Брати продають Йосифа Ізраїльтянам
(Буття 37)
У Якова було дванадцять синів, але більше всього він був відданий Йосифу і Веніаміну, яких народила його мати люба Рахіль. Веніамін був ще дитиною, Йосиф виріс і був обдарованим юнаком. Будучи любимим, він постійно знаходивсь разом з своїм престарілим батьком і лише коли-не-коли відвідував
своїх братів, які пасли худобу. Простодушний і невинний, він з дитячою наївністю повертаючись додому, розповідав батьку про різні погані вчинки своїх братів. Брати, природно, зненавиділи його за це і ненависть їхня розгорялася тим сильніше, чим більше вони бачили що їх престарілий батько не ховав своєї любові до Йосифа. Яків дійсно виявляв, своє почуття любові до Йосифа і навіть подарував йому «різнокольорову одежу», можливо із найкращих єгипетських тканин. Все це, зрозуміло, викликало лише злість і завидки у старших братів. Особливо братів дратували сни Йосифа, які той по своїй наївності розповідав братам.
Одного разу, коли уся сім’ я була вдома, Йосиф розповів такий сон: «Ось, ми в’яжемо снопи посеред поля; і ось мій сніп встав і став прямо: і ось, ваші снопи стали навкруг і поклонилися моєму снопу». Єдинокровні брати обурилися і з насмішкою запитали: «Невже ти будеш царствувати над нами? Невже будеш володіти нами?». Але невдовзі Йосиф мав необережність розповісти батьку і братам іще один сон. Він бачив в сні, як одинадцять зірок, місяць і сонце вклонилися йому цього разу навіть Яків розсердився і полаяв свого улюбленця. У братів же кипіла ненависть до Йосифа.
Трапилось одного разу, що однокровні брати у пошуках пасовиськ дійшли до Сіхема і довго не давали про себе звісток. Стурбований їхнім мовчанням Яків послав Йосифа розвідати, що з ними трапилось. Йосиф негайно подався шукати братів. У Сіхемі він довідався, що брати разом зі стадом пішли до околиць міста Дофан. Тоді Йосиф попрямував за ними слідом. Брати знаходилися на пасовиську
і одразу побачили Йосифа, який йшов до них. Брати розпочали радитись між собою. Їх ненависть до Йосифа дійшла до того, що вони вирішили убити Його і кинути у рів, а батькові повідомити, що його роздер звір. Але Рувим висловився проти такого плану і умолив їх не проливати братську кров. Він запропонував кинути Йосифа у суху криницю живим, бо він всеодно загине, з голоду. В глибині душі Рувим, очевидно, розраховував під покровом ночі витягти брата із рову і відпустити до батька.
Озлоблені брати, після довгих сперечань погодились з Рувимом, і тільки но Йосиф підійшов до них, накинулись на нього, зняли з нього різнокольорову одежу і кинули на дно рову.
Злочинці брати лишилися глухими до благань і скарг свого брата, і ніби нічого не трапилося вони сіли їсти. Але ось удалині появився караван ізраїльтян, який віз з Галааду до Єгипту пахучі корінці, ладан і бальзам. Коли караван купців наблизився до братів, у Іуди раптом виникла думка продати Йосифа цим купцям. Братам ця думка сподобалась, і вони запропонували свій «товар» ізмаільтянам. Мандруючі купці уважно оглянули Йосифа і у клали угоду,заплатили за нього двадцять срібників, оскільки добре знали, що на єгипетському ринку молоді раби високо ціняться. Тільки но караван вирушив в подальший путь, підлі брати змочили одежу Йосифа в крові козла і послали її до батька. Побачивши окровавлену одежу любимого сина, Яків сильно засмутився. Розірвавши на собі одежу він стогнав у невтішному горі: «Це одежа сина мого; хижий звір з’їв його; мабуть, роздертий Йосиф». Затим одягнув він волосяницю і довго оплакував свою втрату. Сини і доньки старались полегшати батьківське горе, але безутішний Яків повторював жалюгідним голосом: «З сумом зійду до сина мого у пекло». Поки батько мучився у своєму безутішному горі, ізмаільтяни тим часом йшли далі, ведучи у Єгипет нещасного, гірко плачучого Йосифа, з яким так підступно повелися його брати.
