В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Того, хто вигнаний був вперше із раю, Господи, через вживання плоду дерева, ввів єси знову Хрестом і страстями Твоїми, Спасе і Боже мій, ним же нас утверди для звершення посту в чистоті душевній і Божественному Воскресінню поклонитися, — Пасці спасительній, молитвами Тієї, Яка Тебе народила. Такими словами короткого недільного Екзапостиларія розкривається глибокий зміст сьогоднішнього воскресного дня, в який Православна Церква згадує сумну подію Адамового вигнання із раю, і називається цей день Неділею Сиропусною або Прощеною.
Сиропусна вона тому, що являється передднем початку Великого посту, коли християни востаннє перед Пасхою вкушають молочну їжу, і починають свій великопосний подвиг. Прощеною ця неділя є тому, що в сьогоднішній день кожен побожний віруючий, вшановуючи древню традицію, яка бере свій початок з IV ст., коли у світі було засноване чернецтво, звершують у храмах чин прощення, під час якого благають пробачення один в одного і, прощаючи своїм ближнім провини їхні, починають святу Чотиридесятницю.
Свята Чотиридесятниця встановлена Церквою для того, щоб кожен християнин, утримуючись від марнослів’я, тілесних насолод, пристрастей душевних та тілесних, зміг зануритися у роздуми про Бога (Богопізнання); випробувати свою силу волі в утриманні від гріхів; у полум’яній молитві пом’янути душі тих, які відійшли у вічність; в таїнствах покаяння та Євхаристії отримати прощення своїх гріхів і з’єднатися зі Спасителем. Згадуючи найжахливіші події з історії існування людства, коли представники роду людського віддали на ганебну смерть Сина Божого, ми повинні, вдумуючись в покаянний зміст постових богослужінь, співстраждати з Ним і, терпеливо пройшовши нашу духовну хресну дорогу та Голгофу, гідно зустріти світле Христове Воскресіння. Саме з таких причин у Біблійні часи були встановлені пости.
Перший піст Господь Бог встановив ще у раю для першоствореної ”за образом Своїм і за подобою Своєю” людини (Бут. 1. 26-27) — Адама, якого Творець привів на світ, щоб він і його нащадки осягнули вічне блаженне життя у Царстві Небесному, приготовленому людям ще “від початку створення світу” (Мф. 25. 34).
Якщо Триєдиний Господь сотворив людину “за образом Своїм” (Бут. 1. 27), наділивши її безсмертною душею — частичкою Свого Божества, Вічності, образу Свого: “І сотворив Господь Бог людину з пороху земного, і, вдихнув Господь в уста її дихання життя, і стала людина душею живою” (Бут. 2. 7), то подобу Божу і вічне блаженство у Царстві Небесному Адам та його нащадки повинні були здобути своїм життям у земному райському саду. Однією із умов людськкого Богоуподібнення було дотримання заповіді Божої, якою Отець Небесний і встановив для прародичів перший піст: “І заповів Господь Бог людині, говорячи: від всякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в день, в який ти вкусиш від нього, смертю помреш” (Бут. 2. 16-17). Також, за повелінням Господнім, людина у раю повинна була споживати лише насіння трав польових та плоди не заборонених дерев (Бут.1. 29-30), не проливаючи крові й не вживаючи м’яса тварин, адже у Едемському саду між людиною, рослинним та тваринним світом була абсолютна гармонія. Перші люди у Божественному саду не відчували ніякого дизкомфорту, а найбільшю для них радістю і насолодою було Богоспоглядання та Богоспілкування, бо Отець Небесний щодня являвся Адаму і Єві “під час денної прохолоди” (Бут. 3. 8), навчаючи прародичів наших, як їм жити, щоб досягнути Богоуподібнення. Своїм постом у райському саду перші люди повинні були утвердити сили своєї свобідної волі та доказати свою повну вірність і відданість їхньому Творцеві.
