Із пустелі Фаран Мойсей повів ізраїльтян на південь Синайського півострова. І деякий час жив біля берегів затоки Акаба. Затим вони переселились на околиці міста Кадема, де були сприятливі умови для скотарства. У пошуках питтєвої води і хороших пасовиськ для скотини, ізраїльтяни протягом тридцяти восьми років переходили з одного місця на інше і, де знаходили такі сприятливі умови, там зупинялися на довгий час. Взагалі у Біблійській розповіді дається зовсім небагато відомостей з історії мандрівок євреїв по пустелі. Це була не легка школа праці і всіляких випробувань, із яких народ повинен був вийти оновленим і відродженим, пустеля для євреїв була школою не лише фізичного, але і морального виховання. Під час подорожі по пустелі у єврейському стані діяли дуже суворі закони, які немилосердно карали усіх тих, хто нарушив релігійні або цивільні установлення. Так, наприклад був побитий камінням один чоловік, за те, що він в суботній день збирав дрова. Така строгість сприяла тому, що ізраїльтяни поступово привчали себе бути ревними виконавцями Синайського законодавства. Але не дивлячись на усі ті строгості, обурення не припинялося.
Заколот Корея, Дафана і Авірона
(Числ. 16 – 17)
Минуло зовсім не багато часу після безпорядків пустелі Фаран, як у єврейському стані знову піднялося ремствування. Цього разу виступ був направлений в основному проти Аарона і йото синів – священиків. Бунт очолив Корей, з коліна Левіна, Дафан і Авірон з коліна Рувимового. До них приєдналося двісті п’ятдесят вельможних людей, начальників єврейського народу. Бунтівники обурилися на те, що священство надано лише племені Аарона, і вимагали, щоб з усіх колін вибиралися священики. Вони зібралися перед наметами Мойсея і Аарона і голосно їм докоряли: «Досить вам; усе суспільство, усі святі, і серед них Господь! Чому ж ви ставите себе вище народу Господнього?». Мойсей вийшов до тих, хто зібрався в натовп і, бажаючи їх заспокоїти, сказав Корею: «Ти і все твоє суспільство зібралось проти Господа. Що Аарон, що ви ремствуєте на нього?… Ось, що зробіть: візьміть собі кадильниці і завтра покладіть в них вогню, всипне в них куріння перед Господом (перед скинією); і кого вибере Господь, той і буде святий».
На другий день до скинії зі своїми кадильницями зібрались усі бунтарі крім Дафана і Авірона. Вони навіть не знайшли за потрібне відгукнутись на запрошення Мойсея і через посланців гордо заявили йому: «Не підемо! Хіба мало того, що ти вивів нас із землі, у якій тече молоко і мед, щоб згубити нас у пустелі? І ти ще хочеш володарювати над нами? Чи ти привів нас в землю де тече молоко і мед? Очі людей цих ти хочеш засліпити? Не підемо!». Така відповідь ясно свідчила, що релігійний протест уже перейшов у політичний. Гірко і тяжко було слухати вождю такі несправедливі докори. Коли ж повстанці проти законних носіїв священства підійшли з димлячими кадильницями до храму, несподівано над скинією явилась слава Господня. Господь хотів уразити увесь народ, який стояв біля скинії, але Мойсей і Аарон ублагали Господа помилувати невинних. Тоді Господь наказав Мойсею, щоб народ відійшов від наметів Корея, Дафана і Авірона. Люди послухалися Мойсея і відійшли від наметів бунтівників. У цей час, за словом Мойсея, земля розступилася і поглинула Корея, Дафана і Авірона з усім майном, а усіх інших змовників з палив огонь, посланий Господом.