Йосиф у домі Потіфара
(Буття, 39 – 40)
У Єгипті купці продали Йосифа начальнику охоронців фараона – Потіфару. Таким чином син Якова став слугою одного з найкрутіших вельмож Єгипту. Працелюбний, чесний і безмірно старанний він незабаром здобув прихильність свого господаря і той виявив довіру і давав все більш відповідальні доручення. Бачачи, що Бог допомагає Йосифу в усіх його справах, Потіфар призначив Йосифа головним управителем своїх маєтків і не втручався в його розпорядження. З того часу добробут Потіфара зростала, а сам він, звільнений від турбот повсякденного життя, міг спокійно виконувати службові обов’язки.
Крім розумових обдарувань, Йосиф до того ж був юнаком ставним і красивим. Дружина Потіфара загорілася до нього жагою і усякими способами прагнула схилити його до перелюбу. Проте він відкинув її пропозицію, не бажаючи відплатити своєму панові низькою зрадою, за усі йог благодіяння. На жаль, хтива жінка настирливо добивалася свого. Скориставшись випадком коли в домі нікого не було, ні чоловіка, ні слуг, а був лише Йосиф, вона схопила його за одежу і хотіла тягти на своє ложе. Йосиф завзято чинив опір, і на кінець втік, залишивши свою одежу в руках спокусниці. Глибоко ображена в своїй жіночій гордості, відкинута євреєм – рабом, вона не забарилася помститися за соє положення. Зараз же вона підняла жахливий крик, і, коли з усіх сторін збіглися слуги, показала їм одежу Йосифа, як доказ його вини.
Повернувшись додому Потіфар довідався про все, що трапилося і повірив лицемірному обуренню дружини, кинув Йосифа до темниці. Але і тут Господь не лишив Йосифа без Своєї допомоги. За короткий час він завоював прихильність начальника в’язниці, і той призначив його наглядачем над іншими невільниками. Одного разу у темницю за якісь провини привели головного виночерпія і головного хлібодара царя єгипетського. Йосиф прагнув полегшити їх сумну участь і прислуговував їм. Якось Йосиф зайшов до сановників і помітив, що вони в збентеженні. Бажаючи заспокоїти в’язнів, Йосиф запитав у них: «Чому у вас сьогодні сумні обличчя?». Виявилося, що обом придворним в одну і ту ж ніч приснилися два дивні сни. Головний виночерпій бачив уві сні виноградну лозу, на ній виросли три вітки, які спочатку вкрилися цвітом, а потім на них визріли ягоди. І тоді підставив чашу, видавив із ягід сік і подав напій фараону. Йосиф, по навіюванню Божому, сказав йому, що три вітки означають три дні після цих трьох днів він буде звільнений із в’язниці і отримає попередню посаду. Йосиф був впевнений, що провіщання його обов’язково здійсниться, і тому звернувся до виночерпа з проханням: «Згадай же мене, коли добре тобі буде, і зроби мені благодіяння і нагадай про мене фараону, виведи мене з цього дому».
Підбадьорений тлумаченням сну виночерпія, головний хлібодар теж розповів Йосифу свій сон. Йому приснилося неначе у нього на голові три кошики. У верхній корзині знаходилося різні вироби з хліба, які дзьобали птахи. «Через три дні, тлумачив йому Йосиф, – фараон зніме з тебе голову твою і повісить тебе на дереві, і птахи будуть дзьобати плоть твою з тебе».
Дійсно, через три дні провіщення Йосифа сповнилося. Фараон святкував день свого народження і під час бенкету згадав про виночерпія і про хлібодара. Першого він помилував і залишив на тій же посаді, а другого наказав стратити.
