Земля обітована, на кордоні якої стояли тепер ізраїльтяни, являла собою ту невелику гористу полосу, яка відома нині під назвою Палестина. Простягаючись вдовж східного берега Середземного моря від відрогів Ліванських гір на півночі до Синайського півострова на півдні, вона має лиш 250 км у довжину. Ширина її у витоків Йордану не перевищує 70-ти кілометрів, на півдні вона досягає 250-ти кілометрів. На півночі Палестина межує з Ліваном, Антиліваном і південними схилами Єрмона; на сході з Сірійсько-Аравійською пустинею; на півдні неправильною лінією відділяється від пустині Синайського півострова; на заході – з Середземним морем.
Уся територія Палестини розділена на дві частини долиною річки Йордану. Положення Палестини між Єгиптом і Месопотамією; двома величезними культурними центрами Стародавнього Сходу, оприділяло собою її політичну долю уже в найдавніші часи. Знайдені у південному Єгипті глиняні таблички, які містять листи палестинських царків до єгипетських фараонів і які відносяться на кінець п’ятнадцятого століття до нової ери, малюють чітку картину найдавнішої історії Палестини. Країна була населена хананеями і роздроблена на велику кількість дрібних володінь, царкі яких, ворогуючи один з другим, знаходились усі у васальній залежності від Єгипту, але не дивлячись на це у Палестині панував культурний вплив, так як переписка велась клинописом на вавилонській мові, що очевидно, вказує на попередню епоху вавилонської гегемонії. Щільність населення цієї землі була високою. Країна була наповнена містами і поселеннями, між якими простягались розкішні ниви і пасовиська. Сильно укріплені міста будувалися в основному на вершинах гір, що робило їх ще більш недоступними для ворогів. Так що навіть при політичному роздроблені ханаанських племен, щоб завоювати землю обітовану з її численними фортецями, вимагалося високе військове мистецтво і облогові машини. Але ні того, ні іншого у євреїв не було. Ханаанським царям, які мали випробуване у битвах військо і страшні залізні колісниці, ізраїльтяни протиставили свою згуртованість, мужність, і головне – надію на допомогу Божу.
Чудесний перехід через річку Йордан
(Ісус Навин, 1-40)
Після смерті Мойсея Господь явився Ісусу Навину і сказав: «Мойсей, раб Мій вмер; отже, встань, перейди через Йордан цей, ти і увесь народ цей, в землю, яку Я даю їм, синам Ізраїлевим». Господь наказує Ісусу Навину бути при цьому мужнім, хоробрим і ревним охоронцем Закону Мойсеєвого. Лиш в цьому випадку Господь невідступно буде допомагати йому, як Він допомагав Мойсею. Божою допомогою, Ісус Навин приступив до рішучих дій. Він наказав ізраїльтянам, зупинитися табором біля самого берега Йордану напроти Єрихону. Могутня єрихонська фортеця гордовито поглядала на єврейський табір. Не в перше навали агресорів, які прийшли зі сходу, розбивалися об стіни Єрихону і потім відкочувалися назад у свої далекі країни. Ісус Навин був досвідченим вождем і не рискнув наосліп кинути свої загони на штурм фортеці. Перш за все він хотів отримати відомості про силу гарнізону і захисних споруджень. З цією метою він послав у розвідку двох воїнів, переодягнувши їх у ханаанські одежі.
Змішались з натовпом торговців, ремісників і селян, спостерігачі пройшли ворота міські, і щоб не накликати на себе підозри, зайшли в будинок блудниці, яку називали Раав. Будинок Раави був зручний для розвідників, так як примикав до міської стіни і був недалеко від міських воріт. З нього зручно було спостерігати за, містом, а у випадку загрози можна було швидко залишити Єрихон. Раав була жінкою досить кмітливою, вона одразу розпізнала чужоземців і навіть здогадалась, хто вони такі. Але, не давлячись на те, вона виявила гостинність. Раав вірила, що Бог ізраїльтян є Істинний Бог. Який чудесним чином допоможе їм захопити Єрихон і весь Ханаан, як Він допоміг їм вийти з країни рабства.
