Країна, в яку Іудеї були заведені в полон, являла собою широчезну низинну рівнину, що знаходилась між річками Єфратом і Тигром. Тут замість рідних мальовничих гір полонянки побачили перед собою неозорі, пересічені штучними каналами поля, серед яких розкинулись величезні міста, з велетенськими баштами – зіккуратами. Вавилон – столиця царства, в цей час був надзвичайно великим і багатим містом світу. Він прикрашався численними храмами і палацами, перед яким у німому подиві зупинялися полонені. Вміщуючи в собі міліон жителів, Вавилон був оточени двійною лінією кріпосних стін такої товщини, що них вільно міг їхати чотирбохкінний екіпаж. Більше шестисот башт охороняло спокій мешканців столиці. Від пишних різьблених воріт Іштар, вела широка вулиця зі стінами, прикрашеними барельєфами левів. У центрі міста знаходилось одне із семи чудес стародавнього світу – вісячі сади Семірімі. Які були розміщені на терасах, і підтримувались арками з цегли. Найвеличнішою святинею був храм вавилонського бога Мадрука. Поряд з ним здіймалась високо до неба Зіккурат – семиярусна башта, побудована в третьому тисячолітті до н. е. на її верхівці сяяли в променнях голубі плитки маленького святилища, в якому, по віруванням вавилонян, жив їх бог Мадрук.
На іудейських вигнанців, перекинутих з маленького провінціального містечка єрусалима Єрусалима в саму гущу великого світу, Вавилон справив приголомшиве і жахливе враження. Полонені утримувались в таборах і працювали в самому місці Вавилоні, на будівництві царських маєтках, під час будівництва орошувальних каналів. З часом, особливо після смерті Навуходоносора, їм почали повертати особисту свободу. Вони селилися на околицях столиці, займаючись садівництвом і огродництвом. Багато з них займались торгівлею і нажили велике багатство, бо Вавилон в той час був найважливішим центром міжнародної торгівлі. Дехто з іудеїв стали фінансовими магнатами. Інші ж займали високі посади в державному апараті і при царському дворі. Попавши у вир вавилонського життя, частина євреїв асимілювалася і забула про свою батьківщину. Але для більшості народу пам’ять про Єрусалим залишилась священою. Вони часто сідали після роботи де – небудь на каналах – цих «річках вавилонських»- і наповнені тугою за батьківщиною, співали тужливі пісні. Релігійний поет, автор сто тридцять шостого псалма, слідуючим чином висловив їх почуття: «Над річками Вавилонським, там сиділи ми і плакали, коли згадували ми про Сіон… Якщо я забуду тебе Єрусалиме, хай забуде за менм правиця моя, нехай прилипне язик мій до піднебіння мого, якщо не буду пам’ятати тебе, якщо не поставлю Єрусалима над радість найвищу свою».
В той час як жителі Ізраїлю, виселені ассірійцями у 722 році, розсіялись і безслідно счезли в морі народів Азії, іудеї іудеї селилися разом по містах і селищах, берегли свої давні звичаї, святкували суботу і всі інші релігійні празники, а оскільки у них не було храму, збиралися в будинках священиків для спільних молінь. Ці приватні домашні молільні були зародками майбутніх синагог. В цей час серед іудеїв появлялися вчені люди, книжники, які збирали і систематизирували духовну спадщину народу. Вигнанцям пощастило ви нести з палаючого Єрусалимського храму деякі сувої Священного Письма, але багато з історичного матеріалу прийшлось записувати знову наново, використовуючи усну традицію. Так відновлювався текст Святого Письма, обробленого уже після повернення на батьківщину.
Тут, у полоні, під тягарем випробувань, що винесли іудеї, і у далечині від обітованої землі, у них сильніш, ніж ніколи б то не було, пробуджувалось покаяння у своїх попередніх гріхах і внаслідок цього зміцнювалась віра у справедливість істинного Бога. Для підтримки віри серед полонених іудеїв і для їх втіхи Господь посилав пророків. Особливо видатними прорками у вавилонському полоні були Ієзекіль і Даниїл.