Сувора кара, все одно, не злякала і не напоумила людей, а навпаки – викликала ще більше обурення. На другий день народ зібрався біля скинії і почав обвинувачувати Мойсея і Аарона у загибелі кращих людей Ізраїлю. Але зненацька над храмом з’явилася слава Господня, і Господь почав уражати ізраїльтян. Цього разу не допомогла і полум’яна молитва вождя за свій народ. Мойсей бачачи, що Господь не приймає молитви його, наказав Аарону взяти кадильницю і кадити між вмираючими і живими. І лише дякуючи цьому Господь припинив вражати людей. У цей день загинуло близько п’ятнадцяти тисяч чоловік. Так сумно закінчилось повстання ізраїльтян проти свого вождя і Богом утверджених священиків. Щоб у єврейському народі остаточно припинилася суперечка про те, кому на справді належить священство. Господь повелів Мойсею взяти в начальників колін жезли і покласти їх у Святе Святих перед ковчегом завіту. «І кого Я виберу, – сказав Господь, – того жезл розквітне». Усіх жезлів дванадцять.
На жезлі, який належить коліну Левіну було вирізане ім’я первосвященика Аарона. На слідуючий день біля храму зібрався весь народ. Мойсей в урочистій обстановці увійшов у скинію, взяв усі дванадцять жезлів і виніс їх до народу. І ось тисячі ізраїльтян стали свідками чуда! Жезл, який належав Аарону «розквітнув, пустив бруньки, дав цвіт і приніс мигдаль». Це було дійсним підтвердженням того, що Аарон і його сини є Богом обраними носіями священства. З цього часу народ змирився перед волею Божою й більше не осуджував рід Аарона за привілеї, дані йому Богом. По повелінню Божому прорісший жезл Аарона був покладений перед Ковчегом завіту.
Сумніви Мойсея і Аарона
(Чис. 20)
Наближався сороковий рік мандрування євреїв по пустелі. Недалеко від Кадеша, в пустелі Сін, вмерли Маріам – сестра Мойсея і Аарона. Тут ізраїльський народ ще раз зазнав лиха від не достатку води. Нетерплячі ізраїльтяни підняли на Мойсея і Аарона лемент. Тоді брати звернулися з молитвою до Бога, і Господь сказав Мойсею: «Візьми жезл і збери товариство, ти і Аарон, брат твій, і скажи в очах їх скалі, і вона дасть із себе воду». І все ж переборюючи свій сумнів, Мойсей зібрав увесь народ, узяв жезл і разом з братом підійшов до скали, щоб звершити чудо. Але на жаль, на цей раз Мойсей і Аарон проявили соє маловір’я. Звертаючись до спраглого, багатотисячного натовпу, Мойсей сказав: «Послухайте непокірні, хіба нам з цієї скали здобути для вас воду?» І все ж переборюючи свій сумнів два рази ударив жезлом по скалі, – і звершилось чудо, із скали полився струмок свіжої гірської води. Люди і тварини вгамували свою спрагу, але Мойсей і Аарон за своє маловір’я були покарані Господом. З вертаючись до них Господь сказав: «За те, що ви не повірили Мені, щоб явити святість Мою, перед очима синів Ізраїлевих, не введете ви народ цей в землю, що Я даю йому». Живучи серед «жорстоковийного», маловірного і невдячного народу не дивно, що на кінець в самому Мойсеї на деякий час похитнулась ще колись світла і незламна надія на допомогу Божу. Тому випадок у пустелі Сін вирішив долю його. Він повинен був разом з братом Аароном і з усім старшим поколінням народу скласти свої кістки у пустелі. Нове покоління повинен був вести і новий вождь.
До землі Oбітованої
Минуло сорок років з того дня, як ізраїльтяни покинули кордони Єгипту. Старе покоління, яке вийшло з Єгипту поступово вимерло. За цей час підросло нове покоління виховане у пустелі і яке не знало зручностей міського життя. З цим новим, загартованим у пустелі народом, Мойсей і попрямував до кордонів Ханаана для завоювання обітованої землі.