Але, не дивлячись на усі обережності розвідників, єрихонці, які слідкували за всіма підозрілими особами, дізналися про їхню присутність і доповіли царю. Єрихонський цар негайно послав варту, в будинок Раави з наказом затримати підозрілих незнайомців. Раав через вікно добачила царську варту, яка наближалася, швидко повела спостерігачів на дах будинку і сховала їх там у снопах льону а посланим від царя сказала: «Точно, приходили до люди, але я не знала звідки вони; коли ж у сутінки необхідно було закрити ворота, тоді вони пішли; не знаю куди вони пішли; гоніться швидше за ними, ви доженете їх». Охоронці, видно, люди не досить, помірковані, дали можливість себе обдурити хитрій жінці. Вони кинулись в погоню за втікачами і домчали до самого Йордану. Потім повернулися у місто з твердим переконанням, що шпигуни встигли переправитись через Йордан. Тим часом Раав піднялася на дах свого будинку і обіцяла допомогти розвідникам, якщо вони поклянуться, що коли ізраїльтяни захоплять місто то збережуть життя їй, її батькові, матері, братам і сестрам. Розвідники охоче дали їй таку клятву – вони були щиро вдячні Раав за спасіння, і порадили їй вивісити у вікні яскраво – червону мотузку: тоді її будинок пощадять під час бою. Після цього Раав допомогла розвідникам спуститися через вікно по мотузці з міської стіни.
Через три дні з усіма пересторогами розвідники благополучно дісталися до свого табору і повідомили Ісусу Навину усе, про що дізнались. Ісус Навин дав розпорядження запастися на три дні продуктами і готуватися до переправи. Він також наказав народу перед тим як вступити до обітованої землі, вчинити обрад очищення. І ось, коли минули три дні очищення, у назначений час заграли срібні труби – і народ рушив до Йордану. Попереду йшли священики з Ковчегом Завіту. Тільки лише ноги священиків змочилися у водах Йордану. Господь на очах усіх, ізраїльтян звершив велике чудо, яке нагадувало чудо переходу через Червоне море. У декількох милях вверх по річці, біля міста Адама, Йордан раптово зупинився, так що води його стояли високою стіною. Води, які знаходились ще у руслі, швидко стекли у Мертве море, і народ ізраїльський перейшов русло ріки, не замочивши навіть ніг. Отже, після сорока років блукань по пустелі, у 1212 році ізраїльський народ з Божою допомогою, на кінець – то ступив на берег землі обітованої. Ісус Навин відібрав дванадцять мужів, по одному від кожного коліна, і повелів їм на дні Йордану побудувати пам’ятник з дванадцяти каменів. Затим він наказав їм узяти з дна річки ще по одному каменю і зробити з них такий же пам’ятник у таборі на першій зупинці, на спомин про чудесний перехід народу через Йордан. Коли закінчилась переправа і священики винесли ковчег з річки, Йордан знову ввійшов в своє русло.
Перша зупинка була у Галгалі. У таборі ізраїльтян панувала небачена радість. Увесь день вони співали пісні і гімн, що прославляли Бога. У Галгалі ізраїльтяни в сороковий раз звершили Пасху. Їм не потрібно було більше їсти манну, так як оброблені поля Єрихону давали їм зерно, з якого вони випікали опрісноки. Мешканці Єрихону лякливо заховалися у кріпосних стінах і з тривогою слідкували за грізними чужинцями. У Галгалі за велінням Божим, Ісус Навин повелів усім дорослим мужчинам і хлопчикам робити обряд обрізання, який означав відновлення Синайського союзу з Богом. Через декілька днів, коли рани після того обряду зажили, Ісус Навин на кінець почав облогу Єрихону.
Падіння Єрихону
(Ісус, 5,6)
Напередодні, як розпочати військові дії, Ісус Навин сам вирішив оглянути стіни міста Єрихону. Коли він з цією метою наблизився до міста раптом недалеко від себе він побачив людину з оголеним мечем. «Чи наш ти, чи з ворогів наших?» – запитав у нього хоробрий вождь. «Ні, я вождь воїнства Господнього» – відповів незнайомець.
Ісус Навин вклонився йому до землі і за його повелінням зняв взуття, в знак поваги святості місця. Тоді Архістратиг воїнства Небесного відкрив Ісусу Навину волю Божу, як потрібно взяти неприступну Єрихонську твердиню. Увесь єврейський народ повинен шість днів, по одному разу обходити Єрихон з Ковчегом Завіту, а на сьомий день обійти його сім разів. Затим, познаку свого вождя весь народ повинен голосно закричати – і в цей час з допомогою Божою Єрихонські стіни зруйнуються. Ісус Навин так і зробив. Протягом шести днів підряд ізраїльтяни виходили з табору і один раз в день урочистою процесією ступали навкруги кріпосних стін на відстані, безпечній від стріл і кам’яних снарядів. Обложені вибирали на стіни і з подивом і страхом спостерігали за цими діями, підозрюючи, що в них прихований якийсь зловісний, магічний задум. Бо з того часу, як стоїть Єрихон, ніколи не траплялось, щоб ті, хто нападає, так поводили себе незрозуміло. Було в цьому щось тривожне, що приводило дух обложених до тяжких випробувань.
