Вавилонський полон, що був Божою карою за усе те беззаконня і те ідолопоклоніння, яким безсоромно віддався обраний народ, послужив для нього важливою наукою, яка заставила його глибоко замислитись над своєю долею. Після періоду славної могутності народ ізраїльський раптом знову опинився як колись у Єгипті, жалюгідною партією рабів, відведених у полон, де могла загинути й сама пам’ять про нього. Це тяжке випробування мимоволі розбудило в ньому свідомість того, що сила, як обранця народу полягає саме в обравшому його Бозі і в суровому до держанні завіту, який уклав Він з ним. І ось в іудейському народі розпочинається релігійно-моральне відродження. У нім міцна віра Бога, спалахує полум’яний патріотиз і все більше посилюється очікування Месії, який повинен, на кінець – то, прийти і виконати усі обітниці, дані їх батькам. Такий настрій народу дійсно збужував у нім ревне вионання закону Мойсеєвого. Повернувшись з полону, євреї старанно почали вивчати Святе Письмо, збираючись для цього кожну суботу у синагозі. У цей час появляється багато вчених людей, так званих книжників, які тлумачили закон Мойсеїв і учили народ, як краще його виконати. Поради і обрядові постанови книжників пізніше стали називати переданням старців. Коли ж сірійський цар Антіох ІV Єпіфай бажав знищити іудейську релігію, на її захист стало багато ревних людей. З цього часу в Іудеї розпочинає зароджуватись і проявляти себе у суспільному житті дві релігійні секти – секта фарисеїв саддукеїв. До цих двох сект можна приєднати і секту єссеїв.
Секта Фарисеїв
Найбільше значення у релігійному житті євреїв мала секта фарисеїв. Саме слово фарисей означає «відособлений» або «окремий». Члени цієї секти рахували себе особливо обраними, кращими представниками іудейського народу, справжніми хранителями усіх і істиних релігійно-національних традицій. Фарисеї рахували, що спасіння іудеїв у тому, щоб як тільки можливо суворіше додержуватись правил своєї віри і ревно виступати проти іноземних язичницьких впливів на обраний народ. Виходячи з цього, вони твердо берегли основні начала історичної віри закладні у Святому Письмі. Вони вірили у безсмертя душі, у вічну відплату за гробом у воскресіння праведних, в існування ангелів і демонів. До цих істин примішувались, все ж, і політика і перш за все, не вірне вчення про майбутнє Месії, Якого уявляли вони в образі войовничого монарха-переможця: він звільнить іудеїв від влади язичників, влаштує на землі Царство Боже, в якому євреї і перш за все фарисеї, будуть мати пануюче становище. Моральне вчення фарисеїв відрізнялося вузькім формалізмом і дріб’язковістю: вони рахували необхідним не лише додержання усіх правил і постанов закону Мойсеєвого, але також зберження переказів усіх книжників або старців, які тлумачили Закон. Ці перекази, за ствердженням деяких фарисеїв, були навіть більш обов’язковими, нім сам Закон.
Релігійність багатьох фарисеїв обмежувалась однією лише обрядовістю чисто зовнішнього характеру. Якщо зовнішні накази виконані, то людина нічого більше не повинна Богу. Фарисеям були байдужі внутрішні потяги душі – смиренна молитва і щирі каяття. Дріб’язковість переказів затіняла перед ними найбільш важливі основи Божественного Закону. «Вожді сліпі, відціджуючи комара, а верблюда поглинаючі» – такий чином викривав їх Спаситель (Мф. 23, 24). Але були й позитивні риси у фарисеїв. Кращою рисою фарисеїв була їх запопадливість до розповсюдження релігії Ієгови, і в цьому відношенні вони зробили луже багато, підготовляючи через своїх презелітів грунт для розповсюдження християнства серед язичницьких народів. Вони були також полум’яними патріотами своєї батьківщини, за що поважав їх народ.
Секта Саддукеїв
Супротивниками фарисеїв були саддукеї, які отримали назву від свого вождя Садока. Саддукеї більше схожі були на політичну партію, ніж на релігійну секту. Висловлюючись сучасною мовою, цю секту можна було б назвати партією лібералів або космополітів. Вони вважали безглуздим звеличуватись перевагами іудейського народу, як обраного Богом. Саддукеї симпатизували грецько – римській культури і намагалиь насаджувати її у себе вдома. За це правовірні євреї не любили їх. У релігії вони відрізнялись вільнодумством: визанавали лише писаний Закон і відкидали перекази, заперечували існування ангелів і демонів, загробне життя і воскресіння мертвих. Іх більше влаштовували земні бдагополуччя і втіхи життя. Вони вірили, що повинен народитись Месія, але вважали, що буде просто великий учитель іудейського народу. За своїм складом партія саддукеїв охоплювала представників правлячої іудейської аристократїї. Первосвященики, які займали найвище положення у синедріоні, були саддукеями. У моральному відношенні вони були ще нижче фарисеїв.
Секта Єссеїв
Зовсім особливий був релігійний стан єссеїв які, відійшовши від метушні світу на західній берег Мертвого моря вели напівчгернечий спосіб життя. У їх общину, яка нараховувала близько чотирьох тисяч чоловік, стікалося багато розчарованих і стомлених від життя, а також тих, хто не мирився із злом і несправедливістю у світі. Єссеї гаряче вірили у близькість ери Месії, і подібно фарисеям, не сприймали серйозно Маккавейських царів. Вони неодноразово вливались у збройні позстання. Під час одного з цих повстань за наказом первосвящеників стратили вождя есееїв, якого вони поважно назвали Учителем праведності. Формалізм єссеїв був ще більш дріб’язковим і суворішим ніж у фарисеїв: вони вважали опоганенням не лише зіткнення з язичниками але й з всяким, хто не належав до їхньої секти.