Сьогоднішнє свято є свідченням великої любові. Церква виносить для поклоніння Дорогоцінний і Животворчий Хрест Господній і в ньому ми маємо можливість духовними очима споглядати безмежну любов Бога до людини: «Бо так Бог полюбив світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3, 16). Усякий людський розум, а тим більше – слово, німіє при спробі зрозуміти таємницю Божої любові. Ми бачимо на Хресному Древі розіп’ятого Господа – найдосконалішу Любов. Хто би зміг примусити Його страждати?! Тільки Його Спасительна любов і Божественна воля, з якої була створена людина, привела Його на Хрест. Хрест став найбільшим і
найочевиднішим свідченням Божої любові.
Це свято, яке ми так урочисто відзначаємо, встановлене в пам’ять про події, які свого часу відбувалися в Константинополі. Заради зцілення від хвороб, що часто бували в серпні, утвердився звичай виносити Чесне Древо Хреста на околиці і
вулиці міста для освячення місць і відведення хвороб. Виносячи його з царської
скарбниці, покладали на святій трапезі Великої церкви Софії-Премудрості Божої. З
цього дня і далі до свята Успіння Пресвятої Богородиці, творячи літії по всьому
місту, пропонували його народу для поклоніння.
Як бачимо, Хрест, будучи знаряддям страти і знаменом ганьби, після
розп’яття на ньому Сина Божого став Животворчим. Хрест став страшною зброєю
проти сил темряви через те, що саме на Хресті Ісус Христос викупив людський рід.
Хрестом немов списом Спаситель проколов серце пекла. Крім цього, поклоніння
Хресту нагадує нам про те, що і ми можемо досягнути головної цілі нашого життя –
спасіння і обоження, несучи у своєму житті кожен свій хрест. Що це за хрест? Про
нього в Євангелії сказано так: «Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає
зусилля здобуває його» (Мф. 11, 12). Ось це постійне докладання зусиль,
направлення своєї волі до доброго і є наш життєвий хрест.
Ми сьогодні також вшановуємо пам’ять святих сімох братів-мучеників
Маккавеїв, матері їхньої Соломонії і вчителя-старця Єлеазара. Життя і мученицька
смерть цих старозавітних праведників є свідченням їхньої полум’яної любові до
свого Творця. Вони – такі ж люди я і ми, з ураженою людською природою зуміли
виявити таку віру, надію і щиру любов до Бога, що не побоялися страшних тортур.
Ці події описані в Біблії у Другій книзі Маккавеїв і відносяться до другого століття
до Різдва Христового – періоду гонінь сирійського царя Антіоха ІV Єпіфана, який
примушував євреїв до участі в язичницьких жертвопринесеннях, порушення суботи
та інших старозавітніх законів. За відмову їсти свиняче м’ясо вчитель Єлеазар та сім
його учнів разом із своєю матір’ю були піддані жорстоким мукам і смерті. Один із синів, помираючи, говорив: «Ти, мучителю, позбавляєш нас теперішнього життя,
але Цар миру воскресить нас, які померли за його закони, для життя вічного»
(2 Мак. 7, 9). Святитель Григорій Богослов у своєму Слові, присвяченому
Маккавеям, говорить: «Мучеництво не просто приклад героїзму окремої людини або
групи осіб – воно може бути таким, що надихає, очищає і спасає цілий народ.
Іншими словами, мучеництво і сповідництво можна порівняти із спокутним
подвигом Христа». Саме на подвизі сповідників віри будується і стоїть Церква, саме
кров’ю мучеників вона зберігається і зростає.
Надзвичайну любов до Отця Вседержителя зберегла у своєму серці і матір
святих братів праведна Соломонія – тендітна жінка, але міцна вірою. Вона твердо
знала, що за цю вірність Богу, отримають нагороду у Царстві Небесному. Вона ніби
вже чула слова Христа-Життєдавця: «Хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене,
недостойний Мене» (Мф. 10, 37), тому й благала Творця всього видимого і
невидимого, щоби додав синам мужності і, як сказано у Священному Писанні,
«благодушно переносила це у надії на Господа» (2 Мак. 7, 20). У нашому
людському розумінні мати мала би всіляко захистити своїх дітей від ворогів, які
бажають зла її дітям, а ця свята матір в першу чергу любила Бога, тому й боялася
лише за те, щоб діти від болю Його не зреклися.
Дорогі браття і сестри! Як в ті старозавітні часи, так і тепер духовна доля усієї
нації залежить від твердості духу кожної окремої людини і всього народу в цілому.
Завдяки таким людям, Єлеазар, його учні і їхня матір була збережена віра. Нехай
їхній подвиг надихає нас на витривалість у доброму. Нехай їхня жертовна любов
спонукає і нас любити Бога і свого ближнього, чинити діла милосердя. Нехай
Всемилостивий Господь, за молитвами святих мучеників Маккавейських, охороняє
нас від усього злого силою Чесного і Животворчого Хреста! Амінь.
Ієрей Василь Деркач