Дорогі брати і сестри, у сьогоднішній день Свята Православна Церква вшановує пам’ять трьох великих і святих мужів, визначних ієрархів, учителів і проповідників: Василія Великого, Григорія Богослова і Іоана Золотоустого. В нашому народі цей празник знаний, як свято Трьох Святителів, котрі для всіх нас є взірцем чеснот, прикладом праведного християнського життя дороговказом на дорозі спасіння. Три отці – ієрархи-святителі – це провідні вчителі віри, святості й науки Христової Церкви. Вони передали нам чистоту віри Нікейського Собору, вони розтлумачили нам догмати про Святу Трійцю, Христове Божество та Пресвяту Євхаристію. За їхні заслуги наша Православна Церква називає їх у своїх Богослужіннях людьми Божими, служителями Господніми, сосудами обраними, стовпами й утвердженням Церкви, Царства спадкоємцями, органами Святого Духа, Тройці поборниками, благочестя забралами, славою отців, вчителями Вселенної. Всі вони жили в четвертому столітті – золотому віці християнської віри. Св. Василій і св. Григорій це сини славної Каппадокії, в Малій Азії, друзі і майже однолітки. Святий Іоан Золотоустий – з Антіохії і був молодший від них на 20 років. Всіх їх єднала апостольська ревність за святу віру і спасіння душ. Коли споглядаємо житія цих трьох угодників Божих, то бачимо величні діла, якими вони прославляють ім’я Господнє, почуємо їхній могутній голос в обороні Христової віри та прегарні ними укладені Богослужіння, що донині звершуються в наших храмах. З самозреченням і погордою світових розкошів служили вони Господу Богу і в тому їхня велич, їхня заслуга і приклад для нас, як ми повинні влаштовувати своє життя, щоб воно було корисним для наших ближніх і спасительним для нас. Третину свого життя ці три праведники віддали навчанню. Жадібно пили вони з криниці знань, аж поки не стали найосвіченішими людьми свого часу. В час, коли довелось жити цим святим, Церква Христова зазнавала нападів різного роду єретиків і вільнодумців, котрі в пориві гордості і власної обмеженості хотіли зробити синтез елінської філософії й християнства. Святі Василій Великий, Григорій Богослов та Іван Золотоустий мужньо встали на захист чистоти віри і своїми глибокими переконаннями відбили всі ворожі зазіхання. Книги, написані цими святими, до нині дивують світ своєю мудрістю і поетичністю. Якщо б ці книги читали всі християни, то вони не так скоро сходили б на широку дорогу невірства й моральної нечистоти, в них вони знайшли б справжню відповідь на всі найважливіші питання людського життя, знайшли б той правдивий ідеал, котрий ось вже дві тисячі років сяє над світом і освітлює життєвий шлях мільйонів людей. Празник Трьох Святителів Вселенської Церкви – Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого належить до найшанованіших свят Православної Церкви. Згідно із Святим Переданням, поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст., в час правління Візантійського імператора Олексія I Комніна про те, хто з цих трьох Святителів є більш цінний для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, другі святого Григорія Богослова, а ще інші – святого Іоана Золотоустого. Через це між багатьма виник розбрат: одні називалися – василіанами, другі – григоріанами, а треті – іоанітами, Василіани ставили Василія Великого вище за інших святителів, ввжаючи, що він всіх перевершував словом і ділами, притім бачили в ньому мужа, який мало чим поступається ангелам, твердого характером, який нелегко прощає провини, і байдужий до всього земного. Григоріани відстоювали святого Григорія Богослова, стверджуючи, що він переконливістю слова, майстерним тлумаченням Священного Писання та витонченістю побудови промов перевершив усіх найславетніших представників тогочасної мудрості. Іоаніти вважали найбільшим богословом святителя Іоана Золотоустого, бо той був схильний до помилування грішників і швидко допускав їх до покаяння. Бачили в ньому людину чоловіколюбну, яка розуміє слабкість людського єства, і як красномовного проповідника, який наставляв усіх на покаяння безліччю своїх медоточивих слів; тому вони шанували його вище за Василія Великого та Григорія Богослова. Через деякий час після того, як виникли суперечки, явилися ці великі святі, спочатку кожен окремо, а потім усі три разом – Іоану, єпископу Євхаїтському, який відзначався мудрістю, знанням, чеснотами, і сказали: «Як бачиш, ми рівні перед Богом; немає у нас ні розділення, ні якоїсь протидії один одному. Кожний з нас свого часу, натхнений Божественним Духом, написав відповідні повчання для спасіння людей. Чого ми навчилися сокровенно, те передали явно людям. Немає між нами ні першого, ні другого. Якщо ти посилаєшся на одного, то з тим згодні й обидва інші. Через те накажи тим, хто сперечається щодо нас, припинити суперечки, бо як за життя, так і після кончини ми маємо турботу про те, щоб привести до миру і однодумності краї вселенної. Зважаючи на це, з’єднай в один день пам’ять про нас і, як належить, склади нам святкову службу, а іншим передай, що ми маємо у Бога рівне достоїнство. А тим, хто звершує пам’ять про нас, ми будемо заступниками у спасінні, бо сподіваємося, що маємо деяку заслугу у Бога». Сказавши це єпископові, вони стали підніматися на небо, сяючи невимовним світлом і називаючи один одного на ім’я. Блаженний єпископ Іоан негайно відновив мир між тими, хто ворогував, бо він був мужем великим у чеснотах і відомим у любомудрії. Він встановив свято Трьох Святителів, як і повеліли йому святі, і заповідав церквам святкувати його з належною урочистістю. В цьому ясно виявилася мудрість великого мужа, бо він зрозумів, що в січні звершується пам’ять усіх трьох святителів, а саме: у перший день – Василія Великого, у двадцять п’ятий – божественного Григорія, а в двадцять сьомий – святого Золотоустого, – то він з’єднав їх у тридцятий день того ж місяця, увінчавши святкування їхньої пам’яті канонами, тропарями і похвалами, як це й належало. Дорогі у Христі, ми всі також покликані до святості свого життя, тому нашою метою є наблизитись до цієї вершини, наслідуючи життя святих. Вдивляючись сьогодні у життя Трьох Святителів, прикрашаймо себе квітами їхнього вчення і їхніх чеснот. Уважно йдімо за їхніми вказівками. Ставмо перед собою високу мету нашої мандрівки – Небо, часто аналізуймо всі наші вчинки, тримаймося біля мудрих і досвідчених людей, а завершуймо кінець наймудрішими порадами Всемогутнього Бога! Маймо надію, що не помилимося у своєму виборі! Амінь.
Ієрей Василь Деркач