Сни фараона
(Буття 41)
На превеликий жаль, як це часто буває, щасливий виночерпій, зробившись знову великим сановником, забув поклопотатися перед фараоном про Йосифа, який напророкував йому повернення на волю. Йосиф ще дав роки знемагав у в’язниці і втратив всяку надію, що невдячний стримає своє слово. І важко передбачити, як склалася б доля Йосифа, якби фараону не приснилися в ніч два і таємничі сни. Ось бачить фараон уві сні, як з річки вийшло сім гладких корів і стали пастися на прибережному лузі, в очереті. Але ось слідом за ними із води вийшло сім худих корів і зжерли гладких. Незвичайне сонне видіння розбудило фараона але невдовзі він знову заснув і побачив інший сон. В другому сновидінні йому уявилось, що на одній стеблині виросло сім хороших колосків, налитих зерном, а поряд виросли інші сім колосків порожніх, висушених, розпечених вітрами Аравійської пустелі. Ці порожні колоски пожерли сім колосків хороших, але від цього не стали повними. Загадкові сни привели фараона в збентеження. Він скликав з усього Єгипту самих кращих волхвів і мудреців, які уміють тлумачити сни, але ніхто з них не зміг відкрити фараону таємницю цих снів. І ось лише тепер головний виночерпій згадав про Йосифа. Він розповів фараону про молодого єврея, який колись у в’зниці тлумачив йому ї хлібодару пророчі сни. Ці сни затим сповнилися точно так, як про це їм напророчив молодий в’язень. Фараон наказав негайно привести Йосифа у палац. В’язня поголили, переодягли на ньому одяг і ввели до фараона. Звертаючись до Йосифа, фараон сказав: «Мені снився сон, і немає нікого, хто б розтлумачив його, а про тебе я чув, що ти вмієш тлумачити сни». У відповідь на ці слова Йосиф сказав смиренно: «Це не моє; Бог дасть відповідь на благо Фараону». Тоді цар розповів свої сни про корів і про колоски. Йосиф уважно вислухав фараона, і натхненний духом Божим, сказав, що при допомозі цих снів Бог відкриває фараону майбутню долю його країни. Ось надходять у Єгипті сім років «великий достаток», за якими послідують сім років сильної засухи і великого голоду. Проте Йосиф не обмежився лише провіщенням, а поради фараону негайно, призначити мудрого управителя, який би в роки достатку зібрав у засіки великі запаси зерна, щоб потім голод не довів країну до розорення. Натхненне тлумачення снів і розумна порода Йосифа сподобались не лише фараону, але у й усім його придворним. «Чи знайдемо ми таку,як він, людину, б які би був Дух Божий,» – сказав фараон, і тут же при загальному схваленні, призначив Йосифа своїм намісником і віддав у його руки правління всім Єгиптом.
Йосифу виповнилося тридцять років, коли він був ненароком, із самих низин падіння свого, возведений на вершину успіху і пишноти. Згідно прийнятому придворному ритуалу, Йосифа наділили владою у надзвичайно святковій обстановці, Сидячи на позолоченому троні, фараон вручив йому регалії, які відповідали високій посаді: золотий перстень, дорогоцінний ланцюг на шию і розкішну одежу. А потім він виголосив священну фразу: «Я фараон; без тебе ніхто не поворухне ні рукою, ні ногою своєю, у всій землі Єгипетській». Крім того, фараон дав йому у дружини доньку Потіфара, впливового жреця з міста он «грецький Геополіс», забезпечив Йосифу таким чином підтримку могутньої пастви жреців.
Зустріч Йосифа з братами
(Буття 41 – 42)
Невдовзі сни фараона почали справджуватись так, як про це віщував Йосиф. Настали врожайні роки. Отримавши повноваження від самого фараона, Йосиф протягом семи врожайних років їздив по всій країні і особисто слідкував за виконанням його наказів. Комори до країв наповнилися пшеницею, а в країні, не дивлячись на збір данини, був такий достаток, що люди благословляли нового правителя». Господь не лишив Йосифа щастя у сімейному житті. Незабаром його дружина Асенефа народила двох синів – Манасію і Єфрема.
Але ось, згідно пророкування Йосифа, настали роки засухи і голоду. Єгиптяни спочатку задовольнялися особистими запасами хліба, але коли їх запаси вичерпалися, вони звернулися до, фараона. Фараон усіх прохачів відсилав до Йосифа. І тоді Йосиф розпорядився відкрити комори для продажі хліба. Спочатку люди платили за продовольство грошима, а коли грошей у них не залишилося продавали коней, волів і ослів, щоб тільки уникнути голоду. В кінці – кінців вони позбавилися землі і самі віддали себе у рабство. Таким чином після семи років катастрофи уся земля разом з тими, хто її обробляв, перейшла у повну власність до фараона. Тільки жерці зберегли своє майно, оскільки фараон дав їм особливі пільги.
Між тим, голод поширився далеко за межі Єгипту, з різних країн потягнулися каравани, щоб купити хліб. Запаси хліба зроблені Йосифом були такі великі, що можна було продавати йото навіть іноземцям.