На процесії у бойовому порядку йшли озброєні воїни. Зразу за ними йшли священики і гучно сурмили срібними трубами. Потім йшла група священиків, котрі на позолочених палицях урочисто несли святиню ізраїльського народу – Ковчег Завіту. Замикав процесію натовп жінок, дітей, стариків, у святкових одежах. Усі йшли мовчки, і у повітрі розносилась лиш гучна гра труб.
На світанку, сьомого дня Ісус Навин вивів свій народ з табору і шість разів обійшов навкруги стін, зберігаючи, як і раніш, сувору мовчанку. Проте, роблячи сьомий круг, народ по даному сигналу гучно закричав, – і в цей час звершилось чудо: стіни міста Єрихону затряслись, до підвалин і завалилися. Ізраїльські воїни з різних сторін вдерлись у місто і битва розпочалась на вулицях Єрихону. Господь віддав це місто закляттю, тому, за виключенням Раав і її родичів, ізраїльтяни винищили усіх його мешканців. кінець ізраїльтяни підпалили і будинки, перетворивши фортецю у попелище. Вони не знищили у вогні лише золото, срібло і мідь, бо цінні метали заздалегідь були призначені для потреб дому Господнього. Падіння Єрихону надихнуло ізраїльтян до подальших завоювань.
Взяття Гая
(Ісус Навин, 7 – 8)
У гористій місцевості на північ від Єрусалиму на невеликій відстані Вефіля, височіли стіни укріпленого міста Гай. Розвідка яка була вислана Ісусом Навином, повідомила своєму вождю, що Гай стоїть на шляху дальшого просування ізраїльтян, і що його можна взяти штурмом. Укріплення тут були не такими міцними, як у Єрихоні, тому для взяття міста Ісус Навин послав три тисячі воїнів. Але захисники Гая були людьми хоробрими, вони сміливо вийшли з міста на зустріч ізраїльтянам і нанесли їм ніщевний удар, змусивши ворогів кинутись втікати. У таборі ізраїльтян запанував сум. Перемога невеликого міста над ізраїльтянами могла надихнути усіх ханаанських царів і розсіяти їх страх перед грізними завойовниками.
Ісус Навин і старійшини, розірвавши одежі, впали перед скинією, благаючи у Господа допомоги. Господь відкрив Ісусу Навину, що причиною цього нещастя був один ізраїльтянин, який під час взяття Єрихону привласнив частину здобичі, яка призначалася для храму. Лише смерть винуватця могла позбавити ізраїльтян від подальших невдач. На слідуючий день Ісус Навин скликав увесь ізраїльський народ, щоб знайти злочинів. Був кинутий жереб, який указав на Ахана, ізраїльтянина із коліна Іуди. Він відразу визнав свою провину: «Так, я согрішив перед Господом Богом ізраїлевім і зробив те і те». Він закопав під своїм наметом дорогоцінну одежу, двісті сіклей срібла і злиток золота. Привласнену Аханом здобич дійсно знайшли в указаному місці. Злочинця побили камінням, а все його майно спалили на вогнищі. На місті страти ізраїльтяни уклали купу каменів, щоб цей пам’ятник на вічні часи служив пересторогою для всіх, хто коли – небудь насмілиться порушити священний закон, встановлений Самим Богом.
Після страти Ахана Господь наказав Ісусу Навину взяти Гай усім військом. Під час взяття Гая Ісус Навин примінив хитру військову тактику. Під прикриттям ночі він сховав недалеко, у гористій місцевості, тридцять тисяч воїнів, а сам, лиш розвиднилось рушив з рештою загону до стін міста, неначе б то готуючись до відкритого штурму. Цар міста Гая, натхненний недавньою перемогою, наказав відкрити ворота і повів свої війська на ворога, щоб втягнути його у вирішальну битву. Після короткої сутички Ісус Навин дав сигнал до відступу. Переслідуючи неначе б то розбитого ворога, захисники Гая відійшли досить далеко і коли озирнулися т з жахом побачили, що їхнє місто охоплене пожежею. Ізраїльтяни, які ховалися у засідці, блискавично оволоділи беззахисним містом і підпалили його. Цар наказав своїм воїнам терміново відступити, щоб встигнути на допомогу місту. Тоді Ісус Навин вдарив з тилу, а тридцяти тисячна ізпаїльська армія, яка захопила Гай, перерізала царю дорогу спереду. Захисники міста, попавши в кліщі, були розгромлені і всі до одного вбиті. Місто Гай було прокляте. Мешканці міста були знищені, а саме місто було перетворене в купу попелу.
