Є християнські свята, про які знають буквально всі. І можуть в двох словах описати, що ж, власне, відзначають віруючі. Різдво – Христос народився. Великдень – Христос воскрес. А що за свято Стрітення Господнє? Що взагалі означає це незвичне сучасній людині слово – «стрітення»?
Питання, яке можна почути найчастіше з приводу Стрітення: «Так, добре, сьогодні Стрітення. А що це таке?”
Стрітення Господнє – одне з дванадесятих свят християнської Церкви, тобто головних свят церковного року. Це неперехідне свято, у нас воно відзначається 15 лютого.
У перекладі з церковнослов’янської «сърѣтение» – «зустріч». День Стрітення – точка в часі, у якій зустрілися Старий і Новий Заповіти. Стародавній світ і християнство. Сталося це завдяки людині, якій в Євангелії відведено особливе місце.
Подія Стрітення Господнього
15 лютого ми згадуємо події, описані в Євангелії від Луки. Стрітення відбулося через 40 днів після Різдва Христового.
У іудеїв того часу було дві традиції, пов’язаних з народженням в сім’ї дитини. По-перше, жінка після пологів не могла з’являтися в Єрусалимському Храмі сорок днів (а якщо народилася дівчинка – то і всі вісімдесят). Як тільки термін закінчувався, мати повинна була принести в Храм очистительну жертву. У неї входили однорічне ягня і голубка. Якщо сім’я була бідною, замість ягняти теж приносили птаха, виходило дві горлиці або два пташеняти голубиних.
По-друге, якщо в сім’ї первістком був хлопчик, батьки на сороковий день приходили з новонародженим в Храм – для обряду посвячення Богу. Це була не просто традиція, а закон Мойсеїв: його іудеї встановили в пам’ять виходу євреїв з Єгипту – визволення від чотиривікового рабства.
І ось, Марія і Йосиф прибули з Віфлеєму в столицю Ізраїлю Єрусалим. З сорокаденним Богонемовлям на руках вони ступили на поріг Храму. Сім’я жила небагато, тому очисною жертвою Богородиці стали два голуби. Пречиста Діва вирішила принести жертву із смирення і поваги перед іудейським законом, незважаючи на те, що Ісус з’явився на світ в результаті непорочного зачаття.
Після здійснення обряду Святе Сімейство вже прямувало до виходу з Храму, але тут до них підійшов дуже старий чоловік, мабуть, найстаріша людина в Єрусалимі. Його звали Симеон. У перекладі з староєврейської це ім’я означає «слухання». Праведник узяв Немовля на руки і радісно вигукнув: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх людей, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля».
Цього дня старець виявився в Храмі невипадково – Святий Дух привів його. Йому було обіцяно Богом, що він не помре, поки особисто не побачить Сина Божого. Про це так пише євангелист Лука: «Він був муж праведний та побожний, що чекав утіхи Ізраілевої і Дух Святий був на ньому. Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерті, допоки не побачить Господа Христа» (Лк. 2:25-26).
І ось, цей день настав. Здійснилося те, що учений муж чекав все своє непосильно довге життя. Симеон узяв на руки Немовля, народженого від Діви. Старець міг спокійно померти. «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…» Церква назвала його Симеоном Богоприїмцем і прославила як святого.
Прийнявши з рук Пречистої Діви Немовля, старець Симеон звернувся до Неї зі словами: «Ось, із-за Нього будуть сперечатися в народі: одні спасуться, а інші загинуть. І Тобі Самій меч пройде душу, – щоб відкрились помисли багатьох сердець» (Лк. 2: 34-35).
Спори в народі – це переслідування, які були приготовані Спасителю. Відкриття помислів – Суд Божий. Що за зброя простромить серце Богородиці? Це було пророцтвом про Розп’яття, яке чекало Її Сина. Адже цвяхи і спис, від яких прийняв смерть Спаситель, пройшли нестерпним болем і через Її материнське серце. Є ікона Богородиці – яскрава ілюстрація цього пророцтва. Вона називається «Пом’якшення злих сердець». Іконописці зображають Богоматір, Яка стоїть з сімома увіткненими в серце мечами.
У день Стрітення в Єрусалимському храмі відбулася ще одна зустріч. До Богоматері підійшла 84-річна вдова, «дочка Фануїлова». Городяни називали її Анна-пророчиця за натхненні промови про Бога. Вона багато років жила і працювала при Храмі, як пише євангеліст Лука, «постом і молитвою служачи Богові день і ніч» (Лк. 2:37-38).
Анна-пророчиця вклонилася новонародженому Христу і вийшла з Храму, несучи городянам звістку про пришестя Месії, Спасителя Ізраїлю. А Святе Сімейство повернулося в Назарет, так як виконало все, що заповідував закон Мойсея.
Єпископ Феофан Затворник писав: «В особі Симеона весь Старий Завіт, неспокутуване людство, з миром відходить у вічність, поступаючись місцем християнству…». Спогад про цю євангельську історію кожен день звучить в православному богослужінні. Це Пісня Симеона, або інакше – «Нині відпускаєш».