Найголовнішим завданням прародичів у раю для осягнення ними Богоуподібнення та Блаженної вічності було те, щоб,, плодячись, розмножитися і наповнити землю (Бут. 1. 28); панувати над усім створінням Божим і обробляти землю (Бут. 1. 26-28; 2. 8, 15); сприйнявши науку від Бога, передати її своїм нащадкам та проявити найдосконалішу любов, і таким чином, досягнути досконалості. Тільки після цього вінець Божого творіння міг, освятившись, обожествитися, “стати, як боги” (Бут. 3. 5).
Диявол позаздрив блаженному життю людини у раю і, явившись Єві в образі підступного змія, запропонував їй інший, простіший, але противний Богові, шлях до Богоуподібнення. Спокушаючи жінку, змій запропонував їй спожити плід із забороненого Богом дерева і “стати, як боги, знаючи добро і зло” (Бут. 3. 5). Не встоявши перед диявольською спокусою, Єва та Адам переступили єдину заповідь Отця Небесного,, споживши не благословенного плоду. Порушивши перший, встановлений Творцем у раю піст, прародичі стали прокляті (Бут. 3. 16-17) та, отримавши обітницю про майбутнє Спасіння (Бут. 3. 15), були вигнані з Едемського саду, щоб не мати доступу до дерева життя: “І прогнав [Господь Бог] Адама, і поставив на сході біля саду Едемського Херувима і полум’яний меч, який повертався, щоб охороняти шлях до дерева життя” (Бут. 3. 24).
Якщо перший чоловік — Адам та його нащадки втратили насолоду райського життя та Богоспоглядання через споживання плоду із забороненого дерева (порушення посту), то провідник Ізраїльського народу — святий пророк Мойсей через духовне очищення сорокаденним постом (Вих. 24. 18), сподобився бачити Бога на горі Синай, під час отримання Синайського Законодавства та “двох кам‘яних скрижалей откровення, на яких написано перстом Божим” (Вих. 31. 18; 24. 2) для Ізраїльського народу. Тому сьогодні в одній із Хвалітних стихир на Утрені Церква співає: ”Адам із раю відганяється, плоду причастившись, як непослушний; Мойсей Боговидцем був, постом очі душевні очистивши…” (стихира на Хвалітних).
Іншими взірцями Старозавітного посту є спочатку піст майбутнього Ізраїльського царя — святого пророка і псалмоспівця Давида, який, дізнавшись про смерть царя Саула, його сина Іонафана та множества синів Ізраїлевих у бою з Амаликітянами, “схопив одежі свої і розірвав їх, також і всі люди, які були з ним; і голосили, і плакали, і постилися до вечора в пам’ять про Саула і про сина його Іонафана, і про народ Господній, і про дім Ізраїлів, що полягли вони від меча” (2 Цар. 1. 11-12). Пізніше, воцарившись над Ізраїлем, святий пророк Давид спіткнувся і важко згрішив перед Богом, за що Господь хотів припинити його царювання та земне життя. Але, будучи напоумлений іншим пророком, цар, постячись, щиро каявся, про що й співав у своїх Псалмах: “Я їм попіл, як хліб і пиття моє я розчиняю зі сльозами моїми” (Пс. 101. 10).Зглянувшись на піст та щире розкаяння царя Давида, Господь простив його, продовживши дні життя його та царювання над боговибраним народом.
Святий пророк Неємія, дізнавшись про важкий стан свого народу після повернення Ізраїльтян із Вавілонського полону та про зруйнування стін Єрусалиму, “сів і заплакав, і сумний був декілька днів, і постився, і молився перед Богом Небесним” (Неєм. 1. 4), сповідаючись Господу у своїх гріхах та беззаконнях свого народу. Завдячуючи цим духовним подвигам, пророк знову прихилив милість Божу до синів Ізраїля й підняв людей на відбудову святого міста (Неєм. 1-4).