Після перемоги Ісус Навин записав на камені усі Мойсеєві закони і на горі Гевал прочитав їх ізраїльському народу, вимагаючи, щоб він зберіг вірність Господу і ніколи від нього не відступав.
Хитрість мешканців Гаваона
(Ісус Навин, 9)
Падіння Єрихона і Гая вселило жах у мешканців Палестини. Деякі ханаанські царі почали розуміти, що з грізними завойовниками неможливо боротися наодинці, необхідно створювати союз усіх ханаанських племен. Але не всі жителі Палестини поділяли цю точку зору. Небажаючі кровопролиття, хотіли укласти мирну угоду з ізраїльтянами. Таку точку зору поділяли жителі міста Гаваона.
Приблизно в п’ятнадцяти милях на південно – захід від Єрихону знаходилось місто Гаваон. Жителі його відрізнялись войовничістю. Почувши про перемоги ізраїльтян, вони вирішили любою ціною уникнути зіткнення з ними. Проте вони справедливо побоювались, що грізні завойовники не захочуть укласти з ними мирний договір. І ось, щоб досягти своєї мети, гавонітяни пішли на хитрощі. Вони послали у табір ізраїльтян послів і запропонували Ісусу Навину укласти з ними союз про дружбу. «З дуже далекої країни прийшли ми, – сказали вони, – отже укладіть з нами союз». При цьому вони запевняли, що країна їх лежить далеко від Галгала і тому договір буде вигідним для обох сторін. Вони лестили Ісусу Навину, запевняючи, що слава про нього дійшла навіть до їхнього далекого міста, і що союз з таким великим вождем вони будуть мати за честь для себе. Ісус Навин і старійшини подивилися на послів і повірили, що вони явилися сюди здалека вигляд у них був стомлений, їх взуття і шкіряні бурдюки для вина буди зашиті і залатані, а хліб який вони принесли з собою у мішках, вкрився зеленою пліснявою. І євреї, на кінець, схилилися до того, щоб укласти союз з царем Гаваона. Союз був укладений, і Ісус Навин скріпив його урочистою клятвою.
Проте згодом він з обуренням дізнався про те, що посли були обдурювачами, бо Гаваон розміщався зовсім недалеко від Єрихона і Гая. Обурені ізраїльтяни вимагали, щоб їм дозволили покарати хитрих жителів міста. Але Ісус Навин не побажав нарушити клятву і відхилив їх вимоги. Жителі Гавона уникли смерті, але з цього часу вони платили данину ізраїльтянам, регулярно поставляючи у їх табір дрова і воду.
Битва біля Гаваона
(Ісус Навин, 10)
Єрусалимський цар з острахом дізнався про боягузливу поведінку мешканці Гаваона і, побоюючись, що інші ханаанські міста забажають їх наслідувати, вирішив жорстоко провчити їх. З цією метою він уклав союз з царями довколишніх князівств і на чолі об’єднаних збройних сил підійшов до стін Гаваона. Але жителі міста всигли своєчасно попередити Ісуса Навина про небезпеку, ізраїльське військо негайно виступило з Галгала і після форсованого маршу, який тривав усю ніч, зненацька з’явилося біля Гаваона. Запалав страшний бій, у якому коаліція п’яти царів потерпіла поразку. Геть розбиті палестинці з жахом втекли, залишивши на полі бою численних вбитих. Відступаючих не стільки вражали мечі ізраїльтян, скільки вражав кам’яний град який обрушився на ворога з неба. Переслідуючи ханаанеїв тривало до вечора. Від повного розгрому їх могла врятувати лише нічна темрява. Тоді Ісус Навин, непохитно вірячи у всемогутність Божу викрикнув: «Стій, сонце, над Гавоном, і місяць над долиною Аіалонською!». І зупинилось сонце, і місяць стояв, до того часу доки народ мсти ворогам своїм. І не було такого дня, ні до, ні після того, в який би Господь (так) слухав голос людський. Бо Господь бився за Ізраїля. До заходу сонця ханаанські війська були розбиті, а їх міста захоплені ізраїльтянами. Ховаючись від переслідування, усі п’ятеро царів сховалися у печері недалеко від міста Македа. За наказом Ісуса Навина вхід до печери завалили камінням, а після того полонених привели до вождя ізраїльтян. Ісус Навин наказав начальникам племен на відзнаку торжества наступати ногами « на шиї царів цих». За військовим звичаєм царських полонених повісили на п’ятьох шибеницях. Вони висіли там цілий день. Лиш після заходу сонця їх зняли і кинули в ту печеру, де вони раніше ховалися. Так переможно для ізраїльтян завершилась битва біля Гаваона. У результаті цієї битви Ісус Навин приєднав до уже завойованих земель ще п’ять ханаанських міст.
