Місцем церковного богослужіння є храм Божий. За Уставом Православної Церкви майже всі загальні служби звершуються у храмі.
Храмом називається особлива присвячена Богові будівля, в якій збираються віруючі (1 Кор. 11: 22) для піднесення спільних молитов Господу (Лк. 19: 46) і для отримання благодаті Божої через таїнство Святого Причастя та ін. таїнства. Храм Божий, через те що, в ньому збираються віруючі, називається церквою (грецькою «Еклесія» – зібрання), тобто тим же словом, що й називається спільноту людей, зібраних в ім’я Ісуса Христа (1 Кор. 14: 23; 1 Тим. 3: 15). Але ці поняття і терміни не потрібно змішувати. Храм – це будівля, Церква – це містичне Тіло Христа, до котрого належать всі охрещені, і ті, хто причащається кожної неділі.
Кожний храм православний є дім Господній (Лк. 19: 46). Престіл в храмі є престіл Триєдиного Бога, як говориться в молитві на освячення храму. Але разом з тим, храм має свою особливу назву. Так, один називається або храмом Різдва Христового, інший – Успіння Пресвятої Богородиці, третій – Архістратига Михаїла тощо. Храми так називаються тому, що вони побудовані і посвячені Богові в пам’ять угодника Божого, вибраного особливим заступником перед Господом.
Православний храм розділяється на три частини, подібно до старозавітної скинії і храму Соломона за велінням Самого Бога (Вх. 25: 40). В Старому Завіті ці частини називались: святая святих, святилище і двір.
Православний храм символізує перш за все Царство Боже в єдності його частин: Божественної, небесної і земної. Звідси найбільш поширений поділ храму: вівтар, власне храм та притвор. Вівтар являє небесний світ, де перебуває Бог в неприступнім світі, а також – земний рай, де жили прародичі, і на кінець – ті місця, звідки Господь йшов на проповідь, де встановив таїнство Причастя, де страждав, перетерпів хресну смерть, де було Його воскресіння і вознесіння на небеса. В цій частині храму перебувають священно- та церковнослужителі. В середній частині стоять всі віруючі. В притворі в перші віки християнства стояли ті, хто ще тільки готувався до Хрещення.
Притвор має своє уставне призначення. У ньому за Уставом повинні звершуватись часи, літії на великих вечірнях, читатися повечір’я, полуношниця тощо. В притворі читається молитва жінці після 40-го дня по народженню дитини. В притворі, як правило, знаходиться церковна лавка – місце для продажу свічок, просфор, хрестиків, ікон тощо. В притворі стоять люди, котрі отримали єпитимію від духівника, а також люди, котрі самі з тих чи інших причин вважають себе недостойними в даний час приходити на середню частину храму.
Вхід в притвор із вулиці зазвичай влаштовується у вигляді паперті – площини перед вхідними дверима, до котрої ведуть кілька ступенів. Паперть має богословський зміст, як образ того духовного підвищення, на котрому знаходиться Церква серед навколишнього світу, як Царство не від світу цього. Звершуючи своє служіння в світі, Церква в той же час за природою своєю, по сутності своїй відмінна від світу.
Середня частина храму знаменує собою перш за все духовний світ, область небесного буття, де перебувають всі праведники, що відійшли туди від земного буття. За деякими тлумаченнями ця частина храму являє собою також область земного буття, світ людей, але вже виправданий, освячений, обожнений, Царство Боже, нове небо і нову землю. Тлумачення сходяться в тому, що середня частина храму – це тварний світ, на відміну від вівтаря, що знаменує собою область буття Божого, область де звершуються тайни Божі.
При такому співвідношенні значень частин храму вівтар із самого початку обов’язково відділявся від середньої частини, бо Господь цілком відділений від Свого творіння, і з перших часів християнства таке відділення строго зберігається. Більше того, воно встановлене Самим Спасителем, Котрий благозволив звершувати Тайну вечерю не в жилих кімнатах дому, не разом із господарями, але в особливій, спеціально приготовленій горниці. В подальшому вівтар відділявся від храму особливими перегородками і ставився на підвищенні. Підвищення вівтаря із древності зберігається до наших днів. Вівтарні перегородки зазнали значний розвиток.
Середньою частиною називається та частина храму, яка розташована між притвором і вівтарем. Ця частина в древності із трьох відділень, що називаються нефами – витягнуте у довжину приміщення чи його частина, відокремлене рядом колон або стовпів. Середній неф, який був ширший за інших, призначався для кліриків, південний для чоловіків, а північний – для жінок.