Яскравим прикладом посту заради покаяння являється піст жителів великого міста Ніневії. За днів пророка Іони в Ізраїльському царстві було велике місто Ніневія, все населення якого вело злий, насильницький спосіб життя. Насилля цього народу досягнуло до неба, і Господь послав Свого пророка Іону, щоб попередити жителів про знищення їхнього міста і його населення. Почувши проповідь Іони, ніневітяни разом із царем своїм наклали на себе строгий, сорокаденний піст. Зглянувшись на розкаяння цих людей, Господь простив їх і зберіг їхнє місто неушкодженим (Іон. 3. 5-10).
Заради зовнішнього виконання Закону Божого, Старозавітні фарисеї і книжники двічі на тиждень постили (Лк. 18. 12), хоча, за словами Спасителя, робили це лицемірно, лише на показ людям і для своєї похвали, через що й були осуджені Богом (Мф. 6. 16).
Першим Новозавітним посником був святий пророк, Іоан Хреститель, який подвизався у Йорданській пустелі в місцевості Віфавара (Ін. 1. 28). Будучи “голосом вопіющого в пустелі” (Мф. 3. 3; Лк. 3. 4;;Ін. 1. 23), “прийшовши перед Богом в дусі та силі Іллі” (Лк. 1. 17), Предтеча Господній “сповнився Духа Святого ще з утроби матері своєї” (Лк. 1. 15), а пізніше жив у печері пагорба Аєрмон, з якого був забраний на Небо святий пророк Ілля. Проповідуючи на Йордані покаяння і, хрестячи людей на відпущення їхніх гріхів, святий Іоан Хреститель, немов би за всіх, хто до нього приходив, строго постив: “не пив ні вина, ні сікера” (Лк. 1. 15), живучи під палючим сонцем Йорданської пустелі, “мав одяг з верблюжої шерсті і пояс шкіряний на бедрах своїх, а їжею його були акриди і дикий мед” (Мф. 3. 4). Піст святого Іоана Предтечі, як і вся його проповідь, були присвячені покаянню на відпущення гріхів та приходу Царства Небесного. Тому кожна проповідь Хрестителя Господнього розпочиналася словами: “Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне” (Мф. 3. 2)
Адамів піст, в якому прародич наш не встояв у раю, продовжив Христос Спаситель в Юдейській пустелі, коли перед одним із найважливіших моментів Свого земного життя — виходом на суспільне служіння, після прийняття Хрещення у Йордані, “Духом був поведений у пустелю”, де сорок днів і ночей постив, а в кінці посту зголоднів і був спокушуваний сатаною (Мф. 4. 1-11; Мк. 1. 12-13; Лк. 4. 1-13). На відміну від Адама, Месія цей піст і спокуси витримав. З цього моменту “приходить час [Спасителя]” (Ін. 2. 4), і Він, дізнавшись , що Його Предтеча — Іоан Хреститель ув’язнений, виходить на несення Своєї місії — Спасіння роду людського від первородного гріха та духовної смерті.
З цього часу Господь Ісус Христос, як другий Адам, продовжує виконувати те, чого не виконав прародич в Едемському саду , щоб увійти самому та ввести своїх нащадків із земного Раю у Небесне Царство Блаженства. Витримавши замість Адама піст і спокуси, Спаситель вибере Собі, як ніби нащадків першої людини, дванадцятьох найближчих учеників, яких почне навчати духовного життя і удосконалення; проповідуватиме вічне і всеперемагаюче почуття — християнську любов, підтверджену добрими ділами; зцілятиме найрізноманітніші невиліковні людські недуги, творячи неймовірні чкдеса; пізніше зішле на учеників Духа Святого, Який поведе їх по цілому світу проповідувати і передавате це вчення всьому створінню. Але перед тим Господь покаже взірець найдосконалішої любові, про яку скаже: “Немає більшої любові понад ту, як хто душу свою покладе за друзів своїх” (Ін. 15. 13). У цій любові Христос принесе Себе в жертву, зазнавши спасительних Страстей, животворчої Смерті, тридневного погребіння та преславного Воскресіння. Воскреснувши із мертвих, Син Божий освятить людську природу, прославить, вознесе її на Небо і посадить праворуч Отця, ввівши її у лоно Пресвятої Тройці. Ось що повинен був зробити Адам у Раю, і чому, спокушаючи Єву, сатана сказав: “ви будете, як боги” (Бут. 3. 4).
