“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Кари Єгипетські

З того пам’ятного дня, коли Мойсей у приступі гніву убив єгиптянина, минуло сорок років. У Єгипті правив уже інший фараон, при його дворі служило нове покоління чиновників. Можна думати, що злочин Мойсея стерся в пам’яті людей, і колишньому вигнанцю нічого більш не загрожувало. Між іншим, хто б впізнав в бородатому азіаті, пастуха, в грубому плащі, з палкою в руці, вишуканого молодого єгиптянина, названого сина царівни, про якого колись так багато говорили.

Сміло увійшов обранець Божий разом зі своїм братом до фараона і сказав йому: «Так говорить Господь; Бог Ізраїлів: відпусти народ Мій, щоб він учинив Мені празник у пустині». Але Єгипетський владика відкинув прохання Мойсея, він різко відповів відвідувачам: «Хто такий Господь, щоб я послухався голосу Його і відпустив (синів) Ізраїля. Я не знаю Господа і Ізраїля не відпущу!». З цими словами фараон вигнав заступників за пригнічений народ, а своїм чиновникам сказав, що від неробства у євреїв виникають такі визвольні думки, тому їх ще більше необхідно закабалити. У вигляді кари він повелів ізраїльтянам не лише виробляти раніш установлену норму цегли, але й самим доставляти солому для її виготовлення. Це вимагало додаткового робочого часу, оскільки соломи в Єгипті було не досить багато і потрібно було її шукати по усій країні. А якщо хто – небудь з цієї причини не встигав виготовити визначену кількість цегли, йому загрожувала кара. Ізраїльтяни, пригнічені таким станом справ, скаржились на Мойсея за те, що його клопотання перед фараоном, принесло більше шкоди ніж користі. Тоді Мойсей і Аарон, з веління Божого, знову прийшли до царя. Щоб переконати його, що вони дійсно посланці Божі. Аарон кинув на підлогу свій жезл і він враз перетворився у плазуючого змія. Але фараон з посмішкою жалю подивився на Мойсея і Аарона, наказав привести своїх чарівників, і ті проробили те ж саме, що й Аарон. На фараона не справило особливого враження навіть та обставина, що змій Аарона пожер зміїв єгипетських волхвів. Серце фараона зробилося жорстоким і він наказав вигнати братів з палацу. Фараон  змирився лише тоді, коли Мойсей, за повелінням Божим, наслав на Єгипет почергово десять страт: спочатку вода Нілу перетворилася в кров, потім у жахливих розмірах розмножилися жаби, комахи і собачі мухи, пішов мор на худоьу, тіла людей покрилися гнійниками, сильний град знищив врожай, а те що залишилося на полях поїла сарана, затим протягом трьох днів по всьому Єгипту була темрява. Втрати ці вражали тільки ті міста, де жили єгиптяни; землі ж Гесем вони не торкалися. При тому кожна страта розпочиналася і закінчувалася по слову Мойсея. Єгипетські чародії пробували було своїм мистецтвом зробити такі ж чудеса, але під час третьої страти самі признавалися фараону, що у справах Мойсея наявний перст Божий. Кожна нова страта наводила жах на фараона і він погоджувався відпустити ізраїльтян у пустиню, але невдовзі забирав свою обіцянку. Тоді Господь навів на Єгипет останню і найбільш згубну страту – умертвіння усіх єгипетських первенців, після якої фараон дозволив євреям принести жертву у пустині своєму Богу.