Іудеї розсіяння
Вавилонський полон, крім того, що він послужив духовному відродженню євреїв, мав ще інше, більш важливе і глибоке значення для усього людства. До нього обраний народ жив більш – меньш відчужено від решти світу, і світло істиної релігії лише трохи проникало за межі землі обітованої. Тепер же, з наближенням месіанських часів, світло це повине було яскраво заяяти для усіх «тих, хто живе у темряві і у тіні смертній», тобто для усіх язицницьких народів, які загрузли у темряві ідолопоклоння. І цій великій справі чудово сприяли ті грізні ассіро-вавилонські завойовники, які, самі не усвідомлюючи того, послужили могутнім знаряддям Прмислу Божого.
Переселяючи квіт обраното народу у свою країну, яка була центром язичницької релігії і язичницької освіти, вони разом з тим переселили до себе місіонерів і проповідників істиної релігії, яка поступово розсіювала темряву язичницьких помилок. Вплив цей відбився частково уже безпосередньо на царях – завойовниках, як це видно з приклад Навуходоносора і Кіра; але потім воно розповсюдилось усе ширше і діяло більш глибше. З цього часу іудейський народ став народом неначе б то всеевітнім. Спочатку іудеї розсіяння являли три великих гілки: іудеїв вавилонських, сірійських і єгпетських. Але потім завоювання греків і римлян значно розширили області іудейського розсіяння. Їх тепер можна було зустріти у Малій Азії, у Греції, у Римі, Іспанії, по берегах північної Африки. Одним словом іудеї після полону вавилонського розсіялись по уьому древньому світу, так що римський географ Страбон не без підстави говорить, що «навряд чи можливо знайти на землі таке місце, де б не було цього племені і яким би воно не володіло». А іудейський письменник Філон додає: «Іудеї, не як інші народи, замкнені у кордонах своєї країни; вони живуть майже по всьому світу і розселились майже по усіх материках і островах».
Розсіюючись по усьму світу, євреї не губились між іншими племенами і чужоземними народами, а неначе б то єдиний народ, зв’язаний між собою нерозривними узами. Правда вони забули свою мову але загальна віра у живого Бога з’єднувала їх воєдино і охороняла від асиміляції з іншими народами. І де тільки не жили іудеї, там вони будували синагоги і кожну суботу збивались туди для слухання Закону Мойсеєвого. Але одним з найбільш сильних заходів підтримання єдності між іудейським світом були його постійні зносини з Єрусалимом, як із загальним центром усього іудейства.
Ця національна винятковість і взаємна згуртованість іудеїв рано почала збуджувати підозру і ворожнечу у язичницьких народах, і це несприятливе почуття ще більш посилювалоось коли євреї були сильними суперниками у торгових справах і захоплювали у свої руки всю промисловість тієї чи іншо країни. Але, не дивлячись на вороже відношення язичницького світу до євреїв, вплив їх на цей світ не заперечували самі язичники, і воно посилювалось а кожним роком. Цьому сприяв сам стан язичницького світу.
Стан язичницького світу
Перед пришестям Спасителя світу, язичницький свйт хилився до занепаду і розкладу. Великі монархії сходу – Єгипетська, Ассірійська, Вавилонська і Персидська – усі по черзі панували і счезали. Олександр Македонський пробував відтворити їх на основі грецької культури, але створена ним монархія не пережила свого засковника і після його смерті розпалась на декілька окремих частин, які легко стали здобиччю Риму. І ось Рим –«залізне царство», став володарем усьго світу. Римські орли, переможно пронеслись від берегів Єфрату на сході до стовпів Геркулеса на заході і від берегів північної Африки на підень до Британських островів на півночі. Надбанням їх зробилась вся площа земного шару, на який проходила древня історія. Чудові воєні дороги римлян з’єднали між собою далекі країни; римське управління і загально розповсюджена грецька мова, зблизили між собою народи усього цивлізованого світу, і розпочався дивний круговорот в області релірії, літератури, мистецтва і промисловості, якого ще не видно було у історгії людства. Рим, як столиця світу, стягував до себе усе, що було кращого у тодішньому світі, і з нього знову розходилась в усі сторони, своєрідна римська цивілізація. Це незвичайне взаємоспілкування народів мало глибокий вплив на релігійно – моральний стан язичницького світу. У Римі прийшли у зіткнення між собою всілякі язичницькі культури, і їх безкінчена різноманітність по необхідност повинна була привести до переконання, що язичницькі боги є витвором самих же народів і не в змозі задовольняти притаманні людини потреби у істиній релігії. Сильніше усього це відбилося на самих римлянах, віра яких у своїх богів уже раніше була підірвана розповсюдження грецьких філософських творів, які прямо видавлись над олімпійськими богами, як над вимислами людського розуму. Але, оскільки людина не може бути без релігії, то розпочалось виснажливе шукання істинного Бога, і у Йото пошуках були перебрані усі відомі тоді релігії і культури, і чим таємничим був культ, тим більше він мав прихильників. У цей час багато хто розпочав звертати увагу і на таємничого Бога Ієгову, про Котрого проповідували евреї. Іудеї заспокоювали снагу тих, хто шукав правду, тобто язичників і навертали їх у іудейство. Язичників які приймали іудейську релігію називали прозелітами. Прозеліти розділялись на два класи: пришельці врат і пришельців правди, які відрізнялись між собою ступенем прийняття іудейства. Для перших достатньо було загальної віри у Єгову з прийняттям «Ноєвих законів», а від других вимагалось повне підкорення усім постановам Закону Мойсеєвого.