На схід від Кадеша знаходилось царство Едом, де жили нащадки Ісава. Територію цього перетинала зручна для караванів дорога, яку називали Царською. Мойсей відправив до царя Едомського послів – просити, щоб той пропустив їх через землю, причому, Мойсей клявся, що буде суворо дотримуватися Царської дороги і сповна заплатить за воду і корм для худоби. Але цар, впевнений у своїй вищості, відповів послам відмовою і негайно виставив біля кордону війська. Боротьба з могутнім царем була не в інтересах Ізраїля, тому Мойсея вирішив обійти Едом з півдня, піти на північ впродовж його східних кордонів і таким шляхом дійти до лівого берега Йордану за яким розляглася земля обітована. Як тільки ізраїльтяни зібралися в похід, як захворів престарілий священик Аарон.1 Мойсей, за Божим повелінням, на очах усього народу вивів умираючого первосвященика на гору Ор. Там Мойсей зняв з Аарона первосвященицькі одежі і одягнув в них Єлеозара, третього сина Аарона. Так вперше звершився обряд передачі первосвященицького звання від батька до сина. Аарон вмер на горі Ор і був там оплаканий і похований.
Мідний змій
(Чис. 21)
Після поховання свого первосвященик ізраїльтяни рушили на південь, до затоки Акаба. Вони йшли по довжезній кам’янистій ущелині, страждаючи від не достатку води та їжі. Стомлені люди стали знову ремствувати на Бога і Мойсея. За це їх наздогнала чергова кара: у таборі появилась величезна кількість отруйних змій; від укусів вмерло багато людей. Бачачи кару Божу, ізраїльтяни розкаялися і просили Мойсея помолитись за них Господу. Господь повелів Мойсею, відлити мідного змія і прикріпити його на знамено посеред табору. І хто з ужалених дивився з вірою на мідного змія, той залишався живим. Цей мідний змій у Ветхому Заповіті був прообразом Христа Спасителя. Христос розіп’яв з Собою на хресті усі наші гріхи, і ми зараз дивлячись з вірою на Нього, зцілюємося від своїх гріхів і рятуємося від вічної смерті (Ін. 3, 14 – 15).
Подальший шлях до Oбітованої землі
З берега затоки Акеба ізраїльтяни повернули на північ, обігнули ворожий Едом і з боями стали просуватися до східного берега Йордану. Незабаром євреї заволоділи усім Заіорданням аж до озера Геннісарету. Тепер у них була зручна база для нападу на Ханаан, і Мойсей наказав зосередити війська у Мааві на східному березі Йордану. На протилежному березі, приблизно у верстах дванадцяти від річки, піднімались грізні твердині Єрихону, який неначе б то держав у своїх руках ключі до землі обітованої. Моавитський цар Валак з тривогою слідкував за успіхами ізраїльтян: після перемори над мореями і царем Огом вони стали небезпечними сусідами. Боячись виступати проти них відкрито зі зброєю у руках. Валак вирішив звернутися за допомогою до пророка Валаама. Про Валаама , який жив на Єфраті, ходив слух, що «кого він благословить, той благословенний; а кого він прокляне, той проклятий». Моавитський цар через послів просив пророка прийти до нього і проклясти ізраїльський народ. Валаам прийшов до Валака, але замість того, щоб проклясти чужинців з Єгипту, він з вершини гори, за напученням Божим, благословив єврейський народ. Своє благословення Валаам закінчив пророчим провіщенням про те, що в ізраїльськім народі явіться Спаситель світу: «Бачу Його, але зараз ще ні; бачу Його, але не близько. Сходить зоря від Якова і повстає жезл від Ізраїля і трощить Моаву і розтрощує усіх синів Сифових (Чис. 24, 17). Правда, після цього благословення Валаам порадив Валаку розбестити єврейський народ за допомогою моавитських розбещених жінок, але Мойсей і первосвященик Єлеазар розрушили підступну пораду Валаама. Ізраїльтяни винищили багатьох моавітян; при цьому знищені був вбитий і Ваалам.
