Церковна icторiя – наука, яка послiдовно i систематизовано розповiдає про життя Християнської Церкви та вивчає його з моменту виникнення Церкви i до сьогодення, її змiст розкривається через тлумачення поняття самої Церкви. Отже, Церква – це спiльнота людей, об’єднаних вiрою в Христа як Бога-Спасителя єдиними таїнствами та богослужiнням i керованих спецiально посвяченими для цього людьми, які складають церковну ієрархію.
Таким чином, поняття “Церква” поєднує:
- спiльноту вiруючих людей;
- вiровчення;
- святi Таїнства та Богослужiння;
- церковну iєрархiю;
- постiйне моральне вдосконалення її членiв.
Усi цi елементи церковного буття перебувають у станi постiйного iсторичного розвитку. Так, спiльнота перших послiдовникiв Христа, яка становила первiсне ядро Християнської Церкви, мала своє продовження i, подiбно до слiв з притчi Cпасителя, взявши початок вiд зерна гiрчичного, вона перетворилася на могутнє дерево, що вкрило своїми гiлками весь свiт.
Мiж членами християнської Церкви не завжди iснувала єднiсть розумiння догматичних, канонiчних та лiтургiйних питань. Святi Таїнства та Богослужiння, їх основнi й важливi елементи, встановленi самим Icусом Христом, за певних iсторичних обставин, частково змiнювалися, доповнювалися новими чинами та обрядами. Це призводило до уособлення Церков та розколiв.
Отже, в iсторiї Християнства, особливо що стосується минулого Помiсних Православних Церков, повиннi бути висвітлені тi релiгiйнi спiльноти, якi пiд керiвництвом встановленої Богом iєрархiї мають на метi досягти спасiння шляхом виконання всiх моральних засад та iдеалiв, вказаних Самим Засновником Християнської Церкви у словах: “Будьте досконалими, як досконалий Отець ваш Небесний” (Мф. 5,48). Щоб вiруючi в Христа могли досягти цiєї мети, їм потрiбна вiдповiдна церковна органiзацiя, управлiння й керiвництво з канонiчних iєрархiчних осiб, якi мають апостольську наступнiсть. Адмiнiстративне управлiння в християнськiй Церквi створювалось i розвивалось разом iз становленням цiєї спiльноти.
Церковна органiзацiя почала формуватися ще за свв. Апостолiв у Єрусалимi, а з плином часу вона набула розвинених форм автокефальних та автономних форм теперiшнiх Патрiархiй, Митрополiй, Архиєпископiй. Тому icторiя Церкви також повинна висвiтлити питання розвитку й становлення церковно-iєрархiчних управлiнь та показати, якi проблеми виникли при цьому, як дiяли Отцi Церкви – iєрархiчнi особи, яким чином християни наближалися чи вiддалялися вiд накресленого iдеалу життя Церкви.