Поальше завоювання і поділ землі Обітованої
(Ісус Навин, 11 – 24)
Царі маленьких північних ханаанських держав безпечно слідкували за перемож-ним ходом ізраїльтян, і лише після того, як жертвою завойовників стали деякі укріплені міста центрального і південного Ханаана, зрозуміли, яка небезпека їм загрожує. На чолі з царем асорським, утворилась нова коаліція. Армія союзників складалася з численних бойових колісниць, які на той час були грізною бойовою технікою. Але відважний Ісус Навин з Божою допомогою зненацька напав на ворога і ця військова тактика вирішила результат бою. Північні ханаанські війська були розгромлені, а значна кількість міст була зруйнована і спалена.
Підкорення усього Ханаана продовжувалось сім років. В кровавих війнах загинув тридцять один ханаанський цар. За винятком Єрусалима і декількох інших укріплених міст біля моря і в горах, уся країна була завойована ізраїльтянами.
Після цього Ісус Навин розпочав розподіл обітованої землі між ізраїльськими колінами. Усього їх було тринадцять, оскільки коліно Йосифа розділилось на дві племінні групи, яким поклали початок – Єфрем і Манасія. Так як нащадкам Рувима і Гада, а також половині племені Манасії дісталися наділи землі за Йорданом, а левітам не можна було мати особливої території, то розділ був зроблений лише між дев’ятьма племенами і другою половиною племені Манасії.
Таким чином обітована земля була розділена на десять округів. На півдні поселилися нащадки Симеона, Іуди і Веніаміна. Решту території підкореної землі зайняли рухаючись з півдня на північ, коліна Єфрема, Манасії, Іссахора, Завулона, Нефалима, Асіра. Малочислене пем’я Дана поселилося на заході від Веніамінового коліна на кордоні з филистимлянами.
На території, що дісталася Єфрему знаходилось місто Сілом. Ісус Навин вирішив у це місто перенести святиню – Скинію і Ковчег Завіту. Таким чином, Сілом став першою столицею Ізраїля, якій належало з’єднати в одну націю розсіяні коліна.
Племена Рувима, Гада і Манасії, виконавши обіцянку, дану Мойсею, побажали тепер повернутися на землю, отриману ними у володіння за Йорданом. Ісус Навин благословив їх і в напутньому прохав зберегти вірність Богові і Його храму у Сіломі. Ісус Навин ще довгі роки очолював коліна Ізраїлеві. Його авторитет був джерелом згуртованості нації. Розсіяні по Ханаану племена беззастережно визнавали його владу. Велику роль у справі згуртованості ізраїльських племен відігравав храм у Сіломі. Він був духовним серцем усього Ізраїлю. Але Ісуса Навина турбувала думка; що буде після його смерті? У нього не було достойного наступника і він побоювався, що племена залишившись без сильного керівництва і втративши віру в Істинного Бога можуть швидко втратити єдність і опинитися у полоні в місцевих мешканців. Єдність і міцність держави Ісус Навин вбачав у збереженні істинної релігії, у самовідданому служінні Богу Авраама, Ісаака, Якова. Бажаючи укріпити віру з Бога і тим самим запобігти розпаду державами зібрав у Сіхемі усіх синів Ізраїлевих, прочитав їм ще раз закони Мойсея і звелів присягнути, що вони не будуть служити богам. Народ одностайно присягнув: «Ні, не буде того, щоб ми залишили Господа і стали служити іншим богам!» На честь пам’яті про відновлення союзу з Господом Ісус Навин поставив під дубом великий камінь і сказав: «Ось камінь цей буде нам свідком: так як він чув усі слова Господа, які Він говорив з нами; хай, він буде свідком проти нас, щоб ви не збрехали перед Богом вашим».
Ісус умер, проживши сто десять років. Його поховали на горі Єфремовій, і в його гробницю поклали кам’яні ножі, якими було зроблене одрізання ізраїльтян, коли вони перейшли Йордан.