Останні дні Мойсея
Мойсей знав, що, по слову Божому він не удостоїться щастя переступити кордони обітованої землі і не досягне мети свого життя. Йому було сто двадцять років і хоча він зберігся і тілом і духом, все одно відчував, що смерть наближається. Перед смертю йому необхідно було привести в порядок багато справ. Перш за все він провів перепис населення і дізнався, що народ ізраїльський нараховує шістсот одну тисячу сімсот тридцять мужчин. За Божим повелінням, своїм наступникові Мойсей назначив Ісуса Навина, вірного соратника і хороброго воєначальника. Передчуваючи близьку смерть Мойсей декілька разів збирав ізраїльтян для того, щоб нагадати їм Синайське законодавство. Він передав народу повеління Боже, щоб вони, коли ввійдуть у землю Ханаанську, вигнали усіх її жителів, винищили ідолів, зруйнували їх святилища, розділили землю по жеребу на ділянки між племенами, і поселившись там, не вступали ні в які відносини з ідолопоклонниками. Усі свої умовляння і Божественні закони він записав в книгу «Второзаконня» і віддав її священикам на збереження.
Сини Рувима і сини Гада, а також половина коліна Манасії облюбували собі землі за Іорданом і виразили бажання поселитися там, Мойсей охоче погодився на це, однак зажадав; щоб вони спершу прийняли участь у завоюванні Ханаана. Віддавши останні розпорядження, Мойсей склав натхненну пісню для прославлення Єдиного всемогутнього Бога і наказав ізраїльтянам вивчити її на пам’ять, щоб вона надихала їх в злу і з добру годину. Затим, попрощавшись зі своїм народом і благословивши його, Мойсей, за Божим велінням, один піднявся на вершину гори Нево. З цієї гори Господь показав Своєму обранцю обітовану землю. Сумним поглядом оглянув він обширні простори цієї землі, куди йому не судилося було війти. Мов на долоні бачив він Йордан, що ніс свої вода серед високих берегів в сторону маслянистої гладіні Мертвого моря. Зразу ж за Йорданом над пальмовим оазисом звисали кріпосні стіни Єрихону, першої могутньої сторожової лінії біля воріт Ханаана, а на самому краю горизонту, бігла вузька полоса Середземного моря. «Ось, земля,- сказав Господь Мойсею – про яку Я клявся Аврааму, Ісаак і Якову, говорячи: «Семені твоєму дам її …Я дав тобі побачити очима твоїми, але в неї ти не ввійдеш.». Тут же, на вершині гори Мойсей вмер. Смерть його огорнута таємницею, і до цього дня ніхто не знає, де шукати місце його смерті. Протягом тридцяти днів народ оплакував свого великого вождя і законодавця. Мойсей був для них не лише визволителем, але й духовним вихователем. Своєю законодавчою мудрістю він неорганізоване ізраїльське плем’я звів на сходинку близьку до державного устрою. Давши їм Божественні закони і релігію. Мойсей зробив їх у духовному відношенні світлом для стародавнього світу. Але скільки сил і яке терпіння потрібно було мати Мойсею, щоб бувших рабів та ідолопоклонників зробити вільними людьми, відданих Єдиному Істинному Богу. Мойсей мав право сказати про себе, що він «носив» ізраїльтян, як годувальниця носить на своїх руках немовля. Його любов до свого народу мала жертовний характер. Це був духовний велетень, з велетенським розумом і великою добротою і з лагідним серцем, великий законодавець і святий пророк. «І не було більше у Ізраїля пророка такого, як Мойсей, якого Господь знав лицем до лиця… і о великих чудесах, які Мойсей звершив перед очима, усього Ізраїля» (Вт. 34, 10-12).
Але Мойсей був лише представником релігії закону – підготовчої сходинки до більш досконалої релігії благодаті. А тому свою справу і, свій закон він не вважав остаточними, а прямо у своєму пророцькому натхненні пророкував про другого,більш високого Пророка. Який прийде після нього з проповіддю про благодатну ново заповітну релігію любові. «Пророка посеред тебе, з братів твоїх, як мене, воздвигне тобі Господь Бог твій – говорив Мойсей своєму народу – Його слухайте.»
У своєму житті і діяльності Мойсей як пророк, законодавець і вождь, старозаповітної церкви був прообразом Пророка, Законодавця і Глави Церкви новозавітної – Господа нашого Ісуса Христа.