“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Що таке Церковне новоліття?

14 вересня за новим стилем Православна Церква відзначає початок індикту або Церковне новоліття. Однак, для багатьох людей є не зрозумілою назва і зміст цього свята. Тому необхідно з’ясувати, що саме цього дня згадують православні вірні.

Понад останні 300 років відзначали наші предки, а зараз і ми відзначаємо Новий рік 1 січня. Але так було не завжди.

Більше 400 років початок нового календарного періоду в Київській Русі святкували 25 березня. За старим стилем в цей день православні вірні святкували Благовіщення Пресвятої Богородиці. Потім початок Нового року почали відзначати 1 вересня – за новим стилем це 14 вересня. 

Літочислення, що починається 1 вересня, було затверджено імператором Юстиніаном I в 537 році, а ось офіційний візантійський календар сформували лише при імператорі Василії II Болгаробійці в рік хрещення Русі. Дата ця була прив’язана до індиктіонів Костянтина Великого, обчислення яких починалося саме 1 вересня 312 року.

Що таке «індикт»?

Індикт або індиктіон в перекладі з латинської означає «оголошення». У Римській імперії під цим терміном розуміли величину числа податей, які необхідно зібрати в наступаючому році, тобто це свого роду початок нового фінансового періоду. Незважаючи на імператорські укази, у Візантії існувало дві традиції початку року.

Крім згаданого 1 вересня, більш давньою датою нового календарного циклу вважали також свято Благовіщення. Деякі візантійські хроністи, зокрема преподобні Максим і Феофан Сповідники та Георгій Синкелл, продовжували вважати початком року дату Благовіщення аж до Х століття. З моменту формування календаря при імператорі Василії II він використовувався жителями східної ойкумени аж до падіння Константинополя в 1453 році.

Не складно здогадатися, що більш рання традиція літочислення була прив’язана до річного кола богослужінь, коли зі свята Благовіщення (моменту зачаття і очоловічення Слова) починався спасительний подвиг Сина Божого. Другий варіант мав на увазі ідею переорієнтації на умовну дату створення світу. Однак, тут не будемо заглиблюватися в теорії про те, як прoводилися ці підрахунки і як вони узгоджуються з сучасними датуваннями віку Землі і Всесвіту. Як би там не було, обидві ідеї, закладені в дати початку календарного циклу, цілком благочестиві і відображають християнський підхід до цього питання.

Відзначення Нового року в Київській Русі

На теренах Київської Русі традиція вважати початком року 1 вересня була офіційно прийнята лише з XV століття. До цього всі руські літописці, включаючи і преподобного Нестора, новоліттям вважали все-таки Благовіщення.

Проте, вже з XIII століття у наших предків формується урочистий Чин літопроводства. Як правило, він був пов’язаний зі спеціальним молебнем, читанням Святого Письма, хресним ходом. Останній такий чин був здійснений в 1699 році. А ось з 1700 року входить в силу календарна реформа Петра I, в результаті якої дата початку року була перенесена вже на звичне для нас 1 січня за новим стилем. З того часу все церковне торжество обмежувалося молебнем після Літургії.

Значення свята

У книзі Типікон, з якої бере основу Устав Православної Церкви початок літочислення іменується малим Господським святом. Традиційно в цей день Церква згадує євангельські події, коли Спаситель прочитав в Назаретській синагозі пророцтво Ісаї: «Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим, і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю, проповідувати літо Господнє сприятливе». І, згорнувши книгу і віддавши служителю, сів, і очі всіх у синагозі були звернені до Нього. І Він почав говорити їм: нині справдилося писання, яке ви почули. І всі свідчили Йому. І дивувалися словам благодаті, що виходили з уст Його…» (Лк. 4,18-22).

У цьому уривку візантійці бачили вказівку на святкування дня настання нового річного періоду, а благочестиве передання говорило, що описані події відбулися саме 1 вересня. У календарі святих, що іменувався Менологієм, імператора Василія II є пряме тому свідчення: «З цього часу Він дарував нам християнам це святе свято».

Яка б дата не була ближчою до нас, для нас, православних християн, початок нового року має стати певним рубежем, коли потрібно трохи зупинитися і озирнутися. Оглядаючись назад, важливо зрозуміти, що я зробив за минулий період, чого досяг і які допустив помилки в своєму духовному житті. Ну, а дивлячись вперед кожен повинен розуміти, що він ще на рік став ближче до вічності.

Ось ми звертаємо увагу на ще один, завжди невидимо присутній, аспект свята Новоліття – час, з його постійною плинністю і невловимістю. Настільки звичний для нас, здається він таким знайомим, хоча, по суті, ми взагалі мало що про нього знаємо.

«Що ж таке час? – запитує блаженний Августин, – якщо ніхто мене про це не питає, я знаю, що таке час; якби я захотів пояснити тому, хто питає – ні, не знаю…  А як можуть бути ці два часи, минуле і майбутнє, коли минулого вже немає, а майбутнього ще немає? і якби нинішнє залишалося справжнім і не йшло в минуле, то це був би вже не час, а вічність; нинішнє виявляється часом тільки тому, що воно йде в минуле. Як же ми говоримо, що воно є, якщо причина його виникнення в тому, що його не буде!».

Навіть не маючи можливості остаточно розібратися, що ж таке час, ми все одно підсвідомо розуміємо, що це скарб, який постійно витікає крізь пальці. Підхопивши нас, він немов гірська річка мчить в сторону вічності, а ми всі думаємо, що стоїмо на місці і намагаємося обжитися в цьому потоці. Не дарма тому апостол Павло нагадує: «Отже, глядiть, робiть обереж­но, не як нерозумнi, а як мудрi, цiнуючи час, бо днi лукавi» (Еф. 5,15-16).

Kрім абстрактного поняття часу є ще й цілком конкретний час людського життя, що вираховується днями і роками. Він коливається між вічним блаженством і пекельною безоднею, і саме цей його аспект дуже важливо відчути в святковий день Новоліття.

«Що таке час нашого життя? – написано в одному давньому манускрипті, – воно – сходи, які одним кінцем досягають неба, а іншим упираються в пекло. І, йдучи по них, ми, поступово або наближаємося до неба або спускаємося в пекло. І хто знає, може бути, саме цей момент мого або твого життя і є остання сходинка на цих сходах?»

Отож, відзначаючи початок Церковного новоліття, ми, православні християни, схилімо голови перед Всещедрим Богом і промовмо: «Слава Тобі, Боже, за все! Благослови, Господи, літо прийдешнє! Хай воно буде літом благості Твоєї. Допоможи нам йти до Тебе, щоб зустрітити Тебе, Спасителя нашого. Амінь».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *