо, ці думки спочатку опановують розум, а потім стають пристрастями, які у свою чергу спонукають на безліч гріхів – лихих вчинків та слів. Усе це настільки зранює людину, що вона стає духовно мертвенною. І що найгірше, це все діється зі згоди людини. Це подібно на те, якби чоловік з Христової притчі, побачивши розбійників, сам дозволив їм побити себе та залишити напівмертвим. Хіба не абсурд? Абсурд. Саме це хочуть вказати нам літургійні тексти постової неділі.
З іншого боку, наскільки б великою не була вина кожного з нас, які стали пораненими через власну згоду на духовне поранення, Господь не полишає нас напризволяще. У багатьох тропарях канону Утрені кличемо до Христа, щоб Він, наче Добрий самарянин, змилувався над нами. І Він змилувався. І то значно більше, ніж Добрий самарянин з Його притчі. Якщо самарянин доглянув пораненого, то Господь віддав життя за поранене людство. Якщо самарянин витрачав кошти на догляд, то Господь витратив тіло і душу. Ось як про це говорять тропарі восьмої пісні канону Утрені: Прийшов єси на землю з небес, Спасе, змилостивившись наді мною, ударами уразливих гріхів цілком пораненим, Щедрий, і вилив єси на мене, Христе, милість Твою; Тіло й душу Ти, Владико Спасе, дав на викуп мене, мечем гріхів пораненого, і спас мене із незціленних ран, як Милостивий.
Літургійні тексти четвертої неділі Великого посту, отже, виявляють нам подвійну правду: про наш абсурдний дозвіл розбійникам (нечистим духам) ранити нас і про немислиму милість Господа рятувати нас собою від смерті.