Падіння Вавилонського царства
Після смерті Навуходоносора почався занепад нововавилонсього царства. Новий цар, Набонід, не був ні сміливим полководцем ні хорошим адміністратором. З часом Набонід цілком перестав займатися державнии справами і поселився у далекому палаці в північній у Араавії. У столиці правив син Набоніда – Валдасар. Тим часом над Месапотамією знову збирались грізні політичні хмари. У 558 році на політичному горизонті з’явились маловідомі вожді племені, а потім цар Ассана Кір, який геніальним і грізним полководцем, завоював Мідію і оголосив себе царів персів. Для боротьби з новим завойовником Набонід організував союз, у який, крім нововавилонського царства, вступили Мідія, Спарта і Єгипет. Кір прийняв виклик, переміг мідійського царя Креза і захопив Малу Азію. Потім він вирушив проти свого головного супротивника – халдеїв. У 540 році відбулась битва, в результаті якої халдейська армія була розгромлена. У 539 році Кір підійшов до Вавилону.
Надіючись на міцні міські стіни, Валтасар безтурботно бенкетував у своєму палаці, не думаючи про небезпеку. Одного разу він влаштував великий бенкет і запросив на нього усіх своїх вельмож. Сп’янілий цар накавав принести усі золоті і срібні посудини, які колись були вивезені з Єрусалимсьйого храму, щоб гості пили з них вино, прославляючи своїх богів. Коли звершлось це блюзнірство, у цю мить показалась у повітрі рука яка написала на стіні палацу три таєничі слова: «Мене, текел, перес». Зразу ж запаювала гробова тишина; бенкетуючи у переляці давились на незрозуміле видіння а цар став блідим і увесь трясся від страху. До палацу був покликаний Даниїл, який таким чином пояснив зміст цих таємнцих слів. Він сказав царю: «Ти, цар піднісся проти Господа небес, і посудини дому Його принесли до тебе, і ти, і вельможі твої, дружини твої і наложниці твої пили з них вино…За це і послана від Нього кисть руки і начертано це письмо… Ось і значення слів: «мене – вирахує Бог царство твоє і покладе кінець йому; текел – ти зважений на вагах і вважаєся дуже легким; перес – розділене царство твоє і дане мідянам і персам».
У ту ж ніч звершиоось пророцтво Даниїла. Війська мідян і персів під керівництвом царя Кіра вдерлись у місто і вододіли ним. Валтасар був убитй. Так загинуло Вавилонське царство. На руїнах цього царства Кір побудував могутню Мідо – Персидську монархію.36 У Вавилоні він він поставив царем Дарія – мідянина.
Пророк Даниїл кинутий на розтерзання левам
Цар Дарій полюбив Даниїла і зробив його одним із трьох головних иачальників у своєму царстві, згодом маючи намір поставити його над усім царством. Томлені заздрістю, князі і сатрапи вирішили скинута і погубити царського улюбленця. Але він чесно виконував доручені йому обов’зки і очорнити його в очах царя було важко. Проте вони усі знали йро його віддані істинному Богу і про те, що він ревно додержується релігійних обрядів. І вороги Даниїла вирішили нанести йому удар з цього боку.
За їх наполяганням Дарій видав указ, щоб ніхто у його царстві не смів протягом трдцяти днів звертатись з порханням ні до якого бога, а лише молитись царю. Даниїл не міг підкоритись наказу, який суперечив заповітам Мойсея. Відчинивши вікна свого дому, що виходили у бік Єрусалиму, він тричі на день молився Богу Ізраїля. Заздрісник підглядали, як він молиться і доповіли про це царю. Тоді Дарій зрозумів, що його обдурили, але не міг відмінити свого наказу і вимушений був дозволити кинути свого улюбленця на розтерзання левів у рів. На другий день, рано вранці, цар поспішив до рову і голосно запитав: «Даниїл раб Бога живого! Бог твій, якому ти незмінно служиш, чи міг спасти тебе від левів?» Тоді , Даниїл сказав царю : «Царю! Живи у віках! Бог мій послав ангела Свого і загородив пащу левам і вони не пошкодили мене, тому що я був перед Ним чистий, та і перед тобою, царю, я не зробив злочину». Тоді цар наказав витягати Даниїла із рову і повернути йому усі попередні звання і посади. Зате тих, хто його звинувачував цар наказав кинути у рів, і леви зразу роздерли їх і зжерли.
