Ми часто чуємо і говоримо про Великий піст як про особливий час у житті Церкви: це час більш тривалої молитви, обмеження себе у всіх сферах життя, час уважного ставлення до свого духовного стану. Щоб провести Великий піст з Господом та Його учнями, а не перетворити його на півтора місяці важкої та безглуздої дієти, потрібно дотримуватись кількох правил.
«Завжди радійте, безперестанку моліться, подяку складайте за все» (1 Сол.5:16-18), – мудра порада апостола як ніколи актуальна у великопісні дні.
Велика спокуса впасти в смуток: «Як же я проживу без смачної їжі! Тепер жодних розваг! Які довгі служби!» – тоді як причин для смутку немає. Довгі служби – це й високі зразки середньовічної духовної поезії, і філософські роздуми про місце людини у вічності, і відчуття єдності з іншими молільниками, і спілкування з Самим Богом.
Не рідше, а то й частіше, зустрічається зворотна сторона великопісного смутку: «Я не можу постити за уставом. Я пропускаю служби. Я відволікаюся на мирську суєту».
Банально, але від того не менш справедливо: пам’ятайте, що Богу потрібні не ваш шлунок та ноги, а серце, Він бачить в душі людській щире прагнення послужити Йому, бачить і немочі.
Ось це постійне пам’ятання про Бога – і буде нашою повсякчасною радістю про Нього.
Всім нам не потрібно ставати за піст ісихастами, але спробувати стати на півкроку ближче до ідеалу можна.
Молитві варто приділити трохи більше часу, ніж зазвичай виходить. Більше уваги на службах – іноді варто взяти з собою книгу з текстами богослужіння. Ретельніше виконувати молитовне правило – вийти з-за комп’ютера на півгодини раніше та прочитати вечірні молитви. Додати молитву преподобного Єфрема Сиріна. В дорозі послухати або почитати Псалми.
З численними великопісними спокусами корисно боротися молитвою: на роздратування, гнів, смуток самому собі відповідати короткою молитвою Ісусовою.
Домашні турботи, години пік, шум на роботі… Навіть якщо ми змогли організувати своє життя так, щоб їсти тільки дозволену їжу, цілком читати молитовне правило та навіть молитися протягом дня, від усієї цієї метушні ми страшно втомлюємось. І тут нам на допомогу приходить храм.
В монастирях і в багатьох парафіяльних храмах у великих містах Великим постом богослужіння звершуються кожного дня вранці і ввечері. Варто перед або після роботи зайти хоча б на частину служби – це налаштовує на зовсім відмінний від навколишньої дійсності лад.
Є богослужіння, заради яких не гріх і відпроситися з роботи раніше. Такі – Великий канон Андрія Критського у перші чотири дні Великого посту, Маріїне Стояння увечері в середу п’ятої седмиці, акафіст Божої Матері ввечері в п’ятницю, служби Страсної седмиці… Хоча б один раз протягом посту добре відвідати Літургію Ранішеосвячених Дарів.
Загальновідомо: піст потрібен не Богу, а нам. Великий піст складається з двох частин: Чотиридесятниці та Страсної седмиці. Перша – час покаяння, друга – час очищення, підготовки до Пасхи.
Не дарма Церква двічі за Чотиридесятницю пропонує нам читання канону Андрія Критського. Не дарма кожної великопісної суботи за Всенічним бдінням ми чуємо піснеспів «Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче». Не дарма за три тижні до посту Церква закликає до покаяння: притчею про митаря і фарисея, притчею про блудного сина, нагадуванням про Страшний суд та спомином вигнання Адама з раю.
Саме для покаяння нам і потрібен час Чотиридесятниці. Якщо не збираєшся каятись, не варто й починати постити – марна трата здоров’я.
До речі, про здоров’я. Якщо під час посту виникають проблеми з самопочуттям, міру утриманості слід негайно обговорити з духівником.
Про жодний самочинний піст не може йти й мови, якщо є хвороби, пов’язані зі шлунком або обміном речовин. В сучасних умовах навіть монастирі в рідкісних випадках постять з сухоїдінням – не осудить Господь й працюючу людину з послабленим здоров’ям.
