Цілий рік стояли табором ізраїльтяни біля горя Синай. За цей час у стані відбулися величезні зміни. Дякуючи старанням Мойсея безформна маса єврейського племені перетворилася в суспільство, яким керувала ієрархія чиновників. Вища законодавча влада належала Богу, тому в цей час серед єврейського народу формою правління була теократія, тобто богоправлення. Норми спільного життя почали визначатися правовими розпорядженнями. Але саме головне – з цього часу єврейський народ вступив в союз з Єдиним, істинним Богом і став богообраним народом, місіонерська роль якого містилася в ревному збереженні і розповсюдженні істинної релігії серед язичницького світу. Безумовно, тяжко було Мойсею зразу підняти жорстокий народ «з не обрізаними серцями» на високий ступінь релігійного життя, потрібно було ще багато часу, щоб відучити цей народ від ідолопоклонства, навчити його істинам віри і повести його по шляху морального вдосконалення.
Гроби прихоті
Настав другий рік після виходу євреїв з Єгипту. На двадцятий день другого місяця хмара присутності Господа піднялося над скинією. Це буз знак, по якому євреї повинні були збиратися в дорогу. Заграли срібні труби. Ізраїльтяни згорнули намети і вирушили у північно-східному напрямку, до кордонів обітованої землі. Довжелезна колона мандрівників шла у заздалегідь встановленому порядку. Хід відкривали левіти – вони несли на жердинах Ковчег Завіту, розібрану скинію і священні посудини. Коли священики піднімали Ковчег Завіту, Мойсей говорив: «Повстань, Господи, і розсиплються вороги Твої і побіжать від лиця Твого ненавидячі Тебе». Коли ж народ робив зупинку і левіти відпускали ковчег, тоді Мойсей говорив: «Повернись, Господи, до тисяч і темряв Ізраїлевих». За левітами шли племена, кожне під своїм знаменом, а в кінці гнали величезні отари овець і в’ючних ослів. Колону охороняли спеціальні озброєні загони і вислані вперед розвідники.
Хоч від Синаю до Ханаана по прямій була не дуже велика відстань, але в зв’язку з відсутністю хороших доріг, євреї повільно і з великим труднощами пробиралися по гірських ущелинах і долинах Синайського півострова. Три дні йшли вони по пустині під пекучими променями сонця і знову почали ремствувати. Оскільки заборонялося різати овець, люди кормилися однією манною на яку багато хто, особливо похітливі люди, дивилися з відразою. У доповнення до всього у країні одного разу спалахнула пожежа, яка знищила багато цінного майна. Збентежені труднощами, голодом і понесеними втратами, ізраїльтяни з гіркотою сиділи перед своїм наметами і нарікали на Мойсея за те, що він умовив їх покинути Єгипет. З ніжністю із глибокими зітханнями згадували вони добрі старі часи, забувши про рабство і переслідування: «Ми пам’ятаємо рибу, яку у Єгипті ми їли даром, огірки, дині, цибулю, і ріпчасту цибулю і часник. А нині, душа наша знемагає: нічого немає, лише манна а очах наших». Мойсея глибоко образила легкодушна поведінка його народу, і він з завзятою молитвою звернувся до Господа: «Для чого Ти, Господи, мучиш раба Твого? І чому я не знайшов милості перед очима Твоїми, що Ти поклав на мене тягар всього народу цього?… Я один нести тягар всього народу цього, тому що він тяжкий для мене». Господь почув сльози зітхання Свого вірного раба і повелів йому вибрати з середовища ізраїльтян сімдесят старійшин, котрі повинні були допомагати йому управляти народом. Сімдесят старійшин з цього часу складали постійну раду при Мойсеї. Рада старійшин через багато віків була перейменована в Синедріон – вищий орган управління у Ізраїлі.
Затим Господь наказав Мойсею передати нетерпеливому народу, що вони будуть їсти м’ясо не один день, а цілий місяць, доки воно не стане для них відразливим. За наказом Божим піднявся сильний вітер, який до ізраїльського стану пригнав великі зграї перепелів. Ізраїльтяни кинулися ловити птахів і стали з жадністю їх поїдати. Перепелів було так багато, що можна було сушити м’ясо навіть про запас. Але нетерплячих маловірів чекала сувора кара. У таборі розповсюдились хвороби і люди вмирали сотня. Незабаром уся земля навкруги вкрилась могилами і, покидаючи це місце страждань і трауру, ізраїльтяни назвали його Домовини примхи оскільки там поховали тих, хто загинув жертвою маловір’я і жадібності.
Асироф
На наступній стоянці, в Асирофі, трапилось дещо ще більш сумне: збунтувалися найближчі родичі Мойсея. Маріан і Аарон докоряли своєму брату в тому, що він одружився на «ефіоплянці» тобто, на жінці іншого походження і до того ж на рабині. Невідомо при яких обставинах це сталося; чи то перша дружина Мойсея, донька священика Іофора, вмерла, чи «ефіолянка» була наложницею. Але це було важливим. Родичі Мойсея обурювалися тим, щ він понехтував древньою традицією євреїв.