Даниїл дожив до початку царювання Кіра і користувався повагою і славою не лише як видатний сановник, але і як натхненний пророк. Він з точністю напророкував єврейському народуу про час пришестя у світ Помазаника Божого – Месії, Який звільнить людей від страждань і відновить на землі справедливість (Дан. 9, 24-27).
Повернення з полону
(Єздра 1 – 2)
Після смерті Дарія Кір став царем усієї імперії. У неповних двадцять років він створив величезну державу кордони якої простягались від Індії до Середземного моря. Підкорені халдеями народи зустрічали його мов рятівника. Кір виявився завойовником і державним діячем зовсім іншого складу, ніж ассірійські і халдейські царі. На відану від них, він не знщував завойовані народи, не руйвав їх міста, не дозволяв своїм солдатам грабувати і безчинствувати. Життя підкорених країн протікало нормально, купці і реміснники продожували спокійно займатися своєю справою. Персидський цар виявився діячем нового типу іще в одному відношені: він дав підкорееним народам велику політичну автономію, і дозволив поклонятися своїм богам. Його релігійна і політична терпимість виразилась також у тому, що він дозволив виселеним племенам повернутись у рідні міста і повернув їм захоплені у свій час халдеями статуї богів і різний посуд з їх храмів.
Іудейські вигнанці зустрічали Кіра з невимовним ентузіастом. Вони бачили в ньому не лише визволителя, але й посланця Бога. Незабаром їх надії здійснились. В 538 році Кір особливим декретом дозволив іудеям повернутися на батьківщину. Він також наказав повернути їм все літургічне начиння, яке вивіз Навуходоносор з Єрусалимського храму.
Підготовка і повернення тривали довго. Тих, хто виявив бажання повернутись збирали в табори, складали списки. Не всі, проте, зважувались залишити Вавилон. Багаті люди, які володіли землями і торговими підприємствами, або які займали високі державні посади не дуже прагнули переселитись в зруйновану глуху країну. Але зате усі, і бідні і багаті щедрою рукою давали кошти на відовлення Єрусалимського храму, так що репатріанти везли з собою великі скарби. Бажання повернутись виявило сорок дві тисячи. Більшість з них були патріотами, ревними служителями Ієгові, священики, левіти були й такі, котрі не дуже досягли успіхів на чужині. На чолі репатріантів стояли первосвященик Ісус, Зорователь і дванадцять чоловік старшин. Бувші полонені вибирали старий, протоптаний шлях торгових караванів. І ось на кінець, після багатьох неділь подорожі вдаличині показались руїни Єрусалиму. Стомлені подорожні плакали, сміялись і дякували Богові. Таким чином, через сімдесят років євреї знову повернулись на свою батьківщину.