Узнавши, що в Єгипті можна придбати пшеницю, Яків послав своїх синів у країну фараона по хліб. Вдома він, залишив лише Веніаміна, так як після удаваної смерті Йосифа, Яків всю свою любов переніс на меншого сина. Брати нав’ючили на ослів порожні мішки і рушили в далеку дорогу. У Єгипті вони дізналися, що продаж хліба для іноземців здійснює високопоставлений вельможа по імені Цафнар – панеах таке ім’я дав фараон Йосифу. Сини Якова прийшли і вклонилися вельможі. Безумовно, вони не впізнали в цьому єгипетському сановнику свого брата Йосифа. Глянувши на прохачів, які прибули із Ханаана, Йосиф відчув сильне хвилювання. Він зразу ж впізнав братів. Проте він не відкрив їм, хто він такий, і розмовляв з ними через перекладача. Побачивши, що брата вклонилися йому до землі, він тут же згадав свої віщі сни. Перед тим, як відкритись своїм братам Йосиф бажав дізнатися чи є у них почуття каяття у тому злочині, який вони вчинили проти нього. До того ж, йому дуже хотілося дізнатися від інших про батька і про єдинокровного брата Веніаміна. Для цієї мети він скористався своєрідним психологічним прийомом. Привселюдно Йосиф почав обвинувачувати братів, неначе б то вони прийшли до Єгипту не затим, щоб купити, хліба, а як наглядачі. Сини Якова всіляко виправдовуватись, доказуючи, що прийшли лише по хліб, розповіли, що у їхнього престарілого батька, який прислав їх сюди, було дванадцять синів, і між них найменший лишився вдома, а один брат пропав безвісті.
Йосиф, спохмурнівши. вислухав їх і не подав вигляду, як глибоко схвилювало Його повідомлення про те,що Яків і Веніамін живі. Прикидаючись вкрай розгніваним, він продовжував обвинувачувати братів, мовляв вони прийшли з шпигунською метою. Він попередив їх, що кине всіх у в’язницю і лише одного відпустить додому за молодшим братом, якого наказав привести як доказ правдивості їх виправдовувань. Йосиф лишивсяся глухим до запевнень і благань братів, покликав сторожників і наказав відвести їх до в’язниці. через три дні йому все таки стало жалко братів, і він вирішив пом’якшити вирок. Він покликав їх до себе і сказав, що продасть їм хліб і дозволить повернутися до Ханаана з умовою, що вони приведуть його молодшого брата, і лише одного із них залишить у в’язниці як заложника.
Не підозрюючи, що єгипетський начальник розуміє єврейську мову, сини Якова стали гірко журитися і говорили один одному, що їх наздогнала справедлива кара за безчесний проступок, який вони вчинили по відношенню до брата. Таким чином, Йосиф дізнався, що його брати давно уже розкаялися в учиненому злочині і що вони по суті непогані люди. Слухаючи їх каяття Йосиф глибоко, розчулився, так що йому довелося вийти в сусідню кімнату і там наодинці,виплакати сердечний біль і смуток за сім’єю. Витерши сльозив, Йосиф взяв себе в руки, наказав наповнити мішки братів хлібом і лише старшого з них, Семена, наказав відвести до в’язниці як заложника. Таємно від братів Йосиф наказав також покласти у мішки срібло, яке вони заплатили за хліб. Цим він бажав випробувати їхню чесність. По дорозі брати зупинилися на нічліг. Розв’язавши мішки з пшеницею, щоб дати корм ослам, вони знайшли свої гроші, які вони заплатили за хліб. Думаючи, що відбулась якась помилка, брати вирішили повернути гроші коли слідуючого разу прибудуть до Єгипту. Трапилося, це однак, не скоро, бо Яків, ні за що не погоджувався розстатися з Веніаміном, Симеон тим часом втратив надію що вийде коли – небудь на волю.
Йосиф відкривається братам
(Буття 43 – 45)
Невдовзі привезені запаси їжі вичерпались, і сім’я Якова знову стала страждати від голоду. Але Яків все ще не хотів відпускати Веніаміна, без якого його сини не бажали йти в Єгипет. На кінець клятвена обіцянка Іуди, що він на себе бере всю відповідальність за безпеку Веніаміна, зламала волю Якова, і він відпустив Веніаміна. Щоб задобрити єгипетського начальника Яків послав йому в подарунок трохи бальзаму і меду, запашні трави і ладан, фісташки і мигдаль. І звелів він також повернути єгипетському начальнику гроші, які зовсім незрозумілим чином опинилися в мішках.