Своїм перебуванням у пустелі Господь Ісус Христос показав Своїм послідовникам — християнам приклад найдосконалішого посту, якого і всі християни повинні дотримуватися перед найважливішими моментами чи то загально-Церковного, чи то особистого життя. Тому Свята Церква, з розвитком християнських богослужінь та Уставів, встановила для своїх чад одноденні й багатоденні пости. Одноденними постами є середа і п’ятниця, протягом цілого року, крім декількох тижнів загальниць. У середу християни витримують піст на згадку про найганебнішу подію в житті людства, коли Юда Іскаріотський зрадив Ісуса Христа, видавши Його за тридцять срібняків первосвященикам на розп’яття. Кожної п’ятниці ми зберігаємо піст, згадуючи спасительні Страсті Сина Божого, які Він переніс ради нашого спасіння в цей день. Одноденними постами ще є: Навечір’я Богоявлення (18 січня); день пам’яті знайдення Чесних Древ Хреста Господнього (14 серпня); в день Усікновення голови Іоана Предтечі (11 вересня) та строгий піст у свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.
Багатоденними ж постами у Православній Церкві є: Успенський піст, який триває з 14 по 25 серпня. Цей піст християни витримують в пам’ять про Успіння Божої Матері та Її переселення від землі на Небо. Наступний — Різдвяний піст, що триває з 28 листопада по 6 січня. У цей піст Православний люд готує себе для достойної зустрічі Новонародженого Богомладенця, Який щороку невидимо народжується заради нашого спасіння. Наступним багатоденним постом являється Петро-Павлівський піст, який починається у понеділок після Неділі всіх святих і триває до 12 липня, — дня пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла. Цей піст ми зберігаємо в пам’ять мученицької смерті всехвальних апостолів. Найдовготривалішим та найстрогішим постом у році є Великий піст, напердодні якого ми стоїмо сьогодні, і який триватиме до Світлого Христового Воскресіння. Великий піст — це благодатна в Церкві пора покаяння, коли православні християни серед мінорних богослужбових піснеспівів отримують покаянний настрій і, співстраждаючи та співрозпинаючись Христу, духовно перероджуються; омиваючись у таїнстві Сповіді від гріхів, відновлюють своє синівське рідство з Богом Отцем, а у таїнстві Причастя, приймаючи Тіло і Кров Христову, знову стають “храмами Святого Духа” (1 Кор. 6. 19).
Згадуючи сьогодні подію вигнання Адама із раю, сумуючи від втрати блаженного райського життя, кожен православний християнин взиває: “Горе мені, страсна моя душе, як же не пізнала ти хитрості? Як же не відчула ти лукавства і заздрості ворожої? Але потьмарилася розумом і переступила єси заповідь Сотворителя твого” (Сідальний Сиропусної неділі). Однак, дорогі браття і сестри, нехай не печаляться серця ваші, бо Подвигоположник Христос Своїм життям, смертю, Воскресінням та Вознесінням проклав замість Адама нам шлях на Небо. Він відкрив для віруючих в Нього врата Царства Божого, і всіх нас запрошує йти слідом за Ним, звершуючи кожен свій подвиг. Тому разом з усією Церквою натхненно заспіваймо: “Сьогодні час добрих діл явився і при дверях Суддя, не сумуймо, але прийдімо, постячи, принесімо сльози розчулення і милостиню, взиваючи: гріхів наших більше, ніж піску морського, але прости всім, всіх Визволителю, щоб нам отримати нетлінні вінці” (Тропар 3 пісні Канону). Амінь.
Схиархімандрит Пимен (Мензатюк)