Після одруження Ісаака Авраам прожив іще тридцять п’ять років. Із дальшого життя Авраама відомо тільки те, що він взяв собі іще дружину Хеттуру, від якої мав шість синів. Але вона була скоріш його наложницею, оскільки весь маєток Авраам заповідав своєму синові Ісааку. Синам же наложниці він «дав подарунки і відіслав їх іще будучи живим на схід» Біблія далі сповіщає нам, що Авраам «і спочив… у старощах добрих, старий і нажившись. І він прилучився до своєї рідні» (Буття 25, 8). Він вмер старцем у 175 років і був похований з своїми синами та Ісааком у печері Махпеле, – у тій самій, де лежали останки його подруги життя – Сарри.
Так закінчив життя своє цей великий і славний обранець Божий. Серед обраних слуг Божих багато великих і праведних мужів, але вище від усіх їх по своїй вірі і праведності стоїть духовний родоначальник роду людського, отець віруючих і друг Божий – патріарх Авраам. Усе його життя показує, що його віра не була простим зовнішнім сповіданням, а діяльним началом його життя. По правді він був батьком віруючих. У нього ніколи не виникали сумніви в обітниці Божій, хоч би виконання її здавалося для людського розуму неможливим. «Вірою, – говорить апостол Павло, – випробовуваний, привів був на жертву Ісаака, бо він розумів; що Бог має силу й воскресити із мертвих» (Євр. II, 17 – 19). Не дивно, що така віра ставилася в праведність йому, тому що вона складає головне джерело з якого може виникнути праведність. Як відданий і в усьому слухняний Богу, Авраам лишиться найвищим взірцем віруючої людини для усіх народів. Недарма пам’ять його свято шанується народами трьох великих релігій світу – іудейства, християнства та ісламу.