Будування другого храму
(Ездра 3 – 6)
Повсякденне життя у зруйнованому Єрусалимі було надзвичайно тяжким. Репатріантам довелося перш за все потурбуватись про дах над головою і очистити вулиці міста від руїн. Ось чому жертовник Богу вони побудували тільки лиш на сьомий місяць після повернення. А до відбудування храму приступили на другий рік, тобто у 536 році. Про це дізнались самаряни і просили через послів дозволу прийняти участь в будівництві. Але Зорователь і первосвященик Ісус рішуче відмовились від допомоги тих, хто приніс в іудейську віру язичеський елемент. Результати цієї відмови були плачевними. Самаряни й інші племена, які заволоділи спустілою іудейською територією, всіляко заважали будівництву, влаштовуючи збройні наскоки, руйнуючи відбудовані стіни і сіючи безпорядок в Єрусалимі. Іудеї, змучені труднощами і постійно погіршуючими умовами життя, припинили роботи по відбудові храму і почали налагоджувати своє особисте життя. У погоні за хлібом насущним вони забули релігійні справи. Так минуло майже п’ятнадцят років. Після Кіра і Камбіза персидський престол посів Дарій І (522 – 485). У цей час в Іудеї залунала проповідь двох пророків Аггея і Захарії, які викривали інертність жителів Єрусалима і закликали їх до нової спроби відбудови храму. Натхнені Божимм посланцями, іудеї ще з більшою старанністю взялися за працю і за п’ять років (з 520 по 515 рік) побудова храму була закінчена. Це був. Безумовно, не той величний, сяючий золотом храм. Другий храм являв собою бідну, маленьку без прикрас будівлю. Святе Святих де раніш в усьому блиску і пишності зберігався золотий Ковчег Завіту, тепер було порожнім, оскільки Ковчег загинув під час зруйнування храму. Старі люди, які бачили храм до цього часу, зі слізьми говорили, що новий храм не такий величний, як перший. Заспокоюючи євреїв пророк Аггей говорив, що хоч другий храм бідніший від першого, але слава його буде більша слави Соломонового храму, так як у другий храм увійде очікуваний Месія, пророк Захарія також надихнув євреїв указуючи на швидке пришестя Месії і напророкував торжественний вхід Господній в Єрусалим.
Діяльність священика Ездри
(Ездра 7 – 10)
З моменту відбудови храму минуло сорох три роки. Перський престол посів цар Артаксеркс І (465 – 424 роки). У Вавилоні жив тоді іудейський учений священик по імені Ездра. Люди, які приїзджали із Єрусалиму привезли йому тривожні вісті про те, що іудеї нехтують своїми релігійними обов’язками і що їм загрожує зміщування з навколишніми арабськими племенами, з якими вони постійно влаштовують шлюби. Ездра був уже старим але все ж він вирішив повернутись на батьківщину, щоб свій народ направити на істний шлях. Артаксеркас, до якого він звернувся за дозволом на виїзд, віднісся до його прохання прихильно і не тільки дозволив йому виїхати, але і подарував багато золота і срібла для Єрусалимськоге храму. Великі кошти жертвували також євреї, які залишилися у Вавилоні. Разом з Ездрою у 458 році в Іудею вирядилась друга партія репатріантів в кількості тисяча п’ятсот сімдесят шість чоловік. Прибувши до Єрусалиму, священик Ездра енергічно взявся за проведення реформ, які повинні були відродити Іудею. Те, він побачив на батьківщині привело його в жах. Багато хто з іудеїв через те, що єврейських жінок було мало, одружувались на доньках ханаанеян, хатів, филистимлян, івусеїв, моавітян і єгиптян. Навіть у священиків і у вождів народу дружини чужоземки. На вулицях Єрусалиму чувся багатомовний говір, обраний народ стаяв перед загрозою зникнення. Ездра був приголомшений. Він розірвав свою одежу і довго сидів засмучений біля храму. Після чого він зібрав іудейський народ до Єрусалиму і поставив вимогу, щоб усі іудеї, які були одружені на чужоземках, повинні були розірвати свої незаконі шлюби і відправити своїх дружи назад на батьківщину. Лиш такими жорстокими заходами Ездрі вдалося зберегти іудейський народ від асиміляції.
Головна заслуга священика Ездри була в тому, що він відтворив дію Мойсеєвого законодавства, яке було основою релігійного і цивільного життя іудейського народу. Не менш важливою його заслугою було також і те, що він зібрав усі богонатхненні книги і таким чином створив канон священих книг Ветхого Завіту. Книги розмножувались і розповсюджувались по усій Іудеї. Для того, щоб народ знав зміст священих книг, Ездра дав наказ побудувати у містах і селищах синагоги (молитовні будинки), де б віруючи кожну суботу могли слухати читання і тлумачення Священного Письма. Тлумаченням святних книг займалися вчені люди, яких називали книжниками.
