У третю неділю Великого посту, ми разом з повнотою Православної Церкви звершуємо поклоніння Чесному і Животворчому Хресту.
«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико – співає Церква, – і святеє Воскресіння Твоє славимо». У цих коротких словах викладене усвідомлення нами глибокого зв’язку між Хресною жертвою Спасителя, між Його добровільно прийнятими стражданнями і смертю – та Його Воскресінням.
Пророк Ісая за багато століть до Різдва Христового сповіщав про Жертву Спасителя: «Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби, а ми думали, що він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53: 4-5). Будучи безгрішним Сином Божим, Спаситель терпить зраду, несправедливе осудження, приниження, страждання і смерть на Хресті – заради нас, заради зцілення нашої ураженої гріхом та підвладної злу людської природи від рабства дияволу і від смерті.
Спаситель на Хресті багатьом здавався безсилим, а Його розп’яття – ознакою поразки. «Інших спасав; нехай спасе Себе, якщо Він Христос, Божий обранець» (Лк. 23: 35) – так глузували з Нього. І справді – чи не здається шлях жертовності та самовідречення ознакою слабкості, безсилля? Відповідь на цей сумнів дає нам Господь через слова, які Він промовив до апостола Петра, котрий вихопив меч, щоби захищати Ісуса від арешту: «Чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені більш як дванадцять легіонів ангелів? Як же тоді збудуться Писання, що так повинно бути?» (Мф. 26: 53-54).
Що ми дізнаємося з цих слів? Що смирення і жертовність Господа Ісуса Христа – не вимушені безсиллям чи нездатністю опиратися обставинам. Бо Петро з любові до Учителя хотів захистити Його від арешту та осудження з допомогою власної сили, вихопивши меч. А Господь ніби каже йому: «Хіба ти думаєш, що Бог не має сили? Не твій меч, але більш як дванадцять легіонів ангелів може зараз же постати на Мій захист! Але сила Моя не в цьому, а у підкоренні волі Отця!»
Багато хто і в нинішній час, як і тоді, думає, що смирення та покладання на волю Божу – це ознака слабкості. Однак Христос своїм прикладом показує, що це і є справжня сила, яка одна перемагає не наслідки зла, але його причину.
Ще один важливий урок з цих слів – настанова нам, що всі події людської історії відомі Богові, і Він діє не так, як люди, бо вони не знають майбутнього та лише намагаються роздивитися його обриси, спираючись на досвід минулого і припущення. Бог знає все, а тому кожна подія, кожна мить історії не є випадковістю. Якщо Господь допускає щось тепер, то не від безсилля, але знаючи, як обернути це до добрих наслідків. В цьому і є промислительна дія Божа: всякому добру Він допомагає, а зло, яке виникає через віддалення від добра, зупиняє та обертає до добрих наслідків.
Отже, поклоняючись Хресту Господньому, ми знову і знову нагадуємо собі, що справжня сила, яка здатна перемагати зло і всі його наслідки – лише в Бозі. І ми можемо стати переможцями, лише підкоривши себе Богові, виявивши смирення перед Ним, добровільно віддавши свою волю – у руки Божі. Гріхопадіння у цей світ прийшло через гордість, через бажання людини без Бога та проти Його волі стати «як боги». Тому спасіння можливе лише через усвідомлення нашої власної немочі, що спонукає нас повернутися до Бога, Який турбується про кожного з нас і про все людство, і сила Якого, за свідченням апостола Павла, «виявляється в немочі» (2 Кор. 12: 9).
Тож зрікаючись сваволі, віддаючи себе в руки Божі, покладаючи на Нього всю свою надію, взявши хрест свій, йдімо за Христом. І як Він переміг – так і ми разом з Ним будемо переможцями, і після скорботи прийде радість Воскресіння.
Амінь!
Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України
Епіфаній