Після жертвоприношення Ісаака життя Авраама, деякий час було спокійним. Але ось з ним трапилось нове горе. На сто двадцять сьомому роі від народження умерла його любима дружина Сарра. Авраам оплакав смерть своєї дружини . І поховав її у печері Махпела, яку він купив у хеттів. Печера Махпела знаходилась напроти діброви Мамре де майже постійно перебував Авраам, і йому з намету була видна дорога для нього могила Сарри.15 Сам Авраам відчував слабість здоров’я і розпочав думати про те, щоб женити Ісаака. Він ні за що не бажав, щоб син взяв дружиною ханаанеянку, яка б принесла в сім’ю чужу кров і віру несправжніх богів. Від подорожуючих купців Авраам знав, що брат його Нахор ще живе в Харрані, і що у нього народилася багато синів і доньок. Він покликав до себе вірного домоправителя Єлієзера і клятвено зажадав від нього, що він не візьме Ісааку дружину з ханаанських дочок, але піде в його колишню вітчизну і там, серед його родичів, знайде дружину для Ісаака. Поклявшись Аврааму, Єлієзер з багатими подарунками подався до Месопотамії в місто Нахора, брата Авраама. Після довгого путі караван зупинився біля криниці недалеко від Харрана. Подорожани були стомлені. Наближався вечір, час коли жінки приходять до криниці по воду. Слуга Авраама звернувся з гарячою молитвою до Бога: «Господи, Боже Володарю мого Авраама! Пошли її (наречену) назустріч мені молитвою сьогодні і сотвори милість з господарем моїм Авраамом; ось, я стою біля джерела води і доньки мешканців міста виходять зачерпувати воду і дівчина, якій я скажу: «нахили глечик твій і я нап’юсь, і яка скаже (мені) пий, я й верблюдам твоїм дам пити… ось та, котру Ти призначив рабу Твоєму Ісааку.» Тільки но він закінчив молитву, як до криниці спустилася з глеком на опрліччі прекрасна на вигляд дівчина. Вона зачерпнула вода й пішла вгору. Єлієзеф побіг їй назустріч і сказав: «Дай мені навитись трохи води з глека твого» «Пий, володарю,» – відповіла дівчина і опустила глек з плеча на руку. Коли він напився, добра дівчина сказала: «Я почну зачерпувати і для верблюдів твоїх, доки не нап’ються». І вона почала наливати воду в поїлку для верблюдів. Єлієзер мовчки із здивуванням дивився на неї. Фізична краса і сердечна доброта її сподобались йому. Зачарований її добротою, він взяв золоту сережку два золоті зап’ястя і подарував дівчині, і затим запитав в неї: «Чия ти донька?…і чи є в будинку твого батька місце нам ночувати?» Дівчина відповіла йому що вона донька Вафула і внучка Нахора і що у них є корм для верблюдів і місце для ночівлі подорожуючих. Дізнавшись, що Ревекка так звали цю дівчину, – родичка Аврааму, Єлієзер став навколішки і гучним голосом віддав належну подяку Богові за те, що Він почув його молитву. Ревекка, дізналася, що незнайомець слуга Авраама, побігла додому і розповіла про це рідним. Леван, брат Ревекки, одразу ж побіг до, криниці і запросив Єлієзера до себе в будинок. В будинку між іншим приготували трапезу і запросили гостя до столу. Але той, перш ніж сісти за стіл, вирішив пояснити господарям, хто він і для чого прийшов. Він розповів їм про те, як по його молитві, Господь указав йому що Ревекка має бути дружиною Ісаака. В кінці своєї розповіді він звернувся до батьків, Ревекки і попросив віддати Ревекку Ісааку за жінку. Батьки бачачи в цьому волю Божу, з радістю згодилися на пропозицію свата. Віддавши належну хвалу Богу Авраама, Єлієзер щедро обдарував подарунками наречену та її рідню. На другий день домоуправитель Авраама виявив бажання одразу ж виїхати з нареченою у зворотну дорогу. Але рідні Ревекки стали благати, щоб він зачекав, хоч би десять днів, на що Єлієзер відповів: «Не утримуйте мене, бо Господь благоустроїв путь мій». Тоді було вирішено запитати Ревекку, чи згодна вона зараз же залишити батьківський дім, вирушити до свого майбутнього чоловіка. Ревекка погодилася, і невдовзі караван Єлієзера вирушив із Харрана і попрямував в Ханаанську землю. Недалеко від діброви Мамре Ісаак зустрів свою наречену. Він завів Ревекку до намету матері своєї і вона стала дружиною його. Ісааку тоді було сорок років.
“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
