Богословська скарбниця

Понад останні 300 років відзначали наші предки, а зараз і ми відзначаємо Новий рік 1 січня. Але так було не завжди.

Більше 400 років початок нового календарного періоду в Київській Русі святкували 25 березня. За старим стилем в цей день православні вірні святкували Благовіщення Пресвятої Богородиці. Потім початок Нового року почали відзначати 1 вересня – за новим стилем це 14 вересня. 

Літочислення, що починається 1 вересня, було затверджено імператором Юстиніаном I в 537 році, а ось офіційний візантійський календар сформували лише при імператорі Василії II Болгаробійці в рік хрещення Русі. Дата ця була прив’язана до індиктіонів Костянтина Великого, обчислення яких починалося саме 1 вересня 312 року.

Що таке «індикт»?

Індикт або індиктіон в перекладі з латинської означає «оголошення». У Римській імперії під цим терміном розуміли величину числа податей, які необхідно зібрати в наступаючому році, тобто це свого роду початок нового фінансового періоду. Незважаючи на імператорські укази, у Візантії існувало дві традиції початку року.

Крім згаданого 1 вересня, більш давньою датою нового календарного циклу вважали також свято Благовіщення. Деякі візантійські хроністи, зокрема преподобні Максим і Феофан Сповідники та Георгій Синкелл, продовжували вважати початком року дату Благовіщення аж до Х століття. З моменту формування календаря при імператорі Василії II він використовувався жителями східної ойкумени аж до падіння Константинополя в 1453 році.

Не складно здогадатися, що більш рання традиція літочислення була прив’язана до річного кола богослужінь, коли зі свята Благовіщення (моменту зачаття і очоловічення Слова) починався спасительний подвиг Сина Божого. Другий варіант мав на увазі ідею переорієнтації на умовну дату створення світу. Однак, тут не будемо заглиблюватися в теорії про те, як прoводилися ці підрахунки і як вони узгоджуються з сучасними датуваннями віку Землі і Всесвіту. Як би там не було, обидві ідеї, закладені в дати початку календарного циклу, цілком благочестиві і відображають християнський підхід до цього питання.

Відзначення Нового року в Київській Русі

На теренах Київської Русі традиція вважати початком року 1 вересня була офіційно прийнята лише з XV століття. До цього всі руські літописці, включаючи і преподобного Нестора, новоліттям вважали все-таки Благовіщення.

Проте, вже з XIII століття у наших предків формується урочистий Чин літопроводства. Як правило, він був пов’язаний зі спеціальним молебнем, читанням Святого Письма, хресним ходом. Останній такий чин був здійснений в 1699 році. А ось з 1700 року входить в силу календарна реформа Петра I, в результаті якої дата початку року була перенесена вже на звичне для нас 1 січня за новим стилем. З того часу все церковне торжество обмежувалося молебнем після Літургії.

Значення свята

У книзі Типікон, з якої бере основу Устав Православної Церкви початок літочислення іменується малим Господським святом. Традиційно в цей день Церква згадує євангельські події, коли Спаситель прочитав в Назаретській синагозі пророцтво Ісаї: «Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим, і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю, проповідувати літо Господнє сприятливе». І, згорнувши книгу і віддавши служителю, сів, і очі всіх у синагозі були звернені до Нього. І Він почав говорити їм: нині справдилося писання, яке ви почули. І всі свідчили Йому. І дивувалися словам благодаті, що виходили з уст Його…» (Лк. 4,18-22).

У цьому уривку візантійці бачили вказівку на святкування дня настання нового річного періоду, а благочестиве передання говорило, що описані події відбулися саме 1 вересня. У календарі святих, що іменувався Менологієм, імператора Василія II є пряме тому свідчення: «З цього часу Він дарував нам християнам це святе свято».

Яка б дата не була ближчою до нас, для нас, православних християн, початок нового року має стати певним рубежем, коли потрібно трохи зупинитися і озирнутися. Оглядаючись назад, важливо зрозуміти, що я зробив за минулий період, чого досяг і які допустив помилки в своєму духовному житті. Ну, а дивлячись вперед кожен повинен розуміти, що він ще на рік став ближче до вічності.

Ось ми звертаємо увагу на ще один, завжди невидимо присутній, аспект свята Новоліття – час, з його постійною плинністю і невловимістю. Настільки звичний для нас, здається він таким знайомим, хоча, по суті, ми взагалі мало що про нього знаємо.

«Що ж таке час? – запитує блаженний Августин, – якщо ніхто мене про це не питає, я знаю, що таке час; якби я захотів пояснити тому, хто питає – ні, не знаю…  А як можуть бути ці два часи, минуле і майбутнє, коли минулого вже немає, а майбутнього ще немає? і якби нинішнє залишалося справжнім і не йшло в минуле, то це був би вже не час, а вічність; нинішнє виявляється часом тільки тому, що воно йде в минуле. Як же ми говоримо, що воно є, якщо причина його виникнення в тому, що його не буде!».

Навіть не маючи можливості остаточно розібратися, що ж таке час, ми все одно підсвідомо розуміємо, що це скарб, який постійно витікає крізь пальці. Підхопивши нас, він немов гірська річка мчить в сторону вічності, а ми всі думаємо, що стоїмо на місці і намагаємося обжитися в цьому потоці. Не дарма тому апостол Павло нагадує: «Отже, глядiть, робiть обереж­но, не як нерозумнi, а як мудрi, цiнуючи час, бо днi лукавi» (Еф. 5,15-16).

Kрім абстрактного поняття часу є ще й цілком конкретний час людського життя, що вираховується днями і роками. Він коливається між вічним блаженством і пекельною безоднею, і саме цей його аспект дуже важливо відчути в святковий день Новоліття.

«Що таке час нашого життя? – написано в одному давньому манускрипті, – воно – сходи, які одним кінцем досягають неба, а іншим упираються в пекло. І, йдучи по них, ми, поступово або наближаємося до неба або спускаємося в пекло. І хто знає, може бути, саме цей момент мого або твого життя і є остання сходинка на цих сходах?»