В цій частині храму знаходяться: ікони, можуть бути ковчеги з мощами святих, хоругви, архієрейська кафедра, клірос, аналой, солія, амвон, іконостас.
Солія. Вздовж іконостасу з південного до північного боку розміщене підвищення, що становить продовження вівтаря. Це підвищення Святі Отці назвали іменем «солія» (з грецької «підвищення»), котре знаходиться від іконостасу до закінчення до східців. Півкруглий виступ на середині солії, навпроти царських врат, що направлений на захід до внутрішньої частини храму називається амвоном
Амвон з грецької мови перекладається як «сходження». Він знаменує собою ті місця, з котрих проповідував Господь Ісус Христос (гору, корабель), так як на амвоні під час Літургії читається Євангеліє, виголошується дияконом єктенія, священиками – проповіді, поучення, з амвону єпископи звертаються до народу. Оскільки на амвон сходять тільки священики і диякони, і на ньому читають Слова Боже, то на нього нікому не дозволяється сходити для інших читань.
В апостольські і першохристиянські часи всі присутні християни на молитовному зібранні співали і читали, особливих співців і читців не було. По мірі зросту Церкви за рахунок язичників, що були не знайомі із християнськими піснеспівами і псалмами, тоді почали виділяти співців і читців. Вони почали називатися кліриками. Звідси походить назва місця де вони стояли – клірос.
Тетрапод. Посеред храму встановлюється переносний столиком з похилою частиною. Цей столик не круглий, а чотирьохкутний, звідси походить і назва: «тетра» означає «чотири». Тетрапод зазвичай покривають покривалами з парчі або іншої матерії. На аналой кладуться:
1) Євангеліє для цілування; 2) святі ікони на честь угодників Божих або згадуваних священних подій.
Середня частина храму відділяється від вівтаря іконостасом – дерев’яною стіною, прикрашеною святими іконами. Спочатку така стіна призначалася для відмежуваннясередньої частини храму від вівтаря. Для цієї мети в Древній Церкві ставилися дерев’яні решітками перегороджувався доступ до вівтаря мирянам, а завісами закривалося здійснення таїнства Євхаристії від невірних. На цих решітках згодом почали ставити святі ікони як для шанування і цілування їх вірними, так і для вираження тієї думки, що вівтар служить символом неба. На даний час іконостас сформований за наступним порядком.
Через іконостас у вівтар ведуть троє дверей. Середні двері іконостасу – широкі, двохдверні, навпроти Святого Престолу, називаються «Царськими» вратами тому, що через них на Літургії проходить Цар Слави для годування вірних Своїм Божественним Тілом і Своєю Кров’ю. Царські врата називаються ще «святими», оскільки через них виносяться Святі Дари; вони мають таку назву ще й тому, що через них не можна входити у вівтар і виходити з нього мирянам; ними проходять тільки посвячені люди, такі що мають священний сан (священнослужителі): диякони, священики, архієреї.
Царські врата називаються ще «великими» по величині їх, порівняно з іншими дверима, по величині благодатних дарів, яких через них сподобляються віруючі, і по тому значенні, яке вони мають за Богослужінням. Відкриття Царських врат зображає те, що всім людям відкрито Царство Небесне.
За Царськими вратами у вівтарі вішається завіса – катапетасма, яка під час Богослужіння то засувається, то відкривається, згідно із значенням молитов і священнодій того або іншого моменту Богослужіння. Завіса нам нагадує про незбагненність таємниць Божих. Відкривання означає одкровення таємниці нашого спасіння і відкриття Царства Небесного через втілення Сина Божого, закривання нагадує нам про наш гріховний стан, що позбавляє нас спадщини Царства Небесного.
На Царських вратах поміщаються ікони Благовіщення Пресвятої Богородиці і 4-х євангелістів. Пресвята Діва Марія перша удостоїлася отримати від Архангела Гавриїла радісну звістку про відкриття людям дверей Царства Небесного через народження від Неї Спасителя світу. Тому на Царських вратах, що нагадують нам тут, на землі, врата в Царство Небесне поміщається зображення цієї великої події – Благовіщення, Царські врата в древності називалися також «райськими».
Євангелісти зображаються на Царських вратах тому, що написане ними Євангеліє вони до кінця віку проповідують всьому світу. Євангелісти – перші розповсюджувачі першої в світі радісної звістки про пришестя на землю Сина Божого.
