Молитва – це безпосередня невидима зустріч створіння зі своїм Творцем. Чим більше ми з Богом розмовляємо, тим більше стаємо подібні до Нього. «…То Мойсей не знав, що лице його сталося сяяти промінням від того, що Бог говорив з ним» (Вих. 34:29). А Святитель Григорій Ніський, брат Святого Василія Великого говорить: «На молитві ми не тільки підносимо духа до Бога, не тільки з Ним розмовляємо, але й з Ним перебуваємо, тішимося Його присутністю».
І ось одного разу, як у порядку своєї черги Захарія служив перед Богом, за звичаєм священства йому випало ввійти до Господнього Храму покадити. Під час кадіння багато людей молились надворі. Раптом став перед ним Ангел Господній і промовив: «Не бійся Захаріє, бо почута молитва Твоя, і жінка твоя Єлизавета, народить тобі сина, і наречеш ім’я Йому Іоан! (Лк. 1:13).
Молитва цих двох людей – Захарії і Єлизавети була почута Богом. Чому їхнє прохання було почуте Творцем? Тому, як пояснює євангелист Лука «обоє вони були праведні перед Богом, виконуючи всі заповіді і настанови Господні бездоганно» (Лк. 1:6).
Молитва, як бачимо є ефективною, є дієвою тільки тоді, коли людина є праведною в Божих очах. Така молитва не тільки спричинилася до появи Ангела, але і до прихильності неба і рішення неба про народження Предтечі.
На жаль, Захарій не повірив словам небесного посланця. «Бо я старий, і жінка моя постарілася у днях своїх» (Лк. 1:18). Та Ангел відразу говорить на його недовір’я: «І ось ти будеш мовчати та не матимеш можливості говорити до того дня, коли збудеться це, за те, що ти не повірив словам моїм, котрі збудуться свого часу» (Лк. 1:20).
Поки Захарія звершував обряд кадіння у Храму Господньому, люди чекали його. І коли Священик вийшов і показував знаками, то народ зрозумів, що він мав якесь видіння.
І справді коли Захарія став батьком провіщеного йому сина, на восьмий день після народження за звичаєм юдеїв потрібно було дати дитині ім’я. Родичі й гості запрошені на сімейне свято, давали дитині ім’я батька – Захарія, але сам батько, коли його спитали про це написав на дощечці: «Іоан буде ім’я йому» (Лк. 1:63). Як тільки Захарія зробив напис, то відразу відкрилися йому уста, і він став пророкувати: «Благословен Господь Бог Ізраїлів, що відвідав народ свій і створив визволення йому. І ти дитя пророком Всевишнього наречешся, бо йтимеш перед лицем Господа, щоб приготувати путі Йому» (Лк. 1:68-76).
Всі присутні дивувалися і в задумі говорили: «ким буде дитя це?» (Лк. 1:66). «Дитя ж зростало і міцніло духом» (Лк. 1:80).
Коли Предтечі Христовому було тридцять років, розпочалося служіння людям. Як сказано в Євангелії: «Було слово боже до Іоана, сина Захарії, в пустелі» (Лк. 3:2). Люди йшли на заклик проповідника – «покайтеся, наближається бо Царство Небесне» (Мт. 3:2).
Чому люди охоче слухали проповідь великого Пророка? А тому, що їхні душі давно вже прагнули таких слів, які б сколихнули їхню свідомість, збентежили розум і прояснити їхнє життя. Голос проповідника наполегливо кликав відцуратися усього лихого та гріховного, відкинути неправду, ворожнечу й ненависть, облишити все, що перешкоджає вступити в нове Царство Божої правди та благодаті.
Проповідь Предтечі мала великий успіх. До нього приходили не тільки мешканці Єрусалима, але люди з далеких країв. «І всі люди, що слухали Його, навіть і митарі, визнавши славу Бога, хрестилися хрещення Іоановим» (Лк. 7:29). Пророк Іоан з усією силою своєї прямої природи виступав проти лицемірства фарисеїв, засуджував недовірство садукеїв, сміливо називаючи їх «поріддям єхидним». Він просив усім приносити плоди гідні покаяння.
А хіба нам, не здається, що в кожному з нас, хоч ми називаємося християнами в певній мірі ще живуть ті самі хиби, різні гріховні нахили, які так наполегливо засуджував Святий Пророк. Отож «голос вопіющого в пустині» сягає совісті кожного з нас, щоб ми відкрили дорогу Христові в наші серця «як написано в книзі слів Іссаї Пророка, який говорить: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господній, прямими зробіть стезі Йому. Кожна долина нехай наповниться, і всяка гора і пагорб зрівняються, і хай стане криве прямим, і вибоїсті дороги – рівними» (Лк. 3:4-5).
Не перекривайте Христові дорогу до наших сердець. Випростуймо покручені шляхи лукавства, лицемірства, кривди, неправди та обману. Знищуймо усякі приводи до взаємної ненависті й холодної байдужості. Нехай оживе в наших серцях щира братерська любов.
І ми безнастанно потребуємо від Господа Божої опіки. У Святому Євангелії читаємо: «Просіть і дасть вам, шукайте і знайдете, стукайте, і відчинять вам» (Мф. 7:7).
Тоді й помножаться наші добрі діла, бо ми будемо сумлінно виконувати обов’язки перед сім’єю, суспільством і народом і водночас будемо ширити між людьми мир, правду і любов.
Сьогодні Святий Пророк Іоан народжується знову у наших серцях, щоб дати свідчення. Він свідчить про світло – Христа. «Він не був світлом, але був посланий, щоб свідчити про Світло» (Ін. 1:8). Амінь.