Жодним чином не наблизить до Господа Бога виразка шлунка, а може й суттєво віддалити – вкрай тонка грань між щирим прагненням до послуху церковному уставу, не жаліючи здоров’я свого, та гордістю за свою старанність.
Варто ще згадати, що у Великий піст в більшості храмів звершується таїнство Соборування – помазання спеціально освяченим єлеєм з молитвою про зцілення.
«Пощу – марнославлю, і не пощу – марнославлю», – сумує преподобний Іоан Ліствичник у своїй «Ліствиці».
«Марнославство постуванням» небезпечно своєю очевидністю і рука об руку йде з осудом. Брат їсть рибу на першій седмиці Великого посту, тоді як ти сидиш на хлібі й воді? Не твоя справа. П’є молоко, а ти навіть цукор в чай не кладеш? Ти не знаєш особливостей роботи його організму (до речі, в семінаріях часто студентам дають молочні продукти). З’їв сосиску і наступного дня пішов причащатися, тоді як ти почав євхаристійний піст ще до всеношної? Це справа його та священика, котрий допустив його до таїнства.
«Марнославство непостуванням» – більш тонка пристрасть. У наш час існує такий персонаж, як митар, що пишається тим, що він не фарисей. І тут вже виникає інша тенденція: він не їсть рослинної олії – а зате я вдома кладу сто земних поклонів перед сном! Він не вживає ніякого алкоголю – а зате я каюсь кожні вихідні! Тому хочеться повторити заклик вихователів у дитячому садку: «Дивись в свою тарілку!» І взагалі, менше розмірковуй про їжу. Хоч би як не набила оскомину ця проста істина, Великий піст тільки найменшою мірою – зміна режиму харчування. Вегетаріанці ніколи тваринної їжі не їдять – до Бога їх це не наближає та не віддаляє, цілком згідно зі словами апостола.
Продовження відомої цитати: «але всяким словом Божим», – ідеально підходить до великопісного періоду, коли читанню Слова Божого приділяється особлива увага.
За Великий піст прийнято прочитувати Євангеліє цілком. Також у цей період в храмах щодня читається Старий завіт. Корисно буде почитати Святих Отців – «Ліствицю», Добротолюбіє, тлумачення на Євангеліє…
Добре б поєднувати зменшення інтересу до вмісту чужих тарілок із збільшенням уваги до ближніх загалом. Зосередження на власному духовному стані не повинно перетворюватися на байдужість до оточуючих. Піст повинен йти на користь вихованню в собі обох чеснот: любові до Бога та любові до ближніх.
Святитель Іоан Золотоустий закликав витрачати заощаджені на пісній трапезі кошти на допомогу бідним. Кілька днів пообідавши в їдальні гарніром без котлети, можна купити рукавички жебраку, що мерзне на морозі, або розвиваючу гру в дитячий будинок.
Зовсім не обов’язково під час посту переривати спілкування з людьми, яким воно може стати в нагоді, – вагітною подругою, хворою сусідкою, одиноким родичем. Бесіда з ними за чашкою чаю – це не розвага, а допомога ближньому.
І тут потрібно згадати пораду від старця Паїсія Святогорця: ми повинні приховувати наші особисті пости, щоб не постити напоказ, але піст загальноцерковний – це стояння у вірі. Ми повинні не тільки самі поважати ближніх, але й прагнути, щоб нас і нашу віру поважали.
Нарешті, найголовніше правило Великого посту – пам’ятати, заради чого існує цей період.
Великий піст – час зосередженого очікування Світлого Христового Воскресіння. Очікування діяльного: разом з Господом ми спробуємо пройти сорок днів посту, разом з Господом підійдемо до гробниці Лазаря, разом з Господом ввійдемо в Єрусалим, будемо слухати Його в Храмі, причастимося разом з Апостолами на Його Таємній Вечері, пройдемо за Ним Хресним шляхом, з Божою Матір’ю і улюбленим Христовим апостолом Іоаном будемо скорбіти на Голгофі…
Нарешті, разом з мироносицями ми прийдемо до відкритого Гробу та знову переживемо радість: «Його немає тут, Він Воскрес!»