Вони носили також назву равинів, тобто учителів. Ездра заснував Велику Синагогу – верховне судилище з священиків і левітів яким крім того було доручено берегти і розмножувати священі книги.
Діяльність Неємії
Хоча Ездра провів багато корисних реформ, які відіграли величезну роль у релігійному і громадянському житті іудейськго народу, але він все ж не зміг підняти Єрусалим з руїн. Це місто все ще являло собою величезну купу розаалин.
У цей час при дворі Артаксеркса І у Сузах посідав високу посаду Неємія. Він був головним виночерпієм царя. Одного разу до нього прийшов єврей з Єрусалиму і розповів про трагічне свтановище Іудеї. Столиця так і не піднялась з руїн. Багаті пригноблють бідняків, а податки лихварів і дорожнеча довели більшість населення до крайнього убозтва. Сумні вісті приголомшили Неємію. Багато днів він плакав, постився і молився Богу, щоб хоч якось виправити становище в Іудеї. Одного разу цар помітив його стан і запигав його: «Чому у тебе обличчя сумне?». Неємія роз-повів царю причину свого горя і висловив йому своє бажання: «Якщо царю благо- угодно, і якщо у прихильності раб твій перед лицем Твоїм, то пошли мене в Іудею, у місто де могили отців моїх, щоб я відбудував його». Артаксеркс любив Неємію і повністю довіряв йому. Він не лише дозволив йому виїхати, але й призначив намісником Іудеї, і дав йому листа до охоронця царських лісів з наказом видавати необхіду кількість деревини для відбудови Єрусалиму. Неємія прибув до Єрусалиму в 445 році. Оглянувши зруйновані стіни міста, він зразу ж взявся за справу. Неємія розприділив ділянки стін для відбудови по сім’ях, включаяючи сім’ї навіть священиків, а мешканці міста окрилені його ентузіазмом і енергією, дружно приступили до роботи. Коли розпочались роботи по відбудові стін міста, самаряни й інші ворожі іудеям племена всіляко намагалися перешкодити і загрожували напасти на Єрусалим. Неємія не дав злякати себе і організував опір. Він озброїв будівельників мечами, списами, луками і щитами. Частина їх працювала на будові, а частина охороняла місто. Робота велася в день і в ночі. Ентузіаст будівельників дозволив їм закінчити будівництво стін за п’ятдесят два дні, і столиця дихнула з полегшенням.
Тепер Неємія при ступив до вирішення соціальних проблем. Бідних він звільнив від податків і ооподаткування, вимагаючи лиш скромних поставок на утримання свого дому. Після цього він скликав збори і наказав багатим поклястися, що вони перестануть займатись лихварством і повернуть біднякам поля, виноградники і сади, які відняли за несплату боргів. Неємія також продовжив справу Ездри по розводу незаконних шлюбів.
Виконавши свою місію, Неємія повернувся в Сузи, до двору персидського царя. Під час правління Неємії Іудеєю, Господь послав Свойому народу останнього старозавітного пророка Малахію. Посланець Божий закликав євреїв очистити свої серця і підготувати себе до славного пришестя у світ Помазаника Божого Месії. Пророк напророчив, що перед пришестям Месії Господь пришле їм великого Пророка, який приготує шлях до пришестя Сина Божого. Після Неємії влада над іудейським народом зосереджується в руках первосвящеників, які стояли на чолі Великої Синагоги, пізніше перейменованої у Сінедріон (Верховний Суд). Сінедріон складався з первосвящеників, старшин і законників. До першої категорії зараховувались, крім обраного на цей рік Первосвященика, також бувші первосвященики і начальники священицьких черг. За Талмудом, число членів сінедріону було 70. Зосереджуючи у своїх руках політичну і релігійну владу, Сінедріон у той час підкорявся спочатку персидськоу, а потім грецькому пануванню.