Пророк Ієзекіїль
Ієзекіїль був пророком і священиком. Свою молодість він провів в Іудеї. Коли йому виповнилось двадцять п’ять років, він в 597 році, за одинадцять років до зрунування Єрусалиму, був забраний у полон вавилонський разом з царем Іоанімом і жив там серед переселенців біля річки Ховаре. До пророцтва священим Ієзекіїль був покликаний на п’ятому році свого перебування у вавилонському полоні. При цьому Господь показав Своєму обранцю таке видіння: Ієзекііль бачив у світлій хмарці щось подібне до чотирьох тварин, у кожної з яких було по чотири крила і по чотири обличчя: людини, лева, тільця і орла. Під кожною твариною знаходилось по одному колесу з високими ободами, усіяними очима. Над їхніми головами утверджувалось кришталеве склепіння, а на склепінні стояв престол. На престолі сидів Господь в образі людини. З цього престолу Господь прикликав Ієзекііля до пророчого служіння і дав йому з’їсти сувій, на якому було написано «і плач, і стогін, і горе». Пророк з’їв цей сувій і відчув на устах своїх солодкість, мов від меду. Ці слова написані на сувої, явились темою викрикривальної проповіді пророка Ієзекііля. З цього часу з уст обранця Божого роздавались пророчі слова, які пророчили про горе, що насувалось, про страждання обраного народу. Така участь спіткає їх за те, що вони забули свогоБога і поклоняються чужим богам.
Ієзекііль подібно своєму сучаснику пророку Ієремії, пророчив євреям про зруйнування Єрусалиму і переконував їх підкоритись волі Божій. З далекої країни полону він зображував взяття і зруйнування Єрусалима з такими подробицями, неначе б то все це він бачив своїми очима. Але пророк не лише викриває євреїв, він утішає і підбадьорює полонених своїх братів. Він переконував їх у тому, що єврейський народ , не зважаючи на тяжку кару Божу все ж залишається обранцем Божим. Своїми стражданнями він повинен очиститись від гріхів, а потім виконати покладену на нього місію, яка полчгає у розповсюдженні серед язичницького світу віри в істиногоБога. Оскільки іудейському народу треба було виконати таку історичну місію, пророк пророчив про загибель усіх пригноблювачів і повернення євреїв з полону на батьківщину. Одного разу він розповів віруючим, що Господь переніс його в майбутній, відбудований Єрусалим. Якийсь таємничий чуж водив його по місту і по дворі наново відбудованого храму, і Господь наказав йому уважно дивитися і запам’ятати, щоб потім детально розповісти своїм землякам і Вавилоні. Таким чином Ієзекііль підтримував дух вигнанців, пророчив, що вони повернуться на землю батьків і їх царем стане нащадок Давида – Христос, Спаситель світу (гл. 40 – 47). Деякі пророцтва Ієзекііля зображуються символічно. Так, наприклад, майбутня відбудова Іудейського царства і майбутнє воскресіння мертвих, пророк зображає під виглядом поля, усіяного людськими кістками. Ці кістки під дією Духа Божого, оповиваються плоттю і оживають (гл.37). Рятівне вчення грядущогоМесії Ієзекііль зображує під виглядом джерела, яке витікає з храму, води якого впадають у Мертве море і оживляють усю країну (гл.47).
Пророк не дожив до того щасливого часу, коли іудейський народ повернувся з полону і відбудував свою столицю і храм . Передання говорить, що великий пророк був убитий одним іудейським вельможею за те, що Ієзекііль сміло викрив його у ідолопоклоніння. Двадцять два роки Ієзеііль ніс тяжке пророче служіння і залишив після себе книгу для напучення його сучасників і майбутніх нащадків.
Пророк Даниїл
Другим великим пророком, який жив під час вавилонського полону і підтримував віру в істинного Бога серед іудейського народу, був Даниїл. Він походав з царського роду і ще хлопчиком був відведений у вавилонський подон. У полоні, за бажанням царя Навуходоносора Данніл був обраний, з даякими ще іншим полоненими хлопчиками із намкращих іудейських сімейств, для служіння при царському дворі. Цар наказав виховувати їх при своцому дворі, навчати різним наукам і халдейській мові. Їжу він наказав давати їм зі свого стола. У числі обраних, було троє товаришів Даниїла: Ананія, Азарія і Місаіл. Даниїл, разом з своїми друзями, твердо беріг віру у істиного Бог. Вони не бажали їсти царської їжі, щоб не з’їсти чого-небудь забороненого законом Мойсеєвим, і прохали свого вихователя – євнуха давати їм лише хліб і овочі. Вихователь не погоджувався, так як боявся, що вони схуднуть і цар покарає його. Але Даниїл ублагав його зробити випробування протягом десяти днів. І коли минуло десять днів, то сталося так, що Даниїл і його друзі не лише не схудли, а навіть стали повнішими, здоровішими і красивішими від своїх товаришів. Після цього їх більше не примушували їсти царську їжу. За таке суворе виконання закону – за помірність (піст) і благочестя – Бог нагородив цих отроків хорошими здібностями і успіхаии у навчанні. На випробуванні вони були розумнішими і кращими від інших і отримали великі посади при царськім дворі. А Даниїлу Бог крім того дав ще здібність роз’яснювати сни, як колись Йосифу. Таке підвищення іудейських юнаків послужило на користь полоненим іудеям. Благочестиві юнаки отримали можливість захищати іудеїв від утисків і покращити їх жття у полоні. Крім того, через них і язичники молги пізнавати і прославляти Істиного Бога.
