Християни вірять у те, що Бог це Трійця – Отець, Син і Святий Дух. Проте останній у цьому ряду якось недостатньо явлений не лише в нашій свідомості, але навіть і в уяві. Нам просто і природно уявити Христа – Другу Іпостась Святої Трійці, Бога Втіленого. Нам легко звертатися до Нього, Він нам дуже близький, Він – Боголюдина, і тому зрозумілий кожній людині. Є Його зображення, іконописні портрети, врешті-решт, усе Євангеліє – це одна велика і детальна ікона Спасителя. Важко знайти християнина, який би ніколи не бачив ікону Христа. Варто вимовити Його Ім’я, і перед внутрішнім поглядом тут же проявиться Його Пречисте Лице.
Образ Отця для нас теж зрозумілий, близький і несуперечливий, він не викликає питань і не будить богословської двоїстості. Священне Писання живе і яскраво оповідає про урочисті Богоявлення на Синаї, при Йордані, і нам ясно чується Батьківський голос, пам’ять про який зберігається на сторінках Писання, особливо в історії Хрещення Господнього чи Преображення. І це само по собі ніби і недостатньо для з’ясування образу Бога-Отця, але для нас цілком годиться і така скупість зображень, яка емоційно заповнюється молитовними зверненнями Сина до Отця, особливо в Євангелії від Іоана – самому троїчному з Євангелій. Врешті-решт, нам просто дуже близьке і зрозуміле саме ім’я – “Отець”, і звертатися до Нього – “Отче наш” – це по-своєму відважно, але дуже природно і правдиво.
Зовсім інакше йде справа з Третім Обличчям Святої Трійці. Як ми Його називаємо? – Святий Дух. Що означає фраза “вірую у Святого Духа”? Наш Символ віри, який прямо називає Отця і Сина Богом, про Святого Духа заявляє стримано: “І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків” – ніде не говориться, безпосередньо, що Дух Святий є Бог. На Божественну гідність Третьої Іпостасі вказується лише побічно і обережно. Та все ж Божество Духа Святого – наріжний камінь нашої віри.
Дух Святий є Бог, Третя Іпостась Святої Трійці. Це важливо пам’ятати просто тому, що саме ім’я “Святий Дух” підштовхує нас мислити швидше про якусь енергію, силу – чи не так? – яка виходить з Бога. І якщо розпитати рядових парафіян про те, Хто є Дух Святий, ми почуємо невтішні свідчення в невидимі і безликі енергії Божі, які акумулюються святими людьми і святими предметами. Це – прикра помилка. Але їй є якесь вибачення, це не можна прийняти, але можна пояснити.
Бог є дух? – Очевидно. Про це каже Христос з усією певністю і прямотою в бесіді із самарянкою. Бог – святий? – Безумовно. Не треба навіть сильно шукати в біблійних текстах, щоб підкріпити цю фразу цитатою: уся Біблія – одне велике свідоцтво святості Бога. Проте тут і складність: і Отця ми називаємо духом і святим, і Син духовний і святий, і благодать, яка виливається від Бога на нас, – свята і духовна. І великих подвижників віри, які просочилися благодаттю Святого Духа, ми називаємо святими і шукаємо їх духовної підтримки. Саме тому так важко простій людині угледіти за Духом Святим особисте буття, сказати, що Дух Святий це не “що”, а “Хто” – і обов’язково з великої букви. Він – не сила Божа, Він Сам – Бог, Божественна Особа, Іпостась, що не зводиться до двох інших, не безособова енергія, а Неповторна Особа, Суб’єкт Дії.
Таким бачили Святого Духа апостоли, і тому книга Святого Духа це, звичайно ж, книга Діянь апостолів, написана євангелістом Лукою. Якщо уважно читати цей дивний текст, що дихає свіжістю церковної юності, неважко помітити, що Дух Святий є головною дійовою особою цієї історії. А Діяння апостолів це, передусім, літопис апостольського служіння, перший розділ церковної історії, ціле полотно подій. Здається, що головний герой книги Діянь – апостол Павло – йому присвячена більшість сторінок, трохи менше уваги приділяється апостолу Петру.
