Перш, ніж остання страта спіткала єгиптян, Мойсей почав підготовляти євреїв до виходу з Єгипту. Народ повинен, був запастись усім, що могло знадобитися в пустині. Проживаючи в Єгипті чотириста тридцять років, ізраїльтяни познайомилися з різноманітними ремеслами цієї цивілізованої країни, так що вони у культурному відношенні знаходились значно вище кочівників і тому могли зразу ж заснувати упорядковану державу в Палестині. Але рабське життя, безумовно, не могло сприяти їх хорошому економічному положенню. Протягом багатьох років вони були перетворені в рабів, як не отримували ніякої оплати за свою працю. Тепер, перед тим, як залишити країну, народ повинен був у вигляді компенсації, випросити у знайомих єгиптян усе, що може здатися необхідним у пустині – одежа, прикраси, посудини і тому подібні речі. Проходив час. Настав весняний місяць Авів (Нісан), заколосились ниви. І сказав Господь Мойсею і Аарону: « Місяць цей хай у вас початком місяців , першим хай буду він у вас між місяцями року:». Господь відкрив Мойсею, що у ніч на п’ятнадцяте Нісана Він пройде по Єгипту і вразить всіх первенців єгипетських і над усіма їх богами відбудеться суд. В цю лиху годину для єгиптян ніч, Господь виведе нащадків Авраама з країни рабства. Своє звільнення від рабства євреї повинні були у цю ніч відсвяткувати гідним чином. 3а велінням Божим, кожне сімейство повинно вибрати з свого стада однолітнє ягня, чоловічої статі, непорочне, тобто без фізичних вад. У вечері чотирнадцятого нісана кожна сім’я повинна зарізати ягня, а його кров’ю помазати одвірки своїх будинків. жертовне м’ясо ягняти вони не повинні варити, але спекти на вогні. Причому ягня необхідно було з пекти цілим, з головою, з ногами і в нутрощами. Їсти м’ясо вони повинні з прісним хлібом (опрісноками) і гіркими травами (цибуля, часник та інші). Кісток ягняти не дозволялося розломлювати, а залишки від нього спалювати на вогні. Ізраїльтяни повинні були їсти ягня стоячи, у дорожній одежі, готовими в любу мить залишити Єгипет. Цю подію Господь назвав ПАСХОЮ, що означає «проходити мимо». «Я в цю саму ніч – говорить Господь, пройду по землі Єгипетській і вражу усякого первенця у землі Єгипетській від людни до худоби… І буде у вас кров знаменням на будинках, де ви знаходитесь, і побачу кров і пройду мимо вас, і не буде між вами язви згубної, коли будуть уражати землю Єгипетську, і хай буде вам день цей, пам’ятний і святкуйте празник Господу всі покоління ваші». Разом з ПАСХОЮ повелів з’єднати празник опрісноків. Протягом семи днів ( з 14 до 21 нісану) євреї повинні їсти опрісноки. В цей час нічого червоного вони не повинні мати у своїх домівках. Празник опрісноків повинен зберегтися як встановлене вічне, на спомин про вихід євреїв із Єгипту.
Старозавітна Пасха є прообразом Новозавітної Пасхи, а старозаповітне ягня – прообразам Новозавітного ягняти – Господа нашого Ісуса Христа. Законне ветхозавітне ягня є умилостивлюючою жертвою Богу за єврейський народ. Його м’ясо пропонується євреям для трапези, а його кров’ю первенці позбавляються від смерті. Подібно цьому в Новому Завіті Христос, Агнець Божий, приносить Себе на Хресті в умилостивлюючу жертву Богу Отцю за гріхи всього людства. Кров’ю Його ми всі позбавляємося від рабства диявола. Підчас Божественної Літургії Він пропонує всім вірним їство Своє Тіло і Кров «У відпущення гріхів і життя вічне». В ніч празнування ПАСХИ, єврейський народ неначе воскрес для нового життя, бо в цю ніч він залишив країну рабства. Подібно до цього в день Воскресіння Христа Господь закликає нас залишити світ рабства дияволу і перейти у світ істинної свободи і щастя, який може здійснитись лише з Богом і в Бозі.
Вихід з Єгипту
(Вих. 12 – 14)
Пророкування Господа звершилось. Зоря, що засяяла в ніч на п’ятнадцяте нісана для ізраїльтян променями свободи, осяяла для єгиптян ту жахливу біду, яка спалахнула над ними в цю ніч. Ще євреї біля своїх вогнищ празнували Пасху Господню, як Ангел смерті пройшов по усьому Єгипту і вразив усіх єгиптян первенців. Жах найшов на всіх єгиптян «і утворився великий лемент (у всій землі) Єгипетській, бо не було будинку де б не було мерця»; і в самому палаці фараон оплакував свого спадкоємця. Останнього удару не витримала зарозумілість фараона. Дізнавшись про страшне лихо, яке спіткало країну і його особистий дім, він ще вночі покликав Мойсея і Аарона і з відчаєм сказав їм: «Встаньте, вийдіть із середовища народу мого, як ви, так і сини Ізраїлеві, і підіть звершіть служіння Господу ( Богу вашому)… і благословіть мене». Єгиптяни, які мешкали поряд з євреями, також просили євреїв залишити їх країну і давали дрібні їм срібні і золоті речі. Рано вранці у 15-й день місяця Авіва (Нісана) євреї вийшли з будинків з такою поспішно, що не встигли заквасити тісто. Вони несли його у квашнях на плечах і вже в дорозі напекли собі опрісноків. Народ збирався під знамена своїх старійшин, і великими групами направлявся до міста Раамесу, де на них чакав великий вождь і визволитель Мойсей. Коли всі зібрались, заграли срібні труби, і колона ізраїльтян залишила землю Гесем, прямуючи на Схід колона складалася з шестисот тисяч озброєних мужчин, не рахуючи жінок і дітей. На чолі колони рухався катафалк з дерев’яною труною, в якій спочивали набальзамовані останки патріарха Йосифа, а процесію замикали отари овець, кіз і в’ючих ослів.
У пустині втікачи, на свою радість переконалися що ними керує Господь (Ієгова або Ягве): вдень Він йшов попереду них у стовпі хмарному, а вночі – у стовпі вогненному. Мойсей спочатку повів ізраїльтян по старій караванній дорозі, впродовж берега Середземного моря, але потім повернув на південь, в пустинний район Ефам, так – як побоювався, що приморські фортеці проживаючих там народів не впустять їх в Ханаан без бою. У Ефамі втікачі перший раз розмістилися табором на довгий відпочинок після чого вони знову рушили на південь і розставили намети перед Пи-Гарифом, у місцевості, що знаходиться між Мигдолом і морем, недалеко від міста Ваал – Цефон, яке славиться храмом ханаанського бога Ваала.