Пісня Симеона
Пісня Симеона, або «Нині відпускаєш …», – це слова Симеона з Євангелія від Луки.
Вперше ця молитва згадується вже в Апостольських Постановах. У Українській Православній Церкві слова Симеона під час богослужіння співають під кінець вечірні. Крім того, священник промовляє «Нині відпускаєш…» під час обряду воцерковлення немовлят.
Історія святкування
Свято Стрітення Господнього – одне з найдавніших у християнській Церкві. Перші Стрітенські проповіді перед народом вимовляли ще IV-V століттях – наприклад, святителі Кирил Єрусалимський, Григорій Богослов, Григорій Ніський та Іоан Золотоустий.
Найстаріше і при цьому історично достовірне свідчення про святкування Стрітення на християнському Сході – це «Паломництво до Святих місць». Його написала паломниця Етерія (Сільвія) в кінці IV століття. Вона пише: «В цей день буває процесія в Анастасіс, всі прямують, і все відбувається по порядку з величним торжеством, немов на Великдень. Проповідують усі пресвітери, і потім єпископ… Після цього, відслуживши все за звичайним порядком, здійснюють Літургію».
Свято стало загальнодержавним у Візантії в VI столітті. Слідом за цим традиція урочистого святкування Стрітення поширилася по всьому християнському світі.
Богослужіння свята
У Стрітення Господнього – незмінне місце в церковному календарі. 15 лютого (2 лютого за старим стилем). Якщо Стрітення випадає на понеділок першої седмиці Великого посту, що трапляється дуже рідко, святкове богослужіння переноситься на попередній день – 14 лютого.
Стрітення – свято Господське, тобто присвячене Ісусу Христу. Але в перші століття християнства в цей день вшановували Богоматір. Тому ті, хто скаже, що це Богородичне свято, будуть частково праві.
Стрітення близьке до свят на честь Божої Матері і по складу богослужіння. У тропарі свята, у прокімнах на утрені і Літургії та інших піснеспівах звернення до Богородиці займають центральне місце.
Цікаво, що подвійність Стрітення вплинула на колір облачень священнослужителів на святковій службі. Вони можуть бути і білими – як в Господні свята, і блакитними – як в Богородичні. У церковній традиції білий колір символізує Божественне світло. Блакитний – чистоту і непорочність Діви Марії.
На свято Стрітення по завершенні Літургії священнослужителі освячують свічки, а подекуди також і воду.
У православному требнику священнослужителя є спеціальний “Чин благословення свічок на Стрітення Господнє”. Хтось може запитати: чим же відрізняється звичайна церковна свічка від “Стрітенської”? Тільки чином освячення, адже прості церковні свічки, які продаються в крамницях, теж освячені.
Для кращого розуміння можна провести аналогію з освяченням води. Так, наприклад, коли в храмі служаться водосвятні молебні: вода освячується малим чином, можна сказати – “звичайним”. Але є і таке поняття, як освячення води великим чином, і робиться це тільки єдиний раз в році – на свято Хрещення Господнього.
Так само і з “стрітенськими свічками” – їх освячують тільки раз на рік особливим чином. Однак це не означає, що “стрітенським свічкам” слід надавати якесь магічне або чудодійне значення – це крайнощі, звичайно. “Стрітенські свічки” православні християни запалюють під час домашньої молитви, як і інші церковні свічки. Адже будь-яка свічка, якщо гаряче молитися, зігріває молитву.
Іконографія Стрітення Господнього
Іконографія Стрітення – ілюстрація оповідання євангеліста Луки. Діва Марія передає Богонемовля на руки старця Симеона – ось головний сюжет ікон і фресок свята. За спиною Богородиці зображується Йосиф Обручник; він несе в руках або в клітці двох голубів. Позаду праведного Симеона пишуть Анну-пророчицю.
Найдавніший образ Стрітення можна знайти в одній з мозаїк тріумфальної арки у церкві Санта Марія Маджоре в Римі. Мозаїка була створена в першій половині V століття. На ній ми бачимо, як Богоматір йде з Немовлям на руках назустріч святому Симеону – у супроводі ангелів.
Найдавніші зображення подій Стрітення в Київській Русі – це дві фрески XII століття. Перша – у Кирилівській церкві в Києві. Друга – у церкві Спаса на Нередиці в Новгороді. Цікаво, що на фресці Кирилівської храму Немовля не сидить, а лежить на руках Богородиці.
Незвичайний варіант іконографії Стрітення є в середньовічному грузинському мистецтві. На цих іконах немає зображення вівтаря, замість нього – запалена свічка, символ жертви Богові.
З подією Стрітення пов’язана ікона Пресвятої Богородиці «Пом’якшення злих сердець», її ще називають «Симеонове пророцтво». Іконописний сюжет нагадує нам слова Симеона, звернені до Діви Марії: «А Тобі Самій меч пройде душу».
До речі, цей образ дуже схожий на ікону Божої Матері «Семистрільна». Але є одна відмінність. Стріли, що пронизують серце Богородиці, розташовані на іконі «Пом’якшення злих сердець» по три праворуч і ліворуч, одна знизу. У «Семистрільної» ікони- чотири стріли з одного боку і три з іншого.