Але правда в тому, що вся ця таємнича книга – про Духа Святого. Він – ініціатор усіх основних подій книги. Він – двигун сюжету. Він сходить на апостолів, як і обіцяв Христос, і сором’язливі і недорікуваті рибалки раптом отримують здатність запалювати вірою серця тисяч освічених і сильних людей. Дух Святий вимагає виділити з громади пророків Варнаву і Савла і відправити на справу місії (13:2), а потім Він же не допускає їх на проповідь в Асії (16:7). Саме Він – так стверджували апостоли! – керував першим апостольським собором в Єрусалимі (15:28), Він же свідчить (20:23) і поставляє єпископів – не апостоли за допомогою якоїсь енергії і покладанням рук, а Він Сам – Дух Святий – ставить на пастирське служіння (20:28).
Дух Святий є Бог, Третя Іпостась Святої Трійці. Він має таке ж особисте буття, як Отець і Син. Засвоїти це нам дещо заважає Його Ім’я, елементи якого можна легко приписати кожній з Осіб Трійці. Можливо тому, Церква називає Духа Святого “Утішитель”. Це ім’я, яким Сам Христос назвав Святого Духа. Ім’я, яке допомагає нам свою убогу думку виправити, допомогти їй розпізнати в Дусі Святому, – Особу – унікальну, неповторну, яка не зводиться до функції чи безликої сили. Утішитель – Той, Хто незримо присутній у цьому світі.
Утішитель – Той, Хто в день П’ятдесятниці зійшов на апостолів, приховавши Себе в язиках полум’я. Утішитель – Той, Хто упокорено і незримо веде Церкву, буттю якої Він дав початок. Утішитель – Той, Хто був, є і Хто прийде. Сенс цих слів у тому, що в цей створений Богом світ, може прийти лише Той, Хто в ньому залишив свій слід, свій відбиток – відбиток тих рук, які “збирали” цей світ, заражали його життям. Земля, вода, вогонь – уся створена стихія добре пам’ятають тепло цих рук, життєдайну силу цього дихання. Тому і стрепенулася вся природа в день П’ятдесятниці. Саме Вони – Син і Утішитель “ліпили” цей світ, “у чотири руки” грали ту симфонію, яку написав Отець, і в цій симфонії в кожного – своя неповторна партія, своя оригінальна тема.
У прощальній бесіді Христа з учнями, переданій євангелістом Іоаном, ми чуємо не лише свідоцтво про єдність Сина з Отцем, але і про щонайтіснішу єдність Сина з Утішителем, Який ще прийде: “Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей. І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік, Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде” (Ін. 14:15-17).
Як це – Дух Святий перебуває в апостолах, але ще не прийшов? Утішитель ніколи не покидав цього світу. Він – Подавець Життя, Він – Саме Життя, яке ми безпосередньо не бачимо, але ним живемо і рухаємося. Але тільки в Церкві, яка є зерно зціленого світу, Дух Святий виявляє Себе. У Церкві Дух Святий “набуває голосу”, дає про Себе знати, все ще ховаючись, залишаючись незримим, бо “світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його“.
Про присутність Духа знає чистота і святість, які тотожні життю. Бути святим – природно для людини. Тільки святий – дійсно живий, тільки чистий – по-справжньому природний. Святість бачить Духа. Чистота бачить Святого, Він відкривається їй і завжди йде назустріч всякому, хто прагне чистоти і святості. І животворить і підбадьорює людину лагідне торкання Духа, це віяння тихого вітру, відкрите пророкові Іллі!
Мабуть, лише в одному євангельському епізоді нам відкривається видимий образ Утішителя. Це подія Хрещення Господнього, коли Дух Святий показався над Спасителем у вигляді голуба, що зовсім не означає, що Іпостась Духа Святого утілилася в тіло птаха – у жодному разі! Голуб – лише видимий образ, не випадковий і не довільний, але саме образ, символ, емблема. Голуб – птах соромливий і полохливий. Про Духа же Святого Спаситель сказав таємничо, але ясно: “Дух дише де хоче, і голос його чуєш, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде: так буває з кожною людиною, народженою від Духа” (Ін 3:8). Це не лише сповідання недоступної нашому розумінню свободи Бога, але і підказка всякому, хто шукає святості, чистоти і істини, всякому, хто прагне відродитися від Духа Святого. Треба стати дійсно обережним і лагідним, щоб він вільно вибрав душу для житла собі. Чому це важливо?