Оного разу Навуходоносор побачив незвичайний сон, але прокинувшись вранці не зміг його згадати. Сон же цей дуже турбував царя.Вім скликав усіх мудреців і ворожбитів і наказав їм нагадати цей сон і пояснити його значення. Але вони не могли це зробити і відповіли царю: «Немає на землі людини, яка б змогла нагадати царю сон». Навуходоносор розгнівався і хотів покарати на смерть усіх мудреців. Тоді Даниїл ублагав царя дати йому деякий час, і він пояснить сон. Повернушись додому, Даниїл щиро молив Бога відкрити йому цю таємницю. У ночному видінні Господь відкрив йому сон Навуходоносора і значення його. наслідуючий день Даниїл з’явився перед Навуходоносор і сказав: «Царю! Коли ти лягав спати, ти думав про те, що буде після тебе. І ось у ві сні ти побачив величезного ідола: у сяйві стояв він і страшний був вигляд його. У цього ідола голова була з чистого золота, груди і руки з срібла, черево і стегна з міді, голінка із заліза а ступні трохи із заліза, а трохи із глини. Потім від гори сам по собі без дії рук людських, відірвався камінь й ударив у ноги ідола і розбив їх Тоді увесь ідол розсипався і перетворився у порох, а камінь так збільшився, що покрив собою усю землю. Ось цар, твій сон!»
«Цей сон, – продожував Даниїл,- означає слідуюче: ти цар царів, кому Бог Небесний подарував царство, владу, силу і славу і ти володієш іншими народами. Царство твоє, це золота голова ідола. Після тебе настане друге – срібне царство, яке буде нижче твого. Потім настане трете царство, мідне, яке буде володарювати над усією землею. Четверте царство буде немов залізо. У дні останнього царства Бог Небесний побудує Вічне Царство, яке не буде передане якому-небудь народу, але розтрщить усі царства землі і розповсюдиться по усьому світу на вічні часи. так Великий Бог дав знати царю, що буде після усього».
Вислухавши все цар Навуходоносор піднявся і вклонився пророку Даниїлу до землі і сказав: «Істино Бог ваш є Бог богів і Владика царів». Після цього Навуходоносор призначив Даниїл начальником вавілонської області старшим над усіма вавилонськими мудрецями, а трьох його друзів: Ананію, Азарію і Місаіла представив представниками країни Вавилонської.
Пророцтво пророка Даниїла виповнилось точно. Після Вавиллонського царства слідували одне за другим іще три Всесвітніх царства: Мідійсько – Персидське, Македонське або Грецьке і Римське, серед яких кожне володіло іудейським народом. Під час же Римського царства прийшов на землю Христос, Спаситель світу і заснував Своє всесвітнє вічне Царство – святу Церкву. Гора, від якої відвалився камінь, означала Пресвяту Діву Марію, а камінь – Христа і Його вічне Царство.
Друзі пророка Даниїла в печі Вавилонській
Незабаром друзі пророка Даниїла – Ананія, Азарія і Місаіл були піддані під велике випробування у вірі. Цар Навуходоносор поставив на полі Деіред, недалеко від міса Вавилону, великого золотого ідола. На честь його відкриття були зібрані усі вельможі і знатні люди вавілонського царства. І було оголошено, щоб усі, як почують звук сурми і музикальних інструментів, попадали на землю і вклонились ідолу. Якщо ж хто неконає царського наказу, буда кинутий у розжарену піч.
І ось по звуку сурми усі, хто тут був попадали на землю, лише троє друзів Даниєла не поклонилися ідолу. Розгніваний цар наказав сильно розпатати піч і кинути у неї трьох ідейських юнаків. Полум’я було таке сильне, що воїни, які кинули засуджених у піч, впали мертвими. Але Ананія, Азарія і Місаіл залишились непошкодженими, тому що Господь послав Ангела Свого зберегти їх серед полум’я. Знаходячись серед вогню, вони співали похвальну пісню, прославляючи Господа. Це чудо здивувало царя, і він наказав трьом юнакам вийти з палаючої печі. Коли вони вийшли, то виявилося, що вогонь не доторкнувся їх, навіть одежі і волосся не згоріли. Навуходоносор, бачучи це сказав: «Благословенний Бог ваш,Який послав ангела Свого і позбавив рабів Своїх, які надіялись на нього». І заборонив цар, під страхом смерті, усім своїм підданим ганьбити ім’я Бога Ізраїльського.