Навернення в іудейство сильно сприяло і моральне падіння язичиського світу, як неминучий наслідок падіння релігійного. Не бачачи ніяких радощів у теперішньому і втративши усяку віру в майбутнє люди задихались від духовної пустоти і шукали собі виходу або у божевільних оргіях насолоди, або ж в самовбивстві, яке стало самим звичайним явищем. Засмучений печальною дійсністю древньоримським філософ Сенека рахував самовбивство кращим засобом позбавлення від нестерпного становища. Але інстинкт самозбереження протидіяв прииняттю такого жахливого способу і тому природно більшість шукало іншого виходу і знаходило його у властивій людському серцю надії на краще майбутнє.
Кращі язичники почали надіятись, що звідкись повинно було прийти спасіння, якщо не від людей, то зверху. І надія ця якраз співпала з тим очікуванням Ізбавителя світу, яке все сильніша зростало в іудейському світі і все ширше розповсюджувалось через іудеїв серед язичницьких народів.
За свідченням римських істориків Светонія і Тацита, у той час між римлянами поширювалась чутка, що на сході з’явиться могутній цар, який підкорить увесь світ . А римський поет Вергілій у своїй знаменитій четвертій еклозі оспівував дитину, яка повинна була відбудувати золотий вік. Дитина ця зійде з неба і на землі установиться мир. Щедро він буде виливати свої дари: отари не будуть боятись левів, ярмо зніметься з шиї вола, що оре, і землероб уже не буде працювати у поті лиця свого. Ця славна мрія римського поета, безсумніву, була відгомоном знаменитого пророцтва Ісаії про те, що «народиться Дитина, Яку назвуть ім’ям: Чудовий, Радник, Бог міцний, Отець вічності, Князь світу», тоді «вовк буде жити разом з ягням…» (Іс. 9, 6; 11, 6).
Але особливо сильного напруження досягло чекання Месії серед іудейського народу. Древні пророцтва пророків зробились предметом самого уважного вивчення і тлумачення. Самою улюбленою книгою у євреїв була книга пророка Даниїла з їі точними оприділеннями часу пришестя Месії. Очікування Месії у Іудеї до такого рівня було живим, що самі правителі єврейського народу в часи Маккавеїв приймали владу лише умовно «доки востане Пророк вічний» (1Мак. 14, 41). Люди мимоволі відчували, що прийшло здійснення часів. При появленні всякого видатного проповідника чи пророка, усі мимоволі запитували, чи не він часом Христос. Багато хто при цьому не ясно уявляв собі, у якому вигляді явиться Христос, і бажали бачити в Ньому всесвітнього завойовника, який підкорить іудеям увесь світ і створить на землі вічне єврейське царство.
Але більшість людей чекали у Нім істинного Месію. Який викупить людину від рабства гріха, встановить мир в схвильованій душі, покличе до Себе усіх стражденних і обтяжених і створить вічне царство Боже на землі.
Істинний Месія прийшов на кінець, і в ніч пришестя Його, на небесах, над Вифліємом іудейським, пролунала радісна пісня ангелів, які сповіщали про настання нової ери історії людства: «Слава у вишніх Богу, і на землі мир, у людях благовоління».