Преподобний Серафим не писав книг, не залишив жодного теологічного трактату. Двома короткими фразами він вхопив саму суть християнського життя: “Мета християнського життя – надбання Святого Духа Божого”, і “Здобудь Дух мирний, і навколо тебе спасуться тисячі”. Виходить, слід так себе переробити, щоб не покидав нас Дух Божий. І якщо запитають: що відвертає від нас Духа Святого, відповідь проста: усе, що не святе і не духовне – заздрість, похіть, гординя, ненависть – “ім’я їм легіон”. Але найбільше – злість, жорстокість. І навпаки: легко привертає і зберігає Утішителя справжня доброта. Про це сказано в найвідомішій молитві Утішителеві – “Царю Небесний”.
Це дуже короткий текст, написаний без спеціального приводу, – усього лише одна із стихир свята П’ятдесятниці. Але одного дня ця молитва справила таке враження на наших предків, що вони вирішили читати її на кожній службі – церковній і келійній. Глибоку мудрість і богонатхненність безпомилково розпізнали прості люди в цих словах.
У цій стихирі Дух Святий названий “скарбом благих”: thēsayros tōn agathōn. Слово “тезаурус” часто використовують розумні люди для позначення зведення термінів або понять або просто певного словника. Адже слова теж – скарб, щось цінне, значне, тому і приховане, втаєне, те, що оберігається. У духовному житті бережуть і зберігають дари Духа, а якщо зовсім прямо: святі люди дорожать Його особистою, але таємничою присутністю. А хто такі ці “благі”, яким пощастило привернути до себе і утримати таку цінність? Старовинне слово “благі” українською можна сміливо перекласти словом “добрі” – “скарб добрих людей”. Безкорислива доброта – вона сама дар Святого Духа і запорука Його присутності. Святий – людина максимальної і бездомішкової доброти, дійсно добра і любляча, бо любов і доброта це просто синоніми. Хочеш надбати Духа Божого, бережи добре серце, бережися всякої злості, навіть близько не підпускай до себе мстивості і заздрості, тримай серце милостивим і лагідним, борися за доброту свого серця. І прийде Утішитель.
Наше зелене свято – Свята Трійця! День Зішестя Святого Духа, день Подавця Життя! Священники – у зеленому облаченні, храм – у зелених ризах, у квітах і травах – пахне життям, несе ці скромні свідчення живого і плодоносного, щоб з’явитися перед лицем Бога Життя, показатися Богові – живі ми ще, ростемо, смерть не поглинула нас. На кожній Літургії ми закликаємо Духа Святого “на нас і на Дари ці”. Легко втратити присутність Духа, тому ми знову і знову просимо про наповнення Ним.
Християнська пневматологія, тобто вчення про Святого Духа, починається не в науково-богословських спорах, не в кабінетах вчених, а в жаху падіння – коли в одну мить, одним словом або жестом відступаєш від Життєдавця, одним різким рухом втрачаєш керівництво лагідного Божественного Духа. “Здобудь Дух мирний” – сама містка формула всієї християнської духовності. Як Його здобувати, як його утримати у своєму житті, пошарпаному гріхом, обтяжену незцілимими хворобами, які неначе нікуди не йдуть, живуть, ховаючись, навіть у серці найчистішого і найстриманішого?
Рятуючись від потопу, чекав Ной у своєму сирому ковчегу відходу води і повернення життя на землю. Чекав землі. Жадав ґрунту під ногами. От випустив голуба, “але голуб не знайшов місця спокою для ніг своїх і повернувся до нього в ковчег” (Бут. 8:9). Як це схоже на наше життя: посилає нам Господь Духа Свого, шукає Подавець Життя хоч одне живе місце на мені, з якого б відродитися душі, хоч одна п’ядь – чи багато потрібно голубиним ногам? Де ви – благі і добрі, яким можна довірити скарб Духа? І, здається, ніхто не відгукнеться. Але – жива Церква і багато на світі добрих людей, які зберігають Духа Божого так ревно, що навіть їх мертві тіла діляться життям і святістю з нещасними страждальниками. І не зрозуміти нам, як це можливо. Але серцем ми якось відчуваємо присутність Духа Святого в нашому житті. Він – “скарб благих”, Він – Життя Подавець, що очищає від всякої скверни, Він – спасає душі, і Він – Небесний Цар, життям Якого живе все існуюче. Амінь.