Брати подалися до Єгипту з тяжкими передчуттями, але невдовзі, їх страхи розсіялися. Йосиф побачивши Веніаміна, запросив їх у свій дім. Він приказав кухарям приготувати обід, а гостей доручив опікати домоправителю, щоб вони могли від пороху. Брати скористалися цим випадком, щоб повернути гроші, які були знайдені у мішках. Але, на їх подив, слуга Йосифа відмовився прийняти гроші і заспокоїв їх словами: «Будьте спокійні, не бійтеся… срібло ваше дійшло до мене». Брати зовсім заспокоїлись, коли домоуправитель привів до них з в’язниці Симеона. Ополудні, коли настав час обіду до них зайшов Йосиф. Брати до землі поклонились єгипетському начальнику і йому дари, які надіслав Яків. Йосиф привітав їх, оглянув дарунки і запитав про здоров’я батька. А коли підняв очі на Веніаміна, брата свого, в ньому спалахнула така любов, що тільки зусиллям волі він стримав сльози. Він швидко вийшов у внутрішню кімнату і дав волю сльозам. Потім він умив своє обличчя, і повернувшись у приготовлений для обіду зал, наказав подавати на стіл. Під час обіду Йосиф турбувався, щоб Веніаміну більші порції і кращі страви. На обід вино, і за столом незабаром запанувало весілля.
На слідуючий день Йосиф наказав своєму домоупрителю, щоб знову поклав гроші в мішок кожного із братів, а у мішок Веніаміна, більше того, поклав свою срібну чашу. Тільк- но сини Якова разом з нав’юченими ослами опинились за межами міста, Йосиф послав за ними в погоню свого домоправителя. Брати дуже злякались, коли їх раптово оточила варта на чолі з домоправителем. Брати, зрозуміло, гаряче заперечували і погодившись, щоб їх обшукали заявили: «У кого між рабів твоїх знайдеться чаша, тому смерть; і ми будемо рабами господарю нашому». Але домоуправитель відповів, що він відведе до в’язниці злодія, який і стане рабом панові, а решта братів будуть вільні. Яке ж було здивування братів, коли чащу дістали із мішка Веніаміна! Сини Якова у відчаї рвали на собі одежу і оплакували свою злу долю. Вони вирішили не залишати Веніаміна в біді і разом з ним повернулися у палац Йосифа, вони упали до його ніг і благали, щоб він залишив їх у неволі разом з ним повернулися у палац Йосифа. Побачивши Йосиф, вони упали до його ніг і благали, щоб він залишив їх у неволі разом з Веніаміном. Але єгипетський начальник не побажав прийняти їх жертву і наполягав, щоб один тільки Веніамін поніс кару. Тоді вийшов вперед Іуда і, звертаючись до Йосифа виголосив зворушливу промову, в якій він став зображувати смертельний сум душі їх батька Якова від втрати останнього сина любимої ним дружини Рахілі. На закінчення він сказав: «І так нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, отрок нехай іде з братами своїми». Побачивши, що єдинокровні брати дійсно достойні люди, Йосиф більше вже не міг приховувати свої почуття. Він вигнав з кімнати усіх єгиптян і відкрив братам, хто він є. «Я, Йосиф. Чи живий іще батько мій?» – голосно плачучи, сказав він своїм братам. Брати збентежились, їх охопив страх, а Йосиф продовжував: «Підійдіть до мене… Я Йосиф, брат ваш, якого ви продали в Єгипет, не сумуйте і не жалійте про те, що ви продали мене сюди, тому що Бог послав мене перед вами для збереження вашого життя». Він ніжно цілував кожного брата, але з особливим почуттям обняв Веніаміна, молодшого брага. Затим, коли витер сльози радощів, сказав братам: «Йдіть швидше до батька мого і скажіть йому: так говорить син твій Йосиф: Бог поставив мене господарем над усім Єгиптом, прийди до мене барись; ти будеш жити з землі Гесем; і будеш поряд зі мною, ти і сини твої, і сини синів твоїх, і дрібна і велика худоба твоя, і все твоє; і прокормлю тебе там, бо голод буде ще п’ять років, щоб не зо бужів ти, і дім твій і все твоє».
Звістка про незвичну зустріч Йосифа зі своїми братами швидко дійшла до царського палацу. Фараон дозволив Йосифові перевезти з Ханаана всіх родичів і послати за ними колісниці, щоб легше їм було переїджати. Йосиф зробив так як повелів йому фараон. Крім того, він щедро наділив всю свою сім’ю і видав їм багато хліба на дорогу. Коли сини прибули в Ханаан і розповіли батьку яка пригода трапилася з ними при дворі фараона, вій спочатку не повірив і переконався лише тоді; коли побачив привезені подарунки і царські колісниці. Плачу від радості, він сказав: «Досить, ще живий син мій Йосиф, піду і побачу його поки не умру».