Всемилостивий Господь наш Ісус Христос, прийшовши у цей світ, замість старозавітного заклику до помсти: «Око за око, зуб за зуб» (Вих. 2: 24) приніс закон прощення і любові навіть до ворогів: «А Я кажу вам: Любіть ворогів ваших» (Мф. 5: 44). Яка велика різниця! Спробуймо задуматися над поняттям прощення у Святому Євангелії. Спаситель говорив, що жодна жертва є немила Богові, якщо людина, яка її приносить, на когось тримає у собі гнів. «Я ж кажу вам, що всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду… Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що твій брат має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм і тоді прийди і принеси дар твій» (Мф. 5: 22-24).
Христос навчає нас, що ми завжди повинні прощати ближньому його провини. Коли підійшов до Нього апостол Петро і запитав: «Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи до семи разів? Ісус промовив до нього: Не кажу тобі: До семи разів, але до сімдесяти разів по сім» (Мф. 18: 21-22). У Господній молитві ми просимо: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Якщо ми не простимо нашим ближнім, то і нам Господь не простить. Ось чому перш, ніж молитися Господню молитву, потрібно нам подумати, чи ми свідомо говоримо ці слова. Прощення нашим винуватцям є умовою Божого прощення наших провин. Це дуже добре бачимо у притчі про немилосердного боржника, якому господар прощає великий борг, а той не хоче простити своєму співтоваришеві незначний борг. І фінал такий: «Розгнівавшись, господар передав його мучителям, аж поки йому не поверне всього боргу. Отак і Мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого» (пор. Мф. 18: 23-35).
Прощення виключає осуд, дорікання чи пригадування комусь завданої образи. Ісус Христос прощає жінці, яку спіймано на перелюбі. У законі Мойсея наказано таких каменувати, а Ісус не дорікає, не моралізує, а тільки мовить до неї: «Іди і більше не гріши» (Ін. 8: 11). Коли Петро трикратно відрікається Христа, то Ісус ні словом йому не дорікає, а тільки, «обернувшись, глянув на Петра…» (Лк 22: 61).
А чи ми прощаємо так само? Скільки разів у нас просять прощення, а ми відтягуємо, поки ближній нам «ніг не поцілує». Або перш, ніж простити, всю історію від початку до кінця знову розказуємо, щоби ще більшого болю завдати іншому.
Вершиною науки Христа про прощення є Його останні години життя на землі. Вмираючи у страшних муках на хресті під глузування юрби, Ісус каже: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять” (Лк 23, 34). Своїм прикладом Він заохочує нас Його наслідувати.
Багато з нас, християн, часто дивимося на все очима світу, вважаючи, що першому попросити прощення, першому простягнути руку примирення – це ознака боязливості, приниження. У світі, коли хтось когось вдарить, то не відповісти на удар ударом – це вияв слабкості. А як насправді?
У християнському розумінні простити першому – це великий мужній крок. Тільки людина справді духовна має силу волі й духа побороти себе, відкинути образу і сказати: “Прости”, – навіть якщо не відчуває своєї вини.
Ісус назвав Іуду Своїм другом, коли той прийшов до Гефсиманського саду з військом, щоб Його зрадити. Таким чином Христос простив Своєму зраднику і дав йому останню нагоду до навернення.
Простити слід обов’язково і то негайно, бо потім може бути пізно. Святий апостол Павло говорить: «Нехай сонце не заходить у гніві вашому» (Еф 4, 26). Простити – це не просто забути. Забути без прощення – це те саме, що носити у своєму серці приховану хворобу, яка раніше чи пізніше себе проявить.Простити – це не тільки сказати: «Прости» чи «Пробачаю». Як, наприклад, учителька в школі викликає на середину класу хлопців, які на перерві побилися і заставляє їх перед усіма помиритися. Вони подали взаємно руки, але повного прощення у їхніх серцях ще немає. Інколи ще кілька днів на вулиці продовжують з’ясовувати свої стосунки.
Отож, прощення – це не тільки сказати певні слова. Це полюбити цю людину і відновити з нею стосунки. Тому, любімо більше і щиріше, то й прощати зможемо швидше. Амінь.
ієрей Василь Деркач