В основі сімейних чвар крилися однак, більш глибокі протиріччя. Пророчиця Маріам і первосвященик Аарон почали підбурювати ізраїльський народ проти Мойсея і принижували його гідність, як посланця Божого. Вони ходили по табору і жалілися: «Чи одному Мойсею говорив Господь? Чи не говорив Він і нам». Це було явне повстання проти Богом установленої влади, і Господь за це наказав проказою неслухняних. Аарона, який розкаявся, Господь простив, а Маріам була покарана проказою і вигнана із табору. Лише через сім днів, за молитвами Мойсея, Господь зцілив Маріам від прокази, і вона повернулася до стану. Випадок у Асирофі не був виключенням. Він показав, що у ізраїльському ставі назрівало відкрите повстання проти Мойсея, що і трапилося у пустині Фаран.
Пустиня Фаран
Нарешті після тяжких випробувань, знегод, які затьмарювали дух великого вождя, ізраїльтяни дійшли до південного кордону Ханаана і зупинилися у пустині Фаран, недалеко від міста Кадеша.
Від часів Авраама у Палестині відбулися великі переміни. Кочові племена розпочали вести осідлий спосіб життя. Появилося багато дрібних князівств з добре укріпленими містами. Тому, щоб перейти кордон і розпочати воєнні дії проти ханаакських князівств, Мойсею необхідно було мати точні відомості про воєнну могутність країни. З цією метою він посилає до Ханаану дванадцять спостерігачів (розвідників), відібраних по одному із кожного коліна. «Підіть у цю південку країну, – повчав їх Мойсей, – зійдіть на гору і огляньте землю, яка вона, і народ, що живе на ній, сильний він чи слабкий, малочислений чи багаточислений він? Розвідники, не зустрічаючи ніяких перешкод, з успіхом виконали доручена їм завдання: через сорок днів вони повернулися до табору і в доказ плодоносності обітованої землі принесли на жердинах важкі грона винограду, гранати, і соковиті смокви. Ці дари природи викликали небачену радість у ізраїльтян. Але ця радість зразу ж щезла, тільки-но розвідники поділилися з ними своїми спостереженнями. За їх словами, Ханаан дійсно був багатий природними багатствами, але про його завоювання не могло бути й мови, так як кордони країни захищали міцні фортеці, гарнізони яких складалися з велетнів. Ізраїльтяни так легко впадавші з однієї крайності в іншу, знову впали у відчай. «О, якщо б ми вмерли у землі Єгипетській, або вмерли б у пустині цій ! – оплакували вони долю свою. І для чого Господь веде нас в землю цю, щоб ми загинули від меча? Дружини наші і діти наші дістануться у здобич ворогам; чи не краще нам повернутися до Єгипту? Прокляття і скарги ставали все голоснішими, і на кінець закінчилися бурхливими безпорядками. Підбурювачі і заколотники вимагали зміщення Мойсея і вибору нового вождя. «Поставивши собі начальника, – кричали вони, повернемось в Єгипет». Ісус Навин і Халев, які приймали участь у розвідці, прагнули заспокоїти народ, який збунтувався, і розірвавши на собі одежі, мало вірив, що з Божою допомогою оволодіти Ханааном, для цього євреям необхідно мати лише міцну віру в Того, Хто так чудесно вивів їх з Єгипту. Такі слова ще більш роздратували натовп маловірів, і вони з люттю напали на Ісуса і Халева, збираючись побити їх камінням. Сміливців врятувало лиш те, що вони сховалися в дворі скинії. Розгніваний натовп обступив скинію і хотів побити камінням не лише Ісуса і Халева, але і свого вождя і первосвященика. Мабуть, збудоражений натовп не зупинився б ні перед чим, якщо б слава Господня у вигляді хмари не огорнула скинію. Звертаючись до Мойсея, Господь, сказав: «До якого часу буде дражнити Мене народ цей? І доки буде він не вірити Мені при всіх знаменнях , які Я роблю серед нього? Поражу Його язвою і винищу його і народу від тебе (і від дому отця твого) народ більш численний і сильніший його». З полум’яною молитвою Мойсей звернувся до Бога про помилування Ізраїля. І знову молитва вождя спасла євреїв від неминучої, загибелі. Але хоча і на цей раз, по молитвах Мойсея ізраїльтяни позбавилися від гніву Божого, все ж стало ясно, що старе покоління виховане у Єгипті не достойне наслідувати обітовану землю. Тому, Господь наказує Мойсею повідомити народу про те, що ні один ізраїльтянин старший двадцяти років не удостоїться милості війти в обітовану землю. Протягом сорока років (по числу сорока днів перебування спостерігачів в обітованій землі) ізраїльтянам необхідно буде блукати у пустелі, і там вони закінчать своє тлінне життя. Лише тим, кому ще не виповнилося двадцять років, тобто поколінню, народженому і вихованому уже в суворих умовах кочового життя, призначено вступити у володіння землі обітованої. Кара не поширювалась, однак , на Ісуса і Халева. У нагороду за непохитну віру в помисел Божий на них чекала висока честь – вести молоде покоління в Ханаан.
Думка про сорокарічне мандрування (рахуючи з дня виходу євреїв з Єгипту) у пустині засмутила ізраїльський народ. На наступий день зачинщики бунту, зібравши велике військо вирішили самовільно, без благословення Божого, розпочати завоювання обітованої землі, але при першому ж зіткненні з амаликитянами і хананеями були розбиті. Лиш після поразки євреї примирились і Мойсей знову взяв владу над своїм народом.