Над Царськими вратами розміщуються зображення Тайної вечері. Праворуч від Царських врат розміщується ікона Спасителя, ліворуч – Божої Матері. Поряд з іконою Спасителя розміщується ікона храмового свята і святих, що особливо шануються в даній місцевості. Ікони першого ряду в іконостасі зазвичай називають місцевими чи намісними. Двері з лівого боку Царських врат – вузькі, одностворчаті – ведуть до жертовника і називаються «північними». Через них виносять «чесні дари» для поставлення на Престол; виноситься хрест на утрені 27 вересня, 14 серпня і в Хрестопоклонну Неділю; звершується вхід з Євангелієм; на вечірні вихід на літію; з них виходить священнослужителі храму для виголошення єктеній.
З правої сторони від Царських врат розташовані «південні двері», що ведуть в дияконник або ризницю (сосудохранительницю) і тому ще називаються «дияконськими». Південними дверима священнослужителі входять у вівтар після закінчення кадіння, після виголошення єктеній і прочитання молитов (світильничних і рашіншіх).
На цих бічних дверях звичайно зображаються святі диякони (св. Першомученик Стефан, св. Лаврентій, тощо) або свв. Ангели, як вісники волі Божої, або старозавітні пророки Мойсей і Аарон. Перед іконами першого ярусу зазвичай висять лампади.
Над першим рядом ікон в іконостасі буває ще декілька рядів (ярусів). У такому разі в другому ярусі знаходяться зображення дванадесятих свят, в третьому – ікони свв. Апостолів, а посередині, над Царськими вратами – зображення Ісуса Христа з Богородицею та Предтечею Іоаном Хрестителем. Третій ярус зазвичай називається Деісисним (гр. «прохання,моління»), так як на іконі, що поміщається тут, до Спасителя звертають свої молитви Богоматір та Предтеча. У четвертому ярусі поміщаються ікони святих пророків і старозавітних праведників, а серед них зображається Господь Саваоф або вся Пресвята Трійця. Верх іконостасу (посередині) увінчується хрестом, як знаменням з’єднання Церкви з Христом і між собою.
Вся сукупність ікон, які розміщені в іконостасі, виражає ідею Вселенської Церкви. Іконостас є наче розкритою книгою, яка свідчить, з ким ми, віруючі в Ісуса Христа, знаходимося в духовному єднанні, кого маємо предстоятелями за себе перед Богом і з ким складаємо Єдину Церкву Христову.
Вівтар є головною частиною св. храму в силу того, що в ньому містяться найважливіші священні приналежності й відбуваються найважливіші церковні служби – насамперед, Божественна Літургія. Вівтар зазвичай влаштовується в східній стороні храму. Такий звичай пояснюється тим, що стародавні пророки, пророкуючи пришестя Спасителя, називали його Сходом, Сам Він називав Себе «Світлом світу». Зцієї причини християни і будують свої вівтарі в східному напрямку, де з’являюється ранкове світло.
Піднесений і закритий вівтар зображує собою місце вічного блаженства віруючих, а також нагадує нам про земний рай, в якому перебували наші прабатьки до гріхопадіння. Вівтар знаменує ті місця, звідки Господь ішов на проповідь, де Він страждав, перетерпів хресну смерть, де звершилося Його воскресіння і вознесіння на небеса.
У деяких храмах, як уже згадувалося, є кілька вівтарів, один з них, центральний, називається головним, по ньому і храм носить назву, інші вівтарі називаються «приділами».
У вівтар, нікому, крім осіб, що мають сан або прислуговують в храмі, входити не дозволяється. Вівтар – святе місце, доступне для осіб, освячених на служіння Церкві, і недоступне для мирян, особливо для жінок.
Найголовнішу приналежність вівтаря становить святий Престол,який знаменує собою Престол невидимого Бога.
Місце за престолом у напрямку до Сходу називають Горним, тобто вищим. Горішнє місце – це піднесення, на якому стоїть сідалище єпископа. Архієрей на горному місці сидить під час читання Апостола і стоїть під час читання Євангелія. Горне місце нагадує нам гору блаженств, а також гору Оливну, з якої Спаситель вознісся на небо.
На Горному місці по обидва боки кафедри влаштовуються сидіння для священників. Єпископ – образ Христа під час богослужіння, а співслужителі єпископу зображують святих апостолів та їхніх наступників.
Другу необхідну приналежність вівтаря становить Жертовник, що знаходиться в північно-східній частині вівтаря, з лівого боку, від Престолу. Жертовник являє собою стіл, менший за величиною, ніж Престол, який має таку ж одежу. На жертовнику під час слідування першої частини Літургії – Проскомидії – готуються дари (речовина) для священнодії Божественних Таїн, тобто тут готують хліб і вино для здійснення безкровної жертви